І заволали бужанські про «язиковий апартеїд»…

Мовою окупанта у своєму Телеграм-каналі заявив, що для досягнення мирних домовленостей з росією нам, імовірно, доведеться «отмативать назад язиковий апартеїд, нагромождьонний за еті 11 лєт». Бужанський зауважив, що з цього приводу починаються «подвиванія вятровічєй». І глузливо додав, що «нє надо било намативать, чтоби потом, возможно, нє пріходілось отмативать»…

російську прирівняли до міноритарної, нібито їй загрожує зникнення…

Під «мовним апартеїдом» цей прокремлівський політик, очевидно, мав на увазі Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», практичні кроки з його реалізації, які утверджують українську в нашому житті. На жаль, реакції на брутальну політичну провокацію Бужанського не було ні від керівництва Верховної Ради, ні від партії «Слуга народу», яку привів до влади президент, ні від нього самого чи його канцелярії. Інша гостра «мовна» тема, яка викликала велике занепокоєння у патріотичної громадськості, — зняття з розгляду у парламенті урядового законопроєкту № 14 120, який за приписом Конституційного Суду виправляє спотворений у часи Кучми офіційний переклад Європейської хартії регіональних або міноритарних мов (в Україні чомусь використали його російську версію).

Серед іншого, урядовий законопроєкт виключає російську з переліку 15 міноритарних мов, скажімо, ідишу, урумської, румейської, які справді потребують особливого захисту в Україні. Але за рекомендаціями неназваних європейських чиновників, підготовлений Кабміном до розгляду в парламенті документ зняли — бо він начебто шкодить нашій євроінтеграції…

Ось як пояснює суть проблеми співкоординатор руху «Простір свободи» Тарас Шамайда: «Україна ще в часи правління Кучми й Табачника встигла не лише підписати Хартію, а й двічі її ратифікувати. Перший ратифікаційний закон 1999 року Конституційний Суд у 2000 році визнав неконституційним. Тож у 2003-му Хартію ратифікували вдруге. І все б нічого, якби проросійська влада України не вдалася до спотворення перекладу Хартії. Її назву (European Charter for Regional or Minority Languages) та ключовий термін переклали як „регіональних мов або МОВ МЕНШИН“. Це було зроблено навмисно, щоб у ратифікаційному законі 2003 року записати про захист мов таких національних меншин і запхати в перелік російську меншину. Через цю грубу маніпуляцію поруч із мовами, які справді потребують державної підтримки, в українському законі опинилася російська. Якій не лише нічого в Україні не загрожувало, але яка сама була і є загрозою і державній українській мові, й міноритарним мовам України».

Із русифікації почалася окупація

Думками щодо чергової мовної диверсії у виконанні згаданого горе-«слуги» Бужанського та деяких «європейських друзів України» кореспондент «Високого Замку» попросив поділитися Тараса Кременя, колишнього Уповноваженого із захисту державної мови, а нині - професора кафедри української мови та літератури Національного університету кораблебудування в обласному Миколаєві. Попри викладацьку роботу, пан Кремінь активно веде громадську діяльність із гуманітарного захисту України, своїм багатим досвідом допомагає політикам, парламенту, уряду у плануванні і формуванні мовної ідеології в умовах російсько-української війни.

Найперше ми почули оцінку висловів українофоба Бужанського…

— Відповідно до статті 79 Конституції України перед вступом на свою посаду народні депутати складають присягу, — каже Тарас Кремінь. — У ній сказано: «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників».

Хто б не був народним депутатом, він зобов’язаний дотримуватися присяги українському народу, яку у ході війни з агресором було публічно зачитано з високої трибуни парламенту. Чи дотримується нардеп складеної присяги, має встановити голова Верховної Ради, відповідні правоохоронні органи. Стаття 10 нашого Основного Закону визначає, що державною мовою України є українська мова. Тому будь-які маніпулятивні алегорії, гіперболи або ворожі метафори некоректні, недоречні. Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» було проголосовано, і він набув чинності у липні 2019 року. У липні 2021го Конституційний Суд підтвердив його конституційність.

Бачимо, що переважна більшість громадян України спілкуються державною мовою і в офіційно визначених сферах, і вдома. Цим документом ми долаємо багатолітні наслідки русифікації, з якої почалася окупація України. І у XVIII, і у XIX, XX століттях українська мова була носієм пам’яті про незалежну, соборну, суверенну Українську державу. І кому, як не народним депутатам України, знати про це! Тим паче, тепер, коли Верховна Рада є, так би мовити на вістрі, долає неймовірну кількість викликів, перешкод, які стосуються, власне, національних інтересів України. Не забуваймо про те, що Україна є парламентсько-президентською державою. Тож парламент є головним виразником наших національних інтересів.

— Ваша думка про відкликаний урядовий законопроєкт щодо Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, який знімав перекручення в її українському перекладі, запобігав наслідкам, що грали на руку росії…

— Відкликаний законопроєкт, як того і вимагав Конституційний Суд, встановлював однозначність офіційного перекладу Хартії про міноритарні мови українською. Перебуваючи на посаді Уповноваженого із захисту державної мови, я був серед ініціаторів того, щоб український текст цієї Хартії було приведено у відповідність до мови оригіналу — позаяк понад 20 років тому цей текст переклали некоректно. Я сформував перелік міноритарних мов в Україні, які потребують підтримки, додаткової уваги, адже перебувають на межі зникнення. До таких російська мова не належить, тому не потрапляє під дію Хартії. Про російську згадується у ст. 10 нашої Конституції, вона точно не є загроженою.

Річ в іншому. В умовах війни, яку розв’язала росія, для переважної більшості громадян України, які перейшли або принципово відмовляються від спілкування російською мовою, це питання світоглядне, екзистенційного характеру. Це питання спротиву агресору. До речі, Хартію ратифікували не всі європейські країни. Тож незалежно від того, яким завтра буде день, незалежно від того, що відбувається зараз на політичних аренах, мовні провокації жодним чином не зупинять нашого поступу ані до Євросоюзу, ані до НАТО.

— Хто з європейських «друзів» вставляє нам палиці в колеса у мовному питанні?

— Питання державної мови — питання конституційного ладу. Тож кому, як не українцям, вирішувати долю розвитку Української держави, захисту її національних інтересів, реагування на загрози? Україна продовжує героїчну боротьбу проти росії, країниагресора, яка ніколи не оминала питання російської мови в Україні. Ніхто, крім українців, не може вирішувати наш внутрішній порядок денний. Конституційний статус української мови як державної визначено. І на цьому треба ставити крапку. Якщо влада готова і далі відкладати питання, пов’язані з Хартією, то тим самим показує свою слабкість.

Маючи найкращі у світі Збройні сили, маючи об'єднаний боротьбою проти ворога народ, влада повинна дотримуватися суспільних вимог і виконати ці та багато інших завдань для захисту державної мови, у тому числі ті, які висловлював я, будучи мовним омбудсменом. Не Хартією єдиною…

Українські закони повинні бути дотримані, європейське законодавство повинно бути застосовано у нашій практиці. Дорожню карту на шляху до євроінтеграції треба виконувати. Треба перекладати сотні документів, нормативно-правових актів 24 мовами ЄС. Адже вступ до ЄС передбачає і статус української як офіційної мови Євросоюзу.

Тому прибираймо емоції! Діймо рішуче!

На захоплених українських землях чинять лінгвоцид

— Повернімося до першого нашого запитання: чи може на потенційних мирних переговорах з москвою президент Зеленський піти на те, що пропонує Бужанський, — погодитися на «отмативаніє»? Тобто на надання російській мові статусу державної чи офіційної, на інші відступи…

— Мені складно уявити, щоб народний депутат, який склав присягу на вірність українському народові, потенційно міг стати рупором кремля… Ніколи росія не формуватиме порядок денний в Україні! Його формують український народ, українська влада, українське військо за підтримки суспільства. В умовах геноциду країни-агресора проти українського народу мова стала одним із інструментів політичних, територіальних, культуральних претензій з боку ворога. Україна зробила дуже багато, щоб повернути українську мову у різні сфери суспільного життя, — в освіту, культуру, обслуговування, ця мова нарешті звучить у стінах парламенту. А ще буквально десять років тому переважна кількість телевізійних каналів не дотримувалася елементарного мінімуму використання державної мови в ефірі. Грішили цим в органах державної влади, місцевого самоврядування, не кажу вже про заклади культури, освіти.

До слова, спотворена неправильним перекладом Хартія у 2021 році дала поштовх до ухвалення десятків незаконних рішень представників місцевого самоврядування про надання російській мові статусу регіональної. Завдяки рішучій реакції Офісу Генпрокурора, інших правоохоронних органів було скасовано ці рішення як неконституційні.

Як і був неконституційним закон про засади державної мовної політики авторства Ківалова-Колесніченка. Наше сьогоднішнє завдання — максимально вдосконалити державну мовну політику. Для цього у нас є профільний віцепрем'єр-міністр, для цього у нас є державна програма, яку треба виконувати. У тому числі - започаткуванням мовних курсів, друком українських підручників тощо. Треба не забувати, що в умовах війни на тимчасово окупованих територіях триває лінгвоцид, мововбивство, яке фактично ліквідувало там ознаки української культури, мови у всіх сферах життя.

На цих захоплених українських землях не почуємо української мови. А там перебуває понад мільйон українських дітей, величезна кількість людей старшого віку! Разом зі знищенням української мови там палять українські книжки, руйнують наші музеї, викрадають пам’ятки культури та мистецтва минулих століть.

Це все свідчить про те, що українська мова має велике значення для українців, є символом нашої національної ідентичності. І залишається недоступною висотою для країни-агресора.