«Школи для російськомовних в Україні мають бути платними»
Нещодавно зайшла у Львові в один із закладів харчування. У ньому було багато дітей у синьо-жовтій спортивній формі. Очевидно, діти їхали зі змагань і зайшли поїсти. Усі розмовляли російською. Мені аж грудка у горлі стала… Говорили російською і дорослі, які супроводжували дітей. Я зауважила, що вони взагалі не кремпуються. Розмовляють голосно. Не вважають російську для себе загрозливою. Їм байдуже, що Львів — україномовний. Не мають до української мови жодного пієтету…
Тим часом у київських закладах освіти фіксують серйозне зниження показників застосування української мови. Ситуацію з дотриманням мовного закону у Секретаріаті Уповноваженого із захисту державної мови назвали «загрозливою».
Про це заявив заступник керівника Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Сергій Сиротенко, коментуючи нещодавнє дослідження.
Результати опитування, яке провели Державна служба якості освіти та омбудсмен, показали, що в Києві 24% учителів спілкуються російською під час уроків, іще 40% - під час перерв. (Середні показники по усій Ураїні такі - 14% і 21%). Результати засновані на опитуванні учнів.
За даними дослідження, 66% київських школярів розповіли, що спілкуються російською на уроках, а 82% - під час перерв. І лише 18% столичних учнів сказали, що використовують виключно українську. А які тут цифри по всій Україні? 40% учнів розповіли, що використовують російську на уроках, а 52% роблять це під час перерв.
«Київ можна віднести до зросійщених регіонів України. Всі показники нижчі, ніж по Україні. Молоде покоління застосовує російську мову навіть частіше, ніж їхні батьки, — зазначив представник Уповноваженого із захисту державної мови. — Це ознака серйозного впливу країни-агресора. Через Інтернет, соціальні мережі росія впливає на наших дітей, на формування мовних звичок». Пан Сиротенко додав, що Секретаріат отримує загалом небагато скарг щодо порушень мовного законодавства у сфері освіти — приблизно 5% від загальної кількості. З-поміж цих скарг лише чверть стосуються шкіл.
«Але невелика кількість скарг не означає відсутності порушень, — зазначив Сиротенко. — Очевидно, це пов’язано зі специфікою стосунків між суб'єктами освітнього процесу. Батьки й діти певною мірою зацікавлені у лояльності вчителів. Крім того, існує проблема з фіксацією таких порушень».
В Уповноваженого вважають за необхідність, зокрема, організувати системну роботу щодо просвіти учителів та учнів, а також посилити контроль у середині системи освіти. «Керівник закладу загальної середньої освіти зобов’язаний забезпечувати й контролювати виконання працівниками закладу освіти організації освітнього процесу державною мовою, — додав Сиротенко. — Такий керівник несе персональну відповідальність і має забезпечувати виконання мовного закону».
«Проблема з ізольованістю й самотністю україномовних дітей у школах Києва — цілком реальна»
Так вважає військовослужбовиця Ярина Чорногуз. «Причому це вже поколіннєва річ. Те саме, що було в мене у школі, зараз у школі дочки, — констатувала Чорногуз. — Моя дочка змінила дві школи через цю проблему, а зараз у третій, державній, їй комфортніше, ніж у попередніх приватних. Але все одно я бачу, що вона почувається дещо чужою між більшістю дітей, які на перервах говорять російською. Як повністю україномовна, інколи донька відверто не розуміє, що в них відбувається, через російські тіктокові теми, які їй абсолютні чужі.
Збіг чи ні, але я сама зі шкільних часів пам’ятаю серед російськомовних однолітків надзвичайно маніпулятивних і стервозних дітей, схильних до булінгу та іншування, які так поводилися під впливом російських медіапомийок, російських ригальних мелодрам і серіалів про мєнтів. Так само під впливом російського тіктоку часто поводяться їхні діти тепер. Із російською мовою діти вбирають також усі наративи, притаманні нації, якій ця мова належить. А саме — схильність до насильства, зневагу до кордонів інших людей та культур, маніпулятивність і оцю саму стервозну поверховість і зверхність.
Хтось точно захоче запевнити, що мова — це система знаків, і вона не має нічого спільного із названими рисами позамовної дійсності, але кожен хороший філолог скаже, що ці речі нерозривно пов’язані. Випереджаючи такі закиди: провчіться, як я свого часу, вісім років у ліцеї єдиною принципово україномовною між російськомовними однокласниками в Києві - і тоді самі побачите збоку, що таке російська мова та як вона приносить із собою дітям маленький вірус отого самого зла, яке обстрілює міста ракетами та кладе мільйони людей для окупації десятків кілометрів чужої землі…
Що з цим робити? Мені подобається ідея, що школи для російськомовних в Україні мають бути платними. Виховали дитину, що говорить мовою народу, який нас убиває другий десяток років, — платіть за навчання в державній школі.
Я відкрита і до інших ідей. Вводити штрафи чи попередження щодо виключення зі школи (і для вчителів, і для дітей) — за використання російської мови на уроках та перервах. Цю проблему треба вирішувати. Як мінімум — змінити керівництво освітнім управлінням середніх шкіл у Києві, де, як я читала, всім управляє вже десять років людина з симпатіями до совка. Будувати тут маленьку російськомовну росію після всього, що вони нам зробили — це продовжувати їхню війну на ще кількадесят років для поколінь дітей".
Тему російської мови у державних школах активно обговорюють у соцмережах
Богдан Логвиненко написав таке: «На мою думку, якщо батьки не можуть взяти на себе мінімальну відповідальність — убезпечити своїх дітей від російської мови, російськомовного контенту і російської культури, що вбиває, тобто просто виховувати їх українською — навіть початкова та середня освіта для таких сімей не має забезпечуватися безкоштовно. Це ненормально, що в Києві україномовна дитина має бути майже в будь-якій школі все ще в меншості серед „русскоговорящіх“. Одеса, Дніпро, Харків — ще гірша ситуація. Любиш „русскоє“ і отруюєш цим майбутнє покоління — плати за це».
Галина Терещук залишила такий допис:
«Поки Міністерство освіти і культури не стануть Українськими понад усе і не будемо штрафувати за російську, толку нуль. Толерантність ні до чого не приведе! расєя мені нутро виїла, і я не буду з ними толерантна! Я не буду співчувати тим, які залишилися і за 30 років не вивчили української мови. Я живу в державі Україна, розмовляю українською. Нехай і вони, „щелепні“, також знають».
«Сумщина. У школі 70% дітей розмовляють російською, навіть якщо батьки не російськомовні, — пише у Фейсбуці Наталія Шевченко. — Я класний керівник, забороняю у класному чаті писати російською. І все одно пробують. Між собою переписуються переважно російською. Скільки не закликаю, розказую, показую… Ну що ж, більшості батьків немає різниці».
«Дуже прикро таке чути… У той час, коли в Нью-Йорку батьки віддають своїх дітей в українські суботні школи. Діти, які народилися у США, живучи в англомовному середовищі, розмовляють, пишуть, читають українською, вивчають історію України, культуру, мистецтво, вчать вірші, співають пісні, святкують День святого Миколая, святкують Різдво з колядою, розучують цілі п'єси Шевченка і виступають як справжні актори, — написала у Фейсбуці Галина Туряниця. — І це все при тому, що це шостий навчальний день, а основна школа американська. Тому дуже боляче чути, що за кордоном мову бережуть, навіть коли лише один з батьків українець, — а в Україні її втрачають».
«Я живу 18 років в Австрії, тут народився мій син, який говорить вдома зі мною, з друзями-українцями, з родичами тільки українською. Хоча простіше йому розмовляти німецькою, але вважає своєю рідною тільки українську, — написала Ольга Гутник. — Українські діти в Австрії, які переїхали, втікаючи від війни, майже на 90% розмовляють російською… І батьки вважають, що це нормально…».