Удар по Ірану — плюс для українців, бо знищують союзника нашого ворога

Вирішальне слово сказали США, коли точними скидами 13-тонних «протибункерних» зарядів із «невидимих» стратегічних бомбардувальників знищили ядерні об'єкти Ірану у Фордо, Натанзі та Ісфахані. І хоча режим Хаменеї у понеділок відповів ракетною атакою по американських базах у Катарі, суттєвої шкоди союзникам США це не завдало. Більше того, пришвидшило припинення вогню. За словами президента США, близькосхідні сусіди за посередництва Катару домовилися про перемир’я, яке, сподівається Трамп, стане постійним.

Що означає ця близькосхідна війна для нас? В України є сер­йозні претензії до влади Ірану. У січні 2020 року під Тегераном було зби­то український «Боїнг», в якому загину­ло 176 осіб, а Іран досі не визнає себе винним у цій трагедії. Щодня іранські «шахеди», яких маскують під російську «герань», атакують українські міста, приносячи численні жертви і руйнуван­ня…

Своїм баченням «іранської пробле­ми» ділиться авторитетний експерт з міжнародних енергетичних та без­пекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михай­ло Гончар.

Частину ядерних виробництв могли заздалегідь вивезти

— Як Україна мала би ставитися до подій в Ірані? Чи правильно у своїй реакції на них ми розставили акцен­ти?

— Те, що Іран піддали ударам, цілком вписується у наш інтерес, адже ця краї­на є союзником росії. Іранську допомо­гу агресору у вигляді дронів відчуваємо щоденно. Водночас інша сторона цього конфлікту — Ізраїль, виглядає державою, яка є байдужою до підтримки України в її протистоянні з росією. Тому Ізраїль у цій ситуації ми підтримуємо настільки, на­скільки він підтримував нас…

— «Бункерними» бомбами зло, яке виходило від іранських радикалів, покарано, знищено, а творців цьо­го зла провчили назавжди? Чи іран­ці свій ядерний арсенал вивели з-під удару, сховали — і з часом можуть за­вдати удару у відповідь, розпочати свій «джихад»?

— Попри те, що США використали найпотужніші конвенційні бомби і ядер­ним об'єктам було завдано серйозних ушкоджень, є сумніви, що американці досягли мети, цілковито знищили ядер­ні установки, які було сховано у скель­них породах. Думаю, частину своїх стра­тегічних виробництв Іран встиг вивезти. Для того, щоб поставити крапку в ядер­ній історії Ірану, проти його об'єктів тре­ба було або застосовувати атомну бом­бу, або проводити наземну операцію, як мовиться, «ніжками» зачистити об'єкт. Перший варіант був би достатньо не­безпечним для всіх. Бо це розв’язало би руки іншим охочим. Вони не просто ма­хали б ядерним кийком (для прикладу, росія, північна корея), а могли б засто­сувати атомну зброю. Сподіваюся, до цього не дійде.

«Апокаліптичних» цін на нафту немає

— Як «вендета» Ірану може відбити­ся на світовій економіці?

— Вважають, що Іран своїми вогневи­ми засобами (москітним флотом, кри­латими ракетами, ударними дронами) здатний перекрити нафтові поставки у зоні Перської затоки. Однак за ниніш­ніх обставин він навряд чи може це зро­бити ефективно. Застосовувати дрони сенсу немає - сучасний танкер пото­пити ними неможливо, хіба пошкодити. До того ж через ту ж Ормузьку протоку (з'єднує Перську затоку з Оманською затокою та Індійським океаном. — І. Ф.) відбувається нафтовий експорт і само­го Ірану. 90 відсотків цих поставок при­значено для Китаю. А він не зацікав­лений у тому, щоб Іран влаштував на нафтовому ринку «бєспрєдєл». За цих обставин, коли в Ірану дуже мало спіль­ників (всі вони входять у «вісь зла»), він теж не зацікавлений у тому, щоб посва­ритися із Китаєм. Ми бачимо гру з боку Ірану. Його погрози звучать, парла­мент ухвалив рішення про перекриття Ормузу. Але це рішення за особливос­тей державної моделі Ірану великої ролі не грає. Іде подальше створення «про­єкції сили». Прогнозованими є удари по американських базах на Ближньому Сході. Однак за всі ці десять днів про­тистояння ми не бачимо, щоб сторони вдавалися до якихось дій проти нафто­вої інфраструктури. Цю тему значно пе­регріто у масмедіа, де малюють «апо­каліптичні» сценарії про ціни на нафту у 100−150−200−350 доларів за барель. Така істерія вигідна росії: максималіза­ція цін на нафту — це те, що потрібно пу­тінському режиму для збільшення над­ходжень у бюджет війни. Але війна на Близькому Сході не вигідна ні Китаю, ні США, ні Європі. Тому, гадаю, Іран про­довжуватиме створювати «проєкцію за­грози», можуть бути окремі інциденти, але навряд чи він відважиться до повно­цінного перекриття водних артерій. Тим більше, кораблі американських авіанос­них угруповань не будуть спокійно спо­стерігати, як Іран робить що хоче. Вони у цьому районі і розташовані для того, щоб у випадку чого нейтралізувати цю загрозу.

У понеділок ввечері я подивився на котирування нафти — вони дещо зросли, але не перетнули позначки 80 доларів за барель. Вище ціна не злітає. Трейде­ри не бачать чогось такого небезпечно­го, що відбувалося б у Перській затоці: танкери ідуть, як і до цього. Так, зараз під завантаження потрапляє менша кількість нафти. Але треба мати на ува­зі, що танкери, які рухаються з Перської затоки, пливуть не мимо іранського бе­рега, а з іншого боку, у територіальних водах Оманського Султанату. Трейдери розуміють, що ситуація не є такою спо­кійною, як зазвичай, але водночас не спостерігають якихось дій, які можуть підірвати нафтовий трафік. Так, ціна на нафту трохи підросла як плата за ризики і бажання спекулянтів заробити більше. Але якщо не буде уражень нафтової інф­раструктури, то через деякий час ситуа­ція може стабілізуватися, ціна на нафту може опуститися. Нехай не так низько, як наприкінці травня, 60+ доларів за ба­рель, але омріяного у кремлі тренду до сотні доларів за барель не буде. Хоча у росії все ж зароблять, нехай і небагато, на підвищенні ціни на нафту.

Іран міг попросити росію заховати свої ядерні запаси

— Представники Ірану недавно їз­дили до путіна. Про що могли з ним домовлятися?

— Міністра закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі відправили домовитися щодо всього спектра питань, передовсім щодо зброї. Але за нинішніх обставин ро­сія радше здасть свого союзника, ніж на­магатиметься за будь-яку ціну йому до­помогти. російська пропаганда працює на повну, захищаючи Іран, але сподіва­тися на те, що росія буде здатна на щось більше, не доводиться. На тлі дуже швид­ких і ефективних ударів Ізраїлю по іран­ській військовій інфраструктурі, не ду­маю, що росія дасть своєму союзнику додаткові комплекси ППО С-400 чи вини­щувачі Су-35, про що Іран дуже просив, — бо їх тут же буде знищено.

Можливо, йшлося у москві про інше. Не виключаю, що Тегеран хоче, щоб ро­сія зберегла у себе іранські запаси зба­гаченого урану чи те, що виробляли у Фордо. Іранці не хотіли б, щоб ці вря­товані ядерні матеріали ізраїльтяни чи американці знищили. Тому можуть по­просити росію «переховати» все це. Як показує досвід Сирії, росія змогла вря­тувати її диктатора Асада з дружиною, але не змогла врятувати ні його режиму, ні контролю за цією країною. Іран тут не стане винятком.

— В Україні щодо американо-іран­ського конфлікту немає єдиної дум­ки. Одні вважають, що успішна атака США значно зменшить військовий по­тенціал Ірану і там відмовляться до­помагати росії в її війні проти України. Інші прогнозують, що задля «іран­ської кампанії» американці зменши­ли поставки зброї і техніки в Україну — і це негативно позначилося на наших бойових спроможностях. Є і таке су­дження: через бомбардування Ірану його розлючена союзниця — росія — ві­діграється на Україні. Яка із цих думок вам видається найближчою до істини?

— У нинішніх умовах Іран не зможе до­помагати росії як раніше, хоча таке ба­жання у нього є. Для нас позитив у тому, що знищують одного із коаліціянтів «осі зла», союзника нашого ворога. Але мінус у тому, що будь-який затяжний варіант цього конфлікту означатиме подальше відволікання уваги нинішньої адміністра­ції Сполучених Штатів (яка і так не вель­ми прихильна до нас) на допомогу Ізра­їлю, на близькосхідні терени загалом. І це відбуватиметься за наш рахунок. Уже була інформація, що американські ракети ППО замість того, щоб потрапити в Укра­їну, передали на Близький Схід. З огляду на завантаженість США близькосхідними проблемами, затяжний конфлікт до­вкола Ірану давав би росії картбланш, розв’язував би їй руки для терору проти України своїми комбінованими ракетно-дроновими атаками. Тому у кремлі з бага­тьох причин потирають руки.

Більше треба сподіватися на Європу

— Якщо американський військовий примус Ірану до миру спрацює, чи не спробують Штати застосувати такий же прийом і у російсько-українській війні? Щодо кого його може бути за­стосовано?

— Глибоко сумніваюся щодо цього. Американська політика, хто б не засідав у Білому домі, завжди була на боці Ізраїлю. Трамп не раз казав, що Ізраїль — вірний союзник, що він стоїть на сторожі амери­канських інтересів у близькосхідному ре­гіоні. Тому у всіх арабо-ізраїльських кон­фліктах США стоять на боці Тель-Авіва.

У випадку з Україною позиція США од­нозначна у зовсім іншому. Вони не на на­шому боці. То позиціонують себе яки­мось посередником, який грає більше на боці росії, то дедалі більше еволюціону­ють від посередницької моделі до непря­мої підтримки агресора. Симпатії Трампа на боці путіна. Ми це бачимо на прикла­ді затримок зі схваленням жорсткого па­кета американських санкцій щодо росії, який було розроблено у Сенаті. Йшло­ся про два тижні відтермінування, потім — про ще два. Не треба мати ілюзій: аме­риканська політика розвернулася на 180 градусів. Затяжка триватиме, у Трампа казатимуть про те, щоб дати росії «ще один шанс для миру». А це розв’язує їй руки.

— Чи можуть американці відмовити нам у військовій допомозі, що значно ускладнило б наші справи на фронті?

— З другого півріччя закінчуються ко­шти, які виділила для України ще адміні­страція президента Байдена. Після цьо­го не ухвалювали ніяких законодавчих актів на підтримку України — ні фінансо­ву, ні оборонну. Нам треба бути готови­ми до того, що американської допомоги надалі може не бути. Тому головні зусил­ля нам треба спрямовувати на співпрацю з Європою, з тими, кого ще називають «коаліцією рішучих» (яка, якщо відверто, ще не перейшла рубікону нерішучості). Але, як би там не було, у сфері оборон­но-промислового комплексу наша співп­раця розвивається. Саме на це треба ро­бити ставку.