Потік «бодяги» вже насичує російський ринок. Це наслідок українського впливу

Паливну кризу в «імперії нафти і зла» організували українці. Цей майже колапс став наслідком ураження понад третини нафтопереробних заводів рф, війни проти її тіньового флоту, яку вимушено і успішно веде проти ворога Україна. За станом на понеділок, дрони із тризубом перетворили на морські факели понад сотню російських танкерів, які, вийшовши з Дону в Азовське море, пробували доправити пальне в окупований Крим і чорноморські порти рф. Чим усе це завершиться?

Для читачів «Високого Замку» ситуацію аналізує експерт із міжнародних енергетичних і безпекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.

росіяни не розуміють, що до них повертається бумеранг

— Маємо нові реалії у російсько-українській війні - танкерну «бавовну». Наскільки атаки українських ракет і дронів здатні спричинити паливний голод для країни-агресора, внутрішньополітичну дестабілізацію у росії, а відтак — кардинальну зміну ситуації на полі бою?

— Поза всяким сумнівом, удари Сил оборони України останніми днями в акваторії Азовського моря по плавзасобах агресора, які рухалися переважно до Криму з різними вантажами, передусім з пальним, чи то далі - через Керченську протоку у Чорне море, є результативними. Свідчать про те, що «танкерна» війна є додатковим елементом комплексної стратегії забезпечення логістичної дисфункції ворога. Принаймні на окупованих територіях Криму і півдня України. Так чи інакше, усі логістичні маршрути там від червня перебувають під нашим достатньо щільним вогневим контролем. Це не означає повну «герметизацію» Кримського півострова, але так чи інакше паливна криза засвідчує, що це достатньо щільна його ізоляція. Саме тому ворог пішов на такий достатньо ризикований крок, як постачання пального через Азов. Ворог використовує продукцію групи нафтопереробних заводів Поволжя, Ками. Думав: «Авось прарвьомся!». І, як наслідок, отримав те, чого й слід було очікувати.

Якщо говорити про більш широкий контекст, то я застеріг би від надмірного оптимізму. Так, бачимо певні турбулентності, збурення у російському суспільстві, але вони поки що не виходять за межі звинувачень, претензій до паливних мереж, які, на погляд громадян, намагаються їх несправедливо обмежити. Чи претензій до місцевої влади, яка не в змозі вирішити питання. Є побутові претензії росіян одне до одного — «бо лізуть без черги». У поодиноких випадках в окремо взятих мізках, звичайно, розуміння, що і чому відбувається, може бути присутнім. Але загалом у росіян у суспільній свідомості воно ще не сформувалося. Не усвідомлюють, що до них повертається бумеранг війни, яку під виглядом «сво» росія, кремль, а не окремо взятий путін розв’язали проти України.

Чи відбудеться взагалі таке переосмислення? Для цього потрібен певний час. І ще більш жорсткі дії Сил оборони України. Але знову ж таки: зважаючи на агресивність внутрішньої російської пропаганди, на це сподіватися важко.

Кого москва звинувачуватиме у бензинових проблемах? Українських «нацистів», НАТО, яке, мовляв, здійснює агресію проти росії руками українців, «київського режиму». Тому сподіватися на те, що внутрішня напруга у росії призведе до якихось принципових змін у цій країні, не доводиться. Потрібен час, щоб виник «накопичений ефект» цього невдоволення і відчуття у рядових росіян, що корінь їхніх проблем не десь там у Брюсселі, в «агресивних НАТО, ЄС», у Вашингтоні чи у Києві, — а у москві. З цієї точки зору зараз складаються передумови, щоб десь на російській периферії, у глибинці, особливо — у національних автономіях, дійшли висновку, що «хватіт карміть маскву».

Певні проблеми із забезпеченням пальним є у москві, у столичному регіоні. Але, звичайно, не такі, як десь на півдні росії. Ситуація у москві, у санкт-петербурзі вирішується за рахунок того, що необхідні обсяги пального перерозподіляють на користь цих двох столиць. Характерний приклад: в Омську був один із найбільших у світі нафтопереробних заводів, а проблеми із бензином там є…
кремль намагається будь-що пом’якшити ситуацію. Бачимо, що зараз припинено експорт дизельного пального — а це був основний експортний продукт росії з числа вже готових нафтопродуктів. Виходить, основні нафтопродукти — бензин, дизель і авіаційне пальне — з росії більше не експортують.

Більше того, розпочинається їх імпорт. І це дає подвійний ефект: з одного боку, росія перестала отримувати доходи від експорту продукції з доданою вартістю (бо це не експорт сировини), а з іншого боку, змушена витрачати кошти на ввіз того, експорт чого ще донедавна приносив їй додаткові доходи.

Суспільна свідомість поки що важко це переосмислює. Намагається знайти якісь ситуативні виходи, як робить і російська влада, заявляючи, що будуватиме малі НПЗ замість великих і уражених. Там збираються знижувати стандарти пального: з Євро-5, яким донедавна ще пишалися, тепер скотилися до рівня Євро-3. Мова вже про те, що у росії дозволять Євро-2, стандарти пального 90-их років з високим вмістом сірки…

— Яке достроково виводитиме з ладу двигуни…

— Саме так. Є інформація, що у росії вже є проблеми з двигунами. Так чи інакше, більшість заправних станцій там (приблизно 70%) — це дрібні мережі, регіональні, місцеві. Вони і у кращі часи не дуже дотримувалися стандартів, намагалися взяти якомога дешевше пальне. А заправні станції таких мереж, як «роснєфть», «газпромнєфть», «татнєфть» тощо, продають приблизно 70% пального, але АЗС у них за кількістю лише десь 30%. Тому якийсь потік «бодяги» вже насичує російський ринок — з відповідними наслідками для пересічних споживачів. Цей чинник теж впливатиме. Бо як інакше, якщо ти змушений витрачатися не тільки на дорогий і неякісний бензин, а й на ремонт двигуна, який виходитиме з ладу не внаслідок довготривалої експлуатації, а через низькосортне пальне?

— Це все одно, що замість доброї горілки пити сурогат зі шкодою для печінки…

— Ну так! На це і робить ставку кремль: мовляв, так чи інакше ми щось знайдемо, щоб заливати росіянам у баки. Якось там минеться… Але всі ці паливні речі не обмежуються тільки бензином. Проблеми з пальним, його частковим дефіцитом (не слід сподіватися, що вся нафтопереробка у росії зупиниться), подорожчанням — це все те, що наслідком матиме «ефект доміно». З урахуванням розмірів росії різко зросте вартість транспортних перевезень, доставки будь-чого, починаючи від продуктів харчування і закінчуючи продукцією будівельної чи металургійної індустрій. Тому що потрібно дизельне пальне для потужних автомобілів і для тепловозів. Дрібному бізнесу потрібні бензинові двигуни. А бензин — дорогий, неякісний. Тому ці транспортні проблеми теж дадуться взнаки, як і те, що ми бачимо у Криму, — перебої з постачанням товарів широкого вжитку.

Нам треба захищати свої АЗС

— У відповідь на атаки своїх НПЗ і танкерів росія робить дзеркальні кроки — знищує українські АЗС. Чи не спровокує це бензинової кризи у нас і похідні наслідки? Як цьому запобігти?

— Я не сказав би, що це дзеркальні дії, тому що по їхніх АЗС ми системно не б'ємо (хіба що у сусідніх областях), бо нас цікавлять більші об'єкти. Навіщо бити по АЗС, коли краще знищити нафтобазу, з якої у тій чи іншій місцевості живиться їх кілька десятків?
Нашу нафтопереробку, єдиний, що функціонував, Кременчуцький НПЗ, росіяни остаточно добили рік тому. Те саме з нафтобазами. Починаючи із
27 лютого 2022 року, орки методично винищували наші паливні бази. Щось ми відремонтували, щось відновили — але вони полюють за цим. Це я до того, що так чи інакше ми все це витримали, подолали паливну кризу чотирьох місяців 2022 року.

Зараз ситуація виглядає зовсім по-іншому. Є проблема для прикордонних із рф і прифронтових областей, де справді ворог намагається все знищити. І намагається так само діяти в глиб України. Тому нам потрібно дбати про інженерний захист цих АЗС, особливо великих. Антишахедний захист зробити цілком можливо. Це трохи коштуватиме. А витрачати крилаті чи балістичні ракети по наших АЗС, за всієї «упоротості» росіян, наші вороги не будуть: ракета коштує дорожче, ніж окремо взята автозаправка.

Потрібно також думати над тим, щоб роззосереджувати наші запаси, не концентруючи їх у кількох місцях. Заривати їх якомога глибше під землю. Для прифронтових і прикордонних областей слід робити мобільні заправні комплекси. Це напрошується, хоча не так і просто. Бо у цих областях росіяни полюють за нашими паливозаправниками, як і ми полюємо за їхніми.

Нам своє робить!

— Експерти кажуть, що Україна має два місяці, щоб своєю активністю змусити путіна сісти за стіл переговорів. Бо потім, мовляв, росія оголосить мобілізацію, і це значно ускладнить наші справи. Що за ці два місяці ми повинні зробити архіважливе?

— Про два місяці висловився чеський президент Петер Павел. Може, у нас є трохи більше часу, місяців три. Літні місяці значною мірою справді визначальні. Нам потрібно далі робити те, що робимо зараз. Перша декада липня вже минула, і ми бачимо інтенсифікацію ударів Сил оборони України з ураження не тільки сектору, пов’язаного з нафтопереробкою. У нас чомусь менше звертають увагу на те, що ми потужно вражаємо і на окупованих, і на прилеглих до півдня росії територіях електроенергетичну інфраструктуру, залізницю. Були також удари по газовій інфраструктурі, як-от компресорна станція «краснодарська». Реалізується комплексна стратегія мультисекторального ураження росії. Особливо — тимчасово окупованих територій і прилеглих до них областей російської федерації, передусім ростовської, краснодарського краю. Відбувається знерухомлення ворога у широкому значенні цього слова — через позбавлення його можливостей для ведення бойових дій. Зверніть увагу: інтенсивно тривають наші удари по тих НПЗ на півдні росії, по яких ми вже били. туапсинський не працює вже три місяці. Були удари по ільському НПЗ. Перед тим — по афіпському НПЗ, краснодарському, славянському на кубані, по новошахтинському прилітало. Це оті шість нафтопереробних заводів, які зручно розташовані біля лінії фронту і живлять його.

Плюс бачимо комплексні удари по низці НПЗ поволзького регіону. Триває спроба паливної ізоляції москви і столичного регіону. Якщо в цьому напрямку рухатися, то це змушуватиме кремль діяти по-іншому. Я далеко не переконаний, що там готові будуть іти на переговори. Поглянемо на ситуацію за кілька тижнів до саміту НАТО в Анкарі, коли наші західні партнери стали говорити про те, що, мовляв, створили умови для того, щоб путін сів за стіл переговорів, — адже стільки ударів отримала російська нафтопереробка. Але ж нічого цього не сталося! І не мало статися, зважаючи на кремлівську психопатію. І цього не буде.

От кажуть, що російські мільярдери стали висловлювати свої думки на сторінках західних видань. І в цьому нібито проглядаються певні сигнали. Насправді кремль вирішив напустити трохи диму, створити ілюзію готовності до переговорів, витримати дво-, тримісячний період, провести парламентські вибори, оголосити мобілізацію. А потім «якось» завершаться аграрні роботи, пройде пік споживання пального, гострота паливної кризи спаде. І, мовляв, треба буде рухатися далі. А як далі? Далі настає осінь-зима. Бойові дії у таких умовах — зовсім не те, що влітку. Але для кремля їхні людські втрати нечутливі, а тому всі подальші дії Силам оборони України треба докладати з тим, щоб їхньою метою був воєнний розгром росії. Без цього все решта не відбудеться. Якісь мирні переговори, якісь китайські ініціативи (у Пекіні не сказали, що змінюють свою позицію) — а нам своє робить! І тут важливо не дати ввести себе в оману якимись псевдомирними пропозиціями, перемир’ями, бо ворог це використає тільки з однією метою. Йому потрібна оперативна пауза для того, аби щось там відремонтувати, відновити, провести мобілізацію — і перти на нас далі. Нічого іншого у намірах кремля немає.