«У джерки додаємо коньяк, цитрусові, наливки…»

Сергій Жуковський — уродженець Токмака Запорізької області. Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік вивіз родину на Львівщину (у подружжя Жуковських двоє синів — 16 і 11 років). Сам пішов добровольцем до війська: отримав мінно-вибухову травму, втратив обидві руки…

Ветеран разом з родиною започаткував у Львові бізнес — виготовляє м’ясні снеки «Сушена радість».

… Ми зустрілися з Сергієм перед входом у його виробництво. У нього упав стилус, з допомогою якого він користується мобільним телефоном (має вигляд ручки). Я машинально схилилася, щоб підняти, але Сергій мене зупинив, наполіг, що зробить це сам.

Сергій проводить для мене невеличку екскурсію і показує, як виготовляє м’ясні снеки: джерки і кабаноси (ковбаски). У приміщенні є спеціальна сушарка (під час висушування з продукту виходить зайва волога). А також лінія для пакування. У холодильнику маринується м’ясо для кабаносів…

Розпитую про його життя до великої війни.

— Я мав невеличке підприємство. Ми робили сільськогосподарські запчастини для закордонної техніки (комбайни, трактори), — каже. — У мене було хобі, яке також приносило гроші. Ми займалися ретромототехікою. Я мав майстерню та YouTube-канал, де було близько 7 тисяч підписників. Вів свій ТікТок, підписників було близько 10 тисяч. Мав рекламну агенцію.

Дружина Дарина з 2016 р. займалась волонтерством. У мене був бус, волонтери возили хлопцям на передову усе необхідне. Коли почалася велика війна, ми з родиною виїхали у Турку, що на Львівщині, нас запросили знайомі. Жили у них у приватному будинку. російські війська були уже під Мелітополем (досить близько від нас).

Хотів йти у військо добровольцем, але мене не брали, бо не служив строкову службу. Дивлюся: місцеві стоять у чергах до військкоматів. Стало соромно. Там моя земля, на якій залишився будинок, бізнес… Місцеві хлопці йдуть воювати за мою землю. І я знову пішов у військкомат (приходив туди 6 разів, двічі — з речами). Пройшов ВЛК і, попри те, що був непридатний до військової служби, мене таки взяли. На медкомісії сказав, що не маю жодних скарг.

Пройшов шлях від солдата-стрільця до командира десантно-штурмового взводу у званні молодшого лейтенанта. На початку служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, потім у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.

У складі 80-ї бригади під час штурму під Кремінною у Серебрянському лісі отримав перше осколкове поранення. Той осколок так і залишився у тілі…

Приїхав до Львова на реабілітацію. Відновився. Старший син вступив до Військового ліцею ім. Героїв Крут. Дружина вирішила, що треба з Турки переїжджати до Львова.

Після реабілітації повернувся у 82-гу окрему десантно-штурмову бригаду. Під час крайнього поранення втратив дві кінцівки, слух та частково зір. Ліве око бачить на 6%.

Пройшов реабілітацію. Отримав перші протези від центру Superhumans, що у Винниках. Протези, які зараз на мені, отримав в Івано-Франківську за державний кошт.

Пройшов навчання з бізнесу, на початку якого важко було зосередитись, бо мав багато контузій…

— Як пристосувалися до протезів?

— До цих швидко пристосувався. Навчався на спеціальному тренажері - розробляв м’язи.

— Помітила, що не любите, аби вам допомагали…

— Не люблю… Мені допоможуть сьогодні, а завтра я буду сам, і мені ніхто не допоможе. Мушу сам давати собі раду! Наразі не можу хіба що зав’язати шнурівки і зробити собі педикюр, — жартує пан Сергій. — Одягаюся сам, у тому числі й шкарпетки.

На початку важко було психологічно. Треба було прийняти той факт, що замість рук буде щось інше… Коли прийняв цей факт, вже був морально готовий до протезування. Тоді мене й допустили до нього.

— Ви ведете активне життя, зустрічаєтеся з ветеранами. Розкажіть про це.

— Беру участь у різних ветеранських заходах. Зараз почалися ветеранські ярмарки. Мене часто запрошують садочки, школи, ліцеї. Серед ветеранів є діючі підприємці, є й такі тільки хочуть розпочати власну справу. Розповідаю, який у мене був шлях, які були перешкоди, як я їх подолав. Ділюсь досвідом щодо грантових програм. За цей час я отримав чотири гранти на загальну суму 1 мільйон 700 тисяч грн.

На такі зустрічі приходить багато ветеранів. Кажу їм, головне — це навчання, якою чудовою ваша бізнес-ідея не була б. Усі хочуть простого шляху. Але шлях до власного бізнесу досить складний.

— Чому вирішили виготовляти снеки?

— Коли ми їхали з реабілітаційним центром на навчання у Буковель, треба було мати готову бізнес-ідею. Якось прийшов додому, а старший син каже: «Робімо джерки і кабаноси». У 2022 р. схожі смаколики нам на фронт передали волонтери. Тоді відправив дітям трохи тих смаколиків… Син запам’ятав той смак.

— Розкажіть про виробництво…

— Що важливо: цей продукт має бути добре висушений. Тоді матиме довший термін зберігання. Якщо не досушимо 10 діб — і він вкриється пліснявою.

Але найскладніше — це реалізація товару. Наразі реалізовуємо його у крафтовій крамничці «Гола гречка» (на вагу), а також на ветеранських ярмарках. Щоб продавати товар у великих супермаркетах, потрібно зареєструвати виробничу потужність (отримати сертифікат). Я подав необхідну заяву. Також має бути відповідне пакування, згідно з держстандартом (написана кількість калорій тощо).
Спочатку хотів брати на роботу лише ветеранів, але не усі хочуть працювати за 20 тисяч грн… Долучаю до роботи людей з ветеранських сімей.

Я тим часом куштую джерки з пікантної курки (коштують 150 грн за упаковку). Смак розкривається поступово…

— У нас є чотири види м’яса: курка, свинина, індичка і телятина. Рецептуру розробляли усією родиною (перед тим пробували снеки конкурентів). Рецептуру деяких снеків ще доопрацьовуємо, щоб смак був незвичним (з родзинкою).

Наприклад, у джерки додаємо коньяк, цитрусові, наливки… За рахунок цього смак стає оригінальним. Смакових добавок не додаємо. Це натуральний продукт!

Пан Сергій розповів, що нещодавно почав виготовляти смаколики для тварин (собак та котів).

— На ветеранському заході ознайомився з ветераном, який відкрив у Львові зоокрамнички, — продовжує розмову Сергій. — Назар мені каже: «Сергію, а ви не пробували пеніси сушити?». Я думав, він жартує (усміхається. — Авт.). — А потім прочитав у гуглі про яловичі пеніси. Їх дають собакам. Це — делікатес.