«У лавах парламентської більшості багато депутатів, які торпедують обмеження діяльності рпц…»
Захист України від впливу ворожої церкви — питання національної безпеки, вважає народний депутат Микола Княжицький
В Україні разом із темами мобілізації, зміни керівництва ЗСУ, активно обговорюють і релігійні питання. І це зрозуміло, вони — важлива складова нашого життя. У парламентському комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики готують до другого читання законопроєкт, який передбачає заборону релігійних організацій, пов’язаних із країною-агресором. За основу цей законопроєкт ухвалили ще 19 жовтня (267 народних обранців проголосували «за», проти висловилися 15 нардепів, два — утрималися, 17 — не голосували). У сесійній залі в той день було гаряче: апологети проросійської церкви із депутатськими значками намагалися зірвати голосування, вимагали зняти питання з розгляду, ледь не доходило до кулачних боїв. Вочевидь, не менші емоції вируватимуть і незабаром, коли закон ухвалюватимуть в остаточному варіанті. Про те, як доопрацьовують цей документ, кореспондент «Високого Замку» поспілкувався із членом згаданого комітету Миколою Княжицьким.
— Коли саме у Верховній Раді може відбутися розгляд цього законопроєкту у другому читанні? Які шанси, що голосування буде результативним?
— Очікуємо, що незабаром наш комітет розгляне всі поправки до нього. Найближче засідання комітету заплановано тоді, коли значна частина депутатів, зокрема тих, які хочуть підтримати цей законопроєкт, перебуватиме у відрядженні, у складі офіційної делегації в ОБСЄ. Тому, вочевидь, це питання розглядатимуть через одне засідання. Принаймні комітет до цього готовий.
Зараз представники більшості вирішили передати законопроєкт на експертизу до Міністерства юстиції, очікуємо відповідь звідти. Сподіваємося, цього тижня або ж наступного за нього буде проголосовано у сесійній залі.
— З якими труднощами стикаєтеся у процесі вдосконалення законопроєкту перед остаточним його затвердженням?
— Їх чимало. Скажімо, я пропонував вписати в українське законодавство згадку про Томос — як акт, який було надано не лише нашій Церкві, а й державі, українському народу. Бо до Вселенського Патріарха по Томос зверталися і президент, і парламент. У разі ухвалення такої норми сама Православна церква (як це відбувається у більшості європейських країн) визначатиме, які інші церкви можуть називатися православними, а які - ні. Так відбувається, наприклад, у Польщі, де є окремий закон про Польську православну церкву. Тож російська православна церква може діяти у Польщі лише з благословення Митрополита Варшавського…
Представники більшості у Верховній Раді на внесення цієї норми в українське законодавство не погодилися. Через те нам довелося досить складно виписувати юридичний механізм обмеження діяльності російської православної церкви в Україні - так, щоб це повністю відповідало Європейській конвенції прав людини. Сподіваємося, що завдяки поправкам внесемо цю норму у закон. А потім побачимо, якими будуть дебати у залі, і наскільки захоче більшість (і коли саме) вносити цей законопроєкт до зали.
— Недавно ви обмовилися про «обережне» ставлення до заборони діяльності російської церкви в Україні Державної служби з етнополітики і свободи совісті. Чому там вагаються?
— Згадана служба — орган виконавчої влади, працює в її вертикалі і відображає політику, яку проводить президент і його Офіс. Чому там цього закону остерігаються, бояться, — сказати складно. Але ми знаємо, що в лавах парламентської більшості є багато депутатів, які торпедують законопроєкти про обмеження діяльності рпц, подаючи відповідні поправки. Вони запропонували понад тисячу таких поправок, так званого «поправкового спаму». Це відображає ставлення влади до цього питання. З одного боку, є рішуча позиція Служби безпеки України, інших органів виконавчої влади, а з іншого — є ті у високих кабінетах, хто виступає проти цього закону, гальмує його ухвалення.
— Розшифруйте свою фразу про «неактивне» ставлення до порушеного питання з боку ПЦУ, яка начебто зараз «повністю намагається рухатися у фарватері влади»…
— Я сказав те, що сказав. Бо не бачив активної підтримки від ПЦУ щодо заборони російської церкви в Україні і внесення у законодавство норми про Томос. Не бачив жодної заяви на підтримку такої позиції, хоча йдеться про це вже давно. Це не можна назвати активною позицією.
— Можливо, у ПЦУ виходять з питань міжконфесійної етики?..
— Україна зацікавлена в тому, щоб, як і в інших країнах, вносити норму про Томос у вітчизняне законодавство. У цьому мала би бути зацікавлена і Православна церква України. Це не стосується етики. Я вважаю, що позиція ПЦУ у цьому питанні мала б бути активнішою.
— Що ви відповіли тим, хто каже, що «пресинг» щодо УПЦ (МП) дасть козир у руки путіну та іншим антиукраїнським силам у світі?
— Якщо керуватися цими словами, то нам треба припинити захищати Україну і здатися путіну. І тоді жодних «козирів» давати йому не будемо. Ми ж хочемо насправді заборонити не УПЦ, а діяльність російської церкви в Україні. Ніхто не заважає релігійній спільноті, яку очолює митрополит Онуфрій, порвати стосунки з російською церквою — після такого рішення в українському суспільстві питань до УПЦ не виникало б…
А щодо самого ґундяєва, московського патріарха, очільника рпц, то йому СБУ висунула підозру, на нього накладено санкції не лише в Україні, а й у багатьох європейських країнах. Його діяльність, яка є відверто антиукраїнською, становить загрозу нашій національній безпеці. Тому, так само, як і діяльність російської церкви, її має бути обмежено і заборонено відповідно до Конвенції з прав людини. І саме про це ми говоримо. Тому жодних юридичних підстав для того, щоб у чомусь нас звинувачувати, немає.
Ми знаємо, як активно працюють лобісти російської церкви за кордоном, їм за це платять. Про це писали медіа, це не є великим секретом. Але зважати на таких лобістів в Україні чи на тих, хто забороняє нам захищати нашу національну безпеку, означало би підігравати ворогу.
А тим часом…
Служба безпеки України провела у Києво-Печерській лаврі обшуки у священнослужителя, який координував акції протесту представників УПЦ (МП) під час повернення майна Лаври державі. Клірикові повідомили про підозру за ч. 1 ст. 436−2 Кримінального кодексу України — «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ проти України, глорифікація її учасників».
За даними слідства, згаданий священнослужитель є одним із найближчих соратників митрополита Павла (Лебедя) і причетний до організації масових провокацій у Києво-Печерській лаврі навесні 2023 року. Під виглядом «акцій протесту» він сподівався максимально розхитати суспільно-політичну обстановку у Києві. Для цього дистанційно координував свої дії з прокремлівським блогером Олександром Шарієм, якого підозрюють у державній зраді. Як повідомляє СБУ, Шарій «інструктував» ієродиякона щодо запису та поширення провокативних відео штучних заворушень біля лаври. Зняті стріми одразу підхоплювали російські телеканали та інтернет-ресурси для поширення викривленої інформації про внутрішню обстановку в Україні, зокрема для міжнародної аудиторії. Крім того, у листуваннях з вірянами цей клірик виправдовував збройну агресію рф проти України та вихваляв вище військово-політичне керівництво росії. При цьому фігурант регулярно намагався дискредитувати Сили оборони, у тому числі захисників Маріуполя.
Ініційована СБУ судова експертиза підтвердила факти його підривної діяльності. Під час обшуків за місцем перебування клірика виявили комп’ютерну техніку, більш ніж десяток мобільних телефонів і майже 300 сім-карток із доказами злочинних дій.
Думка з приводу
Ми вам вашого столипіна, ви нам — наших героїв…
Цікаву ідею запропонував генеральний директор національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко. Він висловився за те, щоб обміняти прах колишнього глави російського уряду столипіна (цього українофоба 1911 року було поховано на території української святині) на захоплених росіянами у полон воїнів ЗСУ.
«У нас є загиблі герої, у нас є живі герої, які перебувають у полоні. У нас є наші українські видатні діячі, які перебувають у межах російської федерації і які закинуті, і ніхто не знає, де вони», — сказав Максим Остапенко. На його думку, включення столипіна до обмінного фонду є вкрай важливим для нашої держави, це дозволить повернути на Батьківщину живих наших героїв і тих легендарних українців, які покояться нині на території країни-агресора.
Цілком погоджуюся з пропозицією керівника заповідника. У боротьбі за Україну і українців ми повинні використовувати будь-яку можливість. І навіть таку чутливу — як перенесення праху. Думаємо, у росії не проти отримати останки рідного самодержавника. Своєю чергою, українська земля з полегшенням зітхнула б, якби звільнилася від того, кому було чуже, ненависне усе українське, у тому числі - мова, культура.
столипіним це очищення не мало би обмежитися. Чому би так само не обміняти на українських воїнів рештки радянського офіцера НКВС ніколая кузнєцова, які покояться у Львові? У багатьох інших містах є могили росіян, яких доля занесла в Україну. Було би правильно, якби їх доглядали їхні рідні десь у пермі, самарі, красноярську…
Представникам країни-агресора в обмін на наших хлопців можна було би також віддати сотні демонтованих пам’ятників «визволителям» різного штибу, бронзові, гіпсові фігури комсомольців, піонерів, колгоспниць. Там, «за порєбріком», це, напевно, викликало би напад радянської ностальгії. А у нас — полегшення.
Нам повертати з росії є що. Крім своїх людей, це, зокрема, українські матеріальні й духовні цінності, викрадені колись московією задля того, щоб вознестися перед світом.