Мир Україні принесуть європейські миротворці?

Перебуваючи у Брюсселі, Володимир Зеленський закликав глав країн-членів Євросоюзу підтримати пропозицію французького лідера Еммануеля Макрона — про розміщення на території України міжнародних миротворчих сил. На думку українського президента, це допомогло би покласти край війні, у майбутньому стало б запобіжником від нового нападу росії. Зеленський заявив, що після розмов з колегами-президентами побачив певний позитив. За даними західної преси, вже кілька європейських держав вивчають можливість відрядження своїх миротворців в Україну. Не виключили такої перспективи, зокрема, у Швеції. Про миротворців недавно розмовляли між собою Макрон і польський прем'єр Дональд Туск. Після скептичного сприйняття цієї ідеї навесні, взимку крига почала скресати. Прохання ввести в Україну миротворчі сили Верховна Рада скерувала в Організацію Об'єднаних Націй через кілька днів після повномасштабного вторгнення росії. Однак цього заклику в ООН тоді не почули…

Свій погляд на ймовір­ність появи миротворців в Україні має кандидат політичних наук, військовий експерт Петро Черник.

Про них говорять — і це вже добре

— Як мало би виглядати від­рядження військових в Украї­ну? На яких умовах це могло б відбутися? Ця місія поши­рюватиметься на всю довжи­ну українсько-російського чи ще й українсько-білорусько­го кордону?

— Поки що розмови про ми­ротворців ідуть на рівні політи­ків. Від декларації до реального кроку далеко. Але такий меха­нізм врегулювання військового протиборства можливий.

Великі миротворчі опера­ції тривають від часів Суецької кризи 1956 року. Тоді міжнарод­на спільнота застосувала ми­ротворчий контингент для при­пинення військового конфлікту між Великою Британією, Фран­цією та Ізраїлем, з одного боку, та Єгиптом з іншого боку. Нині найбільший миротворчий кон­тингент, починаючи з 1974 року, розміщено на Кіпрі. Його за­вдання — не дати розгоріти­ся територіальному конфлікту щодо цього острова між кіпріо­тами-греками й кіпріотами-тур­ками. На Кіпрі стоять щонай­менше дві дивізії британських миротворців.

Ідеєю про миротворчі сили в Україні Європа піднімає ставки. Показує, що прокинулася після відносної політичної пасивності, засвідчує, що може генерувати важливі пропозиції.

— Ідеї - добре. А як із прак­тикою?

— Із точки зору здорового глузду, війна рано чи пізно має припинитися. Якби по лінії роз­межування було розміщено серйозний миротворчий кон­тингент приблизно з півтора де­сятка країн Європи — французи, німці, британці, представники країн Балтії - це було б фантас­тично! Бажано, щоб до складу цих миротворців увійшли фіни, які після тривалого періоду сво­єї вимушеної нейтральності уві­йшли до НАТО…

Але не будемо забігати на­перед. Політичні прокламації це одне, а реальність — зовсім інше. Моя думка як експерта, як громадянина: великий європей­ський миротворчий контингент в Україні був би для нас серйоз­ною перемогою.

Щоправда, тут є свої нюан­си, схожі на кіпрську історію. Присутність такого континген­ту означала б, що заморожен­ня конфлікту може розтягнути­ся на десятиліття. Але є й інший бік медалі, дуже важливий для нас — ми зберігаємо свою дер­жавність! А це — найголовні­ше. Проведемо історичну пара­лель: та ж сама Фінляндія 1939 року втратила 20 відсотків сво­єї території. Але це не заважало їй збудувати розквітлу демокра­тичну державу.

Жодним чином не апелюю до того, що можемо втратити свою територію. Але на цьому про­міжному етапі, допоки колек­тивним Заходом не ухвалено рі­шення «валити» росію (а воно, на жаль, не ухвалено) — це пев­ний вихід. Це набагато краще, ніж якби ми про щось там із ро­сіянами домовилися, і навіть єв­ропейці поставили би підписи на якихось документах — і між росіянами й нами не було би ні­кого… Лише один той факт, що ідею з миротворцями обгово­рюють, уже добре. Це означає, що ми точно маємо підтримку європейців.

Шукають формулу виходу з війни

— Чи потрібен для таких миротворчих сил із Європи мандат ООН і, що найцікаві­ше, — згода росії? У чому по­зитив такого контингенту?

— Якщо миротворчий контин­гент реально увійде на терито­рію України, по ньому не при­летить російський «іскандер» чи «орєшнік», яким москва так усіх лякає…

Щодо мандата ООН. Це дуже умовна річ, давно мертвий ін­струмент. Кажу це як колиш­ній учасник стабілізаційної опе­рації ООН в Іраку (2004 рік). 34 країни увійшли в ту миротвор­чу коаліцію, кожен із національ­них парламентів проголосував за відрядження своєї миротвор­чої місії у цю гарячу точку. Там навіть був невеличкий, у межах одного-двох взводів, монголь­ський контингент. Мандат ООН зіграв незначну роль. Ця орга­нізація не працювала так, як по­трібно.

Повертаючись до війни в Україні, слід усвідомити: процес пошуку виходу з неї розпочався. Спостерігається намагання зна­йти формулу цього виходу.

— Якби за наявності ми­ротворців в Україні росія все ж спровокувала якийсь кон­флікт і застосувала силу, спричинивши втрати серед миротворців, — якими були б наслідки?

— Це було би пряме воєнне боєзіткнення. Якою була б ре­акція? Уся складність у тому, що міжнародне право цього не про­писує… Питання у політичній кон’юнктурі. У тому, як усі полі­тичні еліти — американські, єв­ропейські, китайські, російські й ті, які представляють «Глобаль­ний Південь», — «читатимуть» цей процес.

Добігає третій рік війни і, по­при всі виклики, які випали на нашу долю, робимо фундамен­тальний висновок: Українській державі бути! Тимчасово оку­повані території ми не втрати­мо, обов’язково повернемо їх — питання лише в тому, коли це станеться і за яких обставин. Го­ловної своєї мети московський імперіалізм не досягає. Украї­ну не ліквідують як явище. А без нас росії кінець! Як каже приказ­ка — як не тепер, то у четвер…

Іноземці могли б охороняти наші АЕС

— У разі приходу міжнарод­ного миротворчого контин­генту в Україну, якою була б роль ЗСУ? Їх відправили б у казарми?

— У жодному разі! Усе зале­жить від того, яку конфігурацію розміщення миротворців буде обрано, де і на яких умовах сто­ятимуть гаранти миру: чи це буде суцільна лінія, чи йтиметь­ся про їхню присутність на обра­них ділянках. Скажімо, однією з таких ділянок для миротворців може бути визначено територію Запорізької атомної електро­станції. Потім на якійсь обра­ній ділянці можуть стояти наші українські війська, а далі - знову миротворчий контингент.

— Канцлер Німеччини украй скептично ставиться до ідеї відрядження мирот­ворців в Україну.

— Шольц, напевно, вже не буде канцлером. Якщо доб’ються успіху християнські демократи, позиція німецько­го уряду щодо «українського пи­тання» може змінитися.

— Чи були успішні світові практики застосування ми­ротворчих сил?

— Повернімося до згадува­ного раніше Кіпру. Із 1974 року на цьому острові немає війни — турки з греками не воюють!

Довідка «ВЗ»

Миротворчим операціям ООН виповнилося 76 років. Першу мі­сію було затверджено 29 травня 1948 року — невелика кількість вій­ськових спостерігачів організації вирушила на Близький Схід. З того часу, зазначає видання «Слово і Діло», було засновано 71 миротворчу місію, в якій взяли участь понад 2 млн осіб. Близько 4,2 ти­сячі миротворців загинули.

На сьогодні ООН проводить 12 операцій із підтримки миру на трьох континентах. У цих місіях бе­руть участь 87 тисяч «блакитних касок» із 125 країн світу. Фінан­сування кожної місії обходиться в понад мільярд доларів.

Починаючи з 1992 року, Украї­на взяла участь у 26 миротворчих операціях під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організа­цій. У військових операціях взяли участь 44 тисячі українських вій­ськовослужбовців, 55 з них — за­гинули. Після початку повномасш­табної агресії росії українських миротворців було відкликано з-за кордону.