«У Лондоні Залужного підстерігають дві небезпеки…»

Двоякі враження в українців викликало повідомлення президента Володимира Зеленського про те, що він погодив кандидатуру колишнього Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на вакантну посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України у Великій Британії. З одного боку, приємно, що достойна людина робить новий крок у своїй трудовій кар'єрі. З іншого, чи нема тут недооцінки? Здавалося б, військові специ такого масштабу, як Залужний, мали би перебувати на іншій, важливішій ділянці державної роботи… Особливо здивувало, що глава держави заздалегідь розсекретив дипломатичну таємницю, заявивши, що вітчизняне МЗС скерувало у Лондон відповідний запит на агреман (це попередня згода уряду однієї держави на прийняття певної особи як глави дипломатичного представництва іншої держави). Чи оптимальне це призначення? Чи відповідає поточному моменту? З’ясувати це намагаємося у Юрія Щербака — колишнього посла України у США, Канаді, Ізраїлі, Мексиці, відомого письменника, публіциста, громадського діяча.

— Як дипломата з великим стажем новина про те, що генерал Залужний стане послом, вас потішила?

— Абсолютно — ні! Валерія Залужного забрали від справи, яку він повинен був робити, і робив добре — командування вій­ськами. Його нове призначення я особис­то трактую як заслання майбутнього по­літичного суперника, як спробу вирвати Залужного з політичного життя своєї країни… Таке зазвичай роблять для того, щоб про таких людей забули, аби вони не були присутніми в інформаційному полі, щоб не складали конкуренції для чинних правите­лів. Це типовий прийом політичного остра­кізму.

— Ваш колега Валерій Чалий назвав «іспанським соромом» те, як глава дер­жави і МЗС порушили процедуру при­значення посла, публічно повідомив­ши про це рішення ще до ухваленого рішення з боку країни перебування. У чому тут проблема?

— Це не іспанський, а український cором! Україна уже і так достатньо згань­билася на міжнародній арені, починаю­чи із неадекватних заяв нашого керівни­цтва напередодні саміту НАТО у Вільнюсі, на трибуні ООН. Це свідчить про цілком не­професійний підхід до міжнародних справ, підміну професіоналів людьми, які не ма­ють жодного відношення до міжнародної політики, але які, попри це, починають ке­рувати цим складним напрямом.

Звичайно, призначаючи нового укра­їнського посла у Великій Британії, пору­шили процедуру. Ніколи у дипломатичних відносинах країна не має права розголо­шувати ситуацію із призначенням посла до того, як він офіційно отримав агреман. Бо це завдає шкоди як конкретній людині у випадку, якщо їй відмовлять в агремані, так і обом державам. Не можна порушува­ти усталений ритуал призначення послів, який має відбуватися у таємниці. Бо буває так, що держава, яка приймає посла, може з певних причин затягнути час надання агреману на пів року. Такі випадки трапля­лися, зокрема, в Америці, в інших країнах. Тому треба спокійно чекати, а не кричати, не робити передчасних кроків.

Думаю, це зробили для того, щоб із боку Залужного не було зворотного ходу, щоб він не відмовився. Хоча знаю, прем'єр-міністр Великої Британії заявив, що це ве­лика честь — мати у послах Валерія Залуж­ного, і що у Лондоні з великою радістю приймуть таку людину. Це ще раз показує, наскільки Валерія Залужного цінують у сві­ті, зокрема у Сполученому Королівстві.

— Як відомо, британці - великі лю­бителі процедур, норм, законів. Якби вони виявили принциповість, вказа­ли б нам на порушення чинного поряд­ку призначення посла і на цій підставі (безвідносно до прізвища) відмовили б Україні в її проханні…

— Звичайно, британці цього не робити­муть з поваги до України, бо вони — мудрі люди. Але те, що весь світ зі здивуванням дивиться на це порушення — безперечно. Утім, у Залужного настільки високий ав­торитет, що Британія зі своїми консерва­тивними традиціями, вірністю протоколу не зробить нам неприємностей. Хоча мо­гла би.

Зрозуміло, якісь попередні словесні пе­ремовини щодо призначення нового по­сла були. Наше керівництво не пішло би на такий крок, якби не було згоди британців. Але все одно — неприпустимо допускати такі речі, які було зроблено.

— Валерій Залужний у Великій Бри­танії буде кориснішим, ніж у кабінеті Головнокомандувача ЗСУ?

— Не знаю. Як на мене, Залужний мав би керувати бойовими діями… Даремно його вирвали із тієї посади, яку він обіймав… Але і на Туманному Альбіоні Залужний буде корисним для України! Його автори­тет, знання, досвід будуть корисними там, оскільки Сполучене Королівство було, є і буде дуже важливим чинником допомоги Україні. Британія є найбільш непохитним, найбільш послідовним нашим союзником. Бо бачите, що відбувається з Польщею, маємо зараз з нею погіршення відносин, яке, на жаль, не може не відбитися на вій­ськово-політичній ситуації в Україні. З вини Дональда Трампа маємо також складну ситуацію у США з наданням нам військо­вої допомоги. Лондон же надає її нам рит­мічно. У цьому контексті Залужний буде важливою постаттю, шановним представ­ником України у Британії. Лобіюватиме на­дання військової підтримки, зміцнюватиме відносини зі Сполученим Королівством в інших сферах.

— Пам'ятаємо, що послами наша влада часто призначала скомпроме­тованих високопосадовців. Скандаль­ну ексочільницю Генпрокуратури Ве­недіктову відправили у Швейцарію, провального міністра оборони Тарана — у Словенію. Складається враження, що дипломатами роблять невдах…

— Щодо Валерія Залужного це порів­няння не може бути застосовано. А озву­чені вами приклади свідчать про ганебне ставлення до дипломатичної служби. Дех­то вважає, що у неї можна скидати всякий непотріб, людей, які провалилися на дер­жавній службі, а також осіб, неприйнятних для певних політичних сил. Це неприпус­тимо! Адже дипломатична служба вимагає насамперед високопрофесійних людей, які прекрасно знають цю роботу, які ви­росли у надрах Міністерства закордонних справ. А з іншого боку, як і у будь-якій нор­мальній країні, у 30−50% випадків послами мають бути політичні призначенці, важли­ві політичні постаті. В Америці часто при­значають дипломатами осіб, які не були на дипломатичній службі, але які є надзви­чайно придатними, позитивними для на­лагодження міжнародних відносин. На цих двох крилах — професіоналах і політичних призначенцях — тримається дипломатична служба. Але політичні призначенці не по­винні бути в ролі засланців, «непотребу», який викидають за межі держави.

— З якими труднощами колишній Го­ловнокомандувач ЗСУ може зіткнути­ся на дипломатичній роботі в Лондоні?

— Не маю жодних сумнівів, що Вале­рій Залужний буде активним і ефективним послом України у Великій Британії. Але у Лондоні його підстерігають дві небезпеки. Припускаю, чинна українська влада нама­гатиметься через внутрішній апарат, офі­церів безпеки чи військової місії у посоль­стві контролювати кожне слово, кожну дію Залужного… Так буває, що посли перебу­вають «під ковпаком» своїх же спецслужб.

Інша ж небезпека набагато серйозніша. Йдеться про провокації п’ятої московської колони у Лондоні, яка загрожуватиме осо­бистій безпеці Валерія Залужного. На цей чинник треба зважати. На нашого генера­ла за кордоном полюватимуть наші недру­ги. А у структурі посольства нема особли­вих можливостей забезпечити ефективну безпеку нашого посла у країні перебуван­ня.

— У зв’язку з цим згадую колиш­ніх працівників російських спецслужб Литвиненка, Скрипаля, яких і в Лондо­ні дістала російська агентура — отруїла цих «зрадників». Український генерал Залужний теж був би для росіян важли­вою мішенню…

— Отож треба дуже серйозно подума­ти над його безпекою. Посол має свою резиденцію, він не живе у посольстві. Я був у нашому посольстві в Британії. Буди­нок дуже гарний, старовинний, але неве­ликий, у ньому мало кімнат. І є резиденція посла. Треба забезпечити охорону членам його сім'ї, охорону під час поїздок, зустрі­чей…

Лондон — дуже складне місто у питан­ні безпеки. Там живуть багато російських олігархів, там перебуває величезна коло­нія інших громадян рф, серед яких є шпи­гуни, диверсанти. Недаремно британську столицю іноді називають Лондонградом. Це свідчення того, наскільки російські ре­зиденти там вжилися й почуваються ком­фортно.

— У політиці є такий термін — «збитий льотчик». Навряд чи його можна засто­сувати до Залужного. І все ж — чи піс­ля свого гучного звільнення з посади Головкома ЗСУ він підніметься вище кар'єрною драбиною? Чи не стане ди­пломатичне відрядження вершиною його державної діяльності?

— Усе залежить від Валерія Залужного. Він — розумна, тверда людина. Час, який йому відміряно на посаді посла, може ви­користати для поширення своїх міжнарод­них зв’язків, для едукації, для того, щоб пізнати багато речей — бо Лондон бере­же традиції британської демократії, там зосереджені неймовірно важливі центри міжнародної думки. У британській столи­ці Залужний може дізнатися багато нового і важливого. При цьому не повинен вихо­дити з інформаційного поля України, щоб його не забули. Думаю, його і не забудуть. Сподіваюся, Залужний повернеться, зба­гачений новими знаннями, новими погля­дами на міжнародні й внутрішньоукраїн­ські події.

Людина сама робить свій вибір. Є люди, які можуть змиритися з невдачами на ро­боті й далі вести тихе, спокійне життя. А є люди з амбіційними планами, які бажа­ють прислужитися своїй Вітчизні. Від са­мого Залужного багато залежить, яким чи­ном повернеться його доля. Бажаю Україні мати в його особі достойного державного діяча, який нам буде потрібен після завер­шення цієї війни.

До Валерія Федоровича я ставлюся з великою повагою. Він прочитав мою три­логію «Час смертохристів». Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» продавало цю книгу, а виручені 200 тис. грн ми переда­ли на потреби українського війська. Це був мій внесок у справу оборони України. Ми подарували Валерію Залужному мою кни­гу на його день народження, таким було його прохання. Бажаю йому всього того, що можна побажати мужній людині, Герою України. Хочу, щоб все добре було на його дипломатичній ниві.