«Ворог так і не зрозумів українців. У цьому його прорахунок»

Україна в огні! Назва кіноповісті Олександра Довженка через 79 років після її створення стала, на жаль, новою реалією. Але якщо у минулому столітті українські простори спопеляла фашистська чума, то тепер нашу землю, наш народ своїми ракетами, літаками, танками терзають рашисти, які засіли у Кремлі. Новоімперська Росія, яка любить хвалитися своїми інтернаціональними, християнськими чеснотами, безжалісно нищить церкви, школи, лікарні, будинки, вбиває мирних громадян, прирікає їх на голодну і холодну смерть. Світ став очевидцем новітнього геноциду. Лаври Сталіна приміряє на себе самодержець Путін. Іде жорстока боротьба між цивілізаціями, між світоглядами, між силами темряви і світла. Як у ній нам вистояти? Про це та інше – у розмові з військовим експертом, полковником запасу Збройних сил України Олегом Ждановим. На початку розмови ми попросили його згадати минуле…

2014 року Україна отримала потужне антиросійське щеплення

– Ще якийсь місяць тому політич­не керівництво України запевняло нас з вами, що війни з Росією не буде, що попереджувальні заяви західних союз­ників і статті про це у медіа – явна про­вокація. Мовляв, усе у нас буде добре, і навесні будемо смажити шашлики. Пу­тін все ж пішов на Україну війною. На Банковій прорахувалися, недооцінили ворога? Чи своїми заспокійливими за­явами робили певний маневр, аби від­тягнути початок вторгнення і за цей час зміцнити армію, наростити її силу?

– У фільмі «Сімнадцять миттєвостей весни» один з його персонажів, группен­фюрер СС Мюллер казав: «Найважче – працювати з непрофесіоналами. Тому що логіку непрофесіоналів не можна перед­бачити». Думаю, саме з ними й довелося “працювати” нашому керівництву.

Та я і сам до останнього не вірив, що Путін наважиться на збройний конфлікт з Україною. Розумів, що це може статися, але – не так швидко. Тим паче – у таку пору. Зимова кампанія є дуже складною для війни: спочатку морози, потім – відлига, без­доріжжя, важкопрохідна місцевість. З точки зору військових, воювати у такий період – непрофесійно. Але Путін все ж пішов на це.

Думаю, йдеться не про недооцінку з на­шого боку, а про алогічні дії російського президента.

– Як ви оцінили б успіхи/неуспіхи агресивної Росії і якість спротиву Укра­їни упродовж двох тижнів великомасш­табного вторгнення? У чому сильні-слабкі сторони ворога і ЗСУ?

– Ворог досі, починаючи з 2014 року, від­коли воює з нами, не зрозумів ментальності українців. У цьому його головний прораху­нок. Росія зібрала своє військо для парад­ного маршу Україною. Але його не вийшло. Своїми віроломними діями у 2014 році Мо­сква почала шокову антиросійську терапію, зробила українцям таке потужне антиросій­ське щеплення, що сьогодні ми зустріли во­рога шаленим спротивом всієї країни. Путін і досі не вірить, що не може нас перемог­ти. Судячи з тієї інформації, яка надходить із Кремля, він не збирається іти на поступ­ки, вимагає від своїх переговірників тисну­ти на нас, діяти з позиції сили…

Щодо нас самих. На жаль, за вісім останніх років ми так і не спромоглися за­вершити розробку тієї моделі ЗСУ, яка від­повідала би викликам, що стоять перед країною. Ми все сподівалися, що війни не буде. Що всі проблемні питання виріши­мо мирним, дипломатичним шляхом. Хоча здоровий глузд підказував, що Мінськ-3 виконати фізично неможливо, ми все на­магалися «якось порішати»…

Кремль мріє про СРСР у версії 2.0

– Яка головна мета Путіна сьогодні? Повна окупація України і з допомогою маріонеток – повернення до її радян­ського варіанта, а надалі – відновлення СРСР? Захоплення промислових регіо­нів? Роздроблення України? Помста За­ходу за колишні події в Югославії?

– Єдиний план, який реалізує Путін (і це видно неозброєним оком), – повернення всієї України у політичну орбіту Кремля. Су­дячи з кількості того війська, яке вторглося, у Кремлі не розраховували на повну окупа­цію. Сподівалися за два дні дійти до Києва, а потім щоб або Зеленський, або привезе­ний Янукович підписали капітуляцію. Хоті­ли, щоб Україна згодом увійшла до складу Російської Федерації, у склад нової імперії, або у СРСР у версії 2.0.

Сьогодні Путін намагається захопити Київ, оголосити там акт капітуляції Украї­ни перед Росією... У тому й прорахунок на­шого ворога, що йому треба було розра­ховувати на повну окупацію. Він не знав внутрішньої ситуації в Україні! Це доводить така інформація: днями російські високо­посадові особи, починаючи від голови Слід­чого комітету РФ, генерального прокурора, голови Контрольно-ревізійної комісії, отри­мали від Путіна особисте завдання: розслі­дувати, куди поділися 5 млрд доларів, які Росія виділила на дестабілізацію в Украї­ні, формування у ній «п’ятої колони». Путін сподівався, що у всіх великих містах пови­нні бути підпільні осередки, що, як у 2014 році на сході, піднімали би сепаратистські прапори і оголошували «народні республі­ки», тероризували б Україну. Сьогодні таких осередків немає. Тож правитель РФ ста­вить питання: а куди поділися гроші?

– Чи можливе вторгнення в Україну з території Білорусі?

– Сьогодні Білорусь може виставити проти нас 20-30 тисяч війська, не більше. Мобілізація у них буде проблемною – народ налаштований по-іншому…

Вірогідність білоруського вторгнення іс­нує, її не треба скидати з рахунків. Тим біль­ше, що білоруські підрозділи проводять де­монстраційні дії довкола наших кордонів. Особливо – у Гомельській області, також на­впроти нашої Волинської. Це для нас дуже ризиковано. Адже важливо, щоб не було відрізано шляхів постачання гуманітарної допомоги і зброї від країн Євросоюзу.

Але, судячи з поведінки Лукашенка, можу сказати: він буде першим, хто зра­дить Путіна. Лукашенко дивиться на ситу­ацію, максимально відтягує час для кон­кретного рішення – щоб залишити для себе запасний аеродром.

Ми не можемо не зважати на ризики, а тому змушені тримати частину своїх військ на білоруських напрямках, постійно бути готовими до відсічі. Хоча білоруська армія взагалі не має бойового досвіду і настрій там далеко не бойовий, загроза її вторгнен­ня все ж існує.

Не треба нарікати на союзників

– Наскільки адекватною вам вигля­дає у цій війні поведінка НАТО? Чи не «здрейфили» в Альянсі перед Росією?

– На речі слід дивитися з точки зору геополітики. Позиція Альянсу цілком твере­за. Якщо НАТО закриє небо над Україною – значить, його системи протиповітряної оборони змушені будуть збивати літаки і ракети Росії. А це – пряме зіткнення. 5-та стаття статуту НАТО передбачає принцип «всі за одного».Тобто це загрожує новою світовою війною. 30 країн цього оборонно­го блоку одночасно вступлять у війну з Ро­сійською Федерацією. Якщо це станеться, Росія відразу намагатиметься застосува­ти ядерну зброю. Скаже: ми – невинні, бо проти нас пішов майже увесь світ…

У НАТО поводяться коректно. Вони нам допомагають зброєю і військово-технічним майном – але не афішують цього. А ось ми повинні би згадати, що у нас у тому числі гі­бридна війна. То чому би нам не застосува­ти гібридних способів її ведення? Чому би нам не попросити у друзів літаків і систем протиповітряної оборони? І це можна ро­бити не вголос, а кулуарно. Посилити нашу оборону в повітрі, і таким чином вирішити питання «закриття неба»…

– Володимир Зеленський днями за­явив, що вже «охолов» до НАТО. І обмо­вився про інші військові союзи. З ким можемо їх укласти? І чи не повторять вони долю Будапештського договору?

– Ні, не повторять. Ми зараз самі «витяг­немо» цю війну – а повинні її «витягнути» (бо в нас така доля: воля або смерть). А після цієї війни не всі члени НАТО будуть упевне­ні, що Альянс може ефективно протистоя­ти загрозам. Тоді не виключена поява но­вої світової системи безпеки. Після нашої перемоги вона ґрунтуватиметься на регіо­нальних союзах. У нас є підстави і дуже до­брий фундамент для такого безпекового утворення: – Балтійсько-Чорноморський союз. Заявлено перший крок – політичний союз Велика Британія – Польща – Україна. Думаю, до нього ще приєднаються країни Балтії. До речі, у нас уже є військова осно­ва – Українсько-польсько-литовська бри­гада. Більше того, у неї вже є оператив­ний штаб, який майже два роки займався адаптацією бойових стосунків членів НАТО до наших бойових стосунків – щодо веден­ня бойових дій. У нас уже є спільні розроб­ки. Якщо укладемо політичний союз, то у нас будуть підстави зробити його військо­во-політичним. До нас ще може доєднати­ся Азербайджан, можливо – Молдова, Гру­зія, Туреччина.

Путіна може знести його ж оточення

– Де пролягає межа компромісу з Ро­сією, на який готова піти Україна зара­ди миру?

– Та немає межі компромісу! Ви ж послу­хайте Путіна! Він хоче лише своєї перемоги і капітуляції України! Він нам не залишає ви­бору. Ми не можемо йти на будь-який комп­роміс, тому що Путін прагне нашого зни­щення. Він поставив на карту навіть власне фізичне життя. Спалив за собою всі мости. У нього вже немає шляху назад. Якщо Пу­тін програє у цій війні, його оточення його і знесе…

– Ви частково вже обмовилися про це, але повторю питання: чи можливий у Кремлі «палацовий переворот» і пере­мога антимілітаристських сил у Росії?

– Перша частина – так. Друга частина – ні. Російська держава побудована суто як вертикаль тоталітарного способу правлін­ня. Тому хто не прийшов би після Путіна, він рано чи пізно все одно повернеться до дик­таторських законів і до тоталітаризму. Бо об’єднати всі федеральні народи, кожен з яких дивиться у свій бік, без жорсткої вер­тикалі управління неможливо. Якщо при­йдуть ліберали-демократи, з’явиться ризик розвалу Російської Федерації.

Щодо перевороту. Кілька днів тому літак із авіазагону президента Росії вилетів до Вашингтона. Начебто мав забрати звідти висланих дипломатів – усього аж дві особи. Щоб за ними послали «борт №1» – у жит­ті у це не повірю. Зрештою, щось не чув, щоб той літак повернувся до Росії. Я так ро­зумію, що є представники російської еліти, які зараз виторговують преференції у Спо­лучених Штатів.

Тут два шляхи. Або вони торгуються, і тоді Росія як країна, що програла, відсту­пає, Путіна – зносять, і Москва починає свою дипломатію і всі контакти із Заходом із чистого аркуша. Або ми перемагаємо Ро­сію фізично, і знову ж таки Путіна зносять, а до влади у Росії приходить нове керівни­цтво… У будь-якому випадку ми як держа­ва вистоїмо!

Ядерні погрози Москви? Усе можливо…

– У Путіна заявляли, що підвищили бойову готовність так званих сил стри­мування. Кремль готовий застосува­ти проти України ядерну зброю? Чи це блеф?

– Гадаю, це не блеф. Це останній крок Путіна, яким він демонструє Заходу, що на­лаштований рішуче і готовий застосувати свою силу. Згадайте російський докумен­тальний фільм про Крим – «Повернення у рідну гавань». Путін сказав у цьому філь­мі: якби операція із захоплення півострова пішла не так, як він планував, то він був би готовий застосувати ядерну зброю.

Ймовірності застосування Путіним ядер­ної зброї у нинішніх умовах я би не відкидав. Це як Гітлер 1945 року, який з дня на день чекав появи «зброї помсти». Навіть коли бої йшли на околицях Берліна, Гітлер вірив, що одним ударом цієї нової зброї переможе у війні... Те саме відбувається з Путіним. Я на­віть не виключаю: якщо почнемо гнати цю російську навалу з нашої території, то Путін може застосувати ядерну зброю як превен­тивний удар по якомусь об’єкту НАТО десь в акваторії Світового океану – щоб Альянс зля­кався. Це цілком можливо. Єдиним запобіж­ником такого розвитку подій може бути те, що відповідна команда (про ядерну атаку) може просто не дійти до пускової установки. Думаю, все-таки є ще сили в Росії, які нама­гаються домовлятися із Заходом.

– За рахунок чого Україна може здо­лати такого сильного ворога?

– Ми вже частково стримали цю навалу. За 12 днів війни у хваленої російської армії закінчився паливний ресурс, ми вимотали 150-тисячне російське угруповання. Воно сьогодні проводить лише тактичні дії, ата­кує окремі населені пункти. У нас є резерв. І тут я пошлюся на слова міністра оборо­ни України Олексія Резнікова: якщо будемо впевнені, що вибили з них весь наступаль­ний потенціал (а це з’ясується у найближ­чі дві, максимум – три доби), то можемо перейти у контрнаступ. У нас є сили, є за­соби. Ми мобілізували достатню кількість військовозобов’язаних – для того, щоб це здійснити. Усе буде Україна!

Більше читайте у рубриці «Україна»