«У відборі фільмів немає системи й послідовності»

На цю подію, яка збирає у Південній Пальмірі тисячі гостей, чекали як одесити, так і кінематографісти з України та з-за кордону. Вже звикли, що десять років поспіль до Одеси з’їжджався «кіношний бомонд» і Одеса на тиждень перетворювалася на суцільний фестивальний майданчик. Однак торік свято кіно довелося проводити в онлайн-режимі. Завадила пандемія коронавірусу… Цьогоріч Одеський кінофестиваль перенесли на серпень (у попередні роки відбувався у липні). Мабуть, «бомонд» так скучив за справжньою червоною доріжкою, що замість запланованих двох годин дефілював нею цілі три… Через це організатори трохи скоротили програму і навіть скасували показ фільму-відкриття.

ХІІ Одеський міжна­родний кінофес­тиваль, генеральним медіа-партнером якого є канал «Україна», розпочався у суботу, 14 серпня, з червоної доріжки, яку розстелили перед театром опери й балету. На відміну від Х фестивалю, який відбувся 2019 року, знаменитості цього разу підготувалися серйозно. При­наймні не було суконь, які нага­дували нічні сорочки, прикраше­ні пір’ям… (Детальний репортаж про дефіле на червоній доріж­ці Одеського кінофестивалю чи­тайте на сайті «ВЗ». — Г. Я.).

XII Одеський міжнародний кі­нофестиваль приурочено до 30-річчя Незалежності України, тож зроблено акцент на націо­нальному кіно. Єдиною конкурс­ною програмою фестивалю став Національний конкурс. Гасло цьогорічного фестивалю — «Кіно у твоїй ДНК». Загалом на участь було подано понад 250 фільмів, з яких понад 60 — повнометраж­ні стрічки. У рамках конкурсної програми на кінофестивалі буде показано 6 повнометражних і 8 короткометражних фільмів.

Читайте також: Одних акторів «розривали», а на інших уваги не звертали…

2007 року вийшла книга ліде­ра гурту «Скрябін» Андрія Кузь­менка «Я, „Побєда“ і Берлін». А через десять років компанія Star Media взялася за екранізацію книги Кузьми. Художній фільм, знятий за мотивами повісті Скрябіна, вийде у прокат навесні 2022 року. Під час Одеського кі­нофестивалю творча група філь­му представила тизер (реклам­ний ролик) стрічки «Я, „Побєда“ і Берлін». На пресконференції, присвяченій фільму, творці кар­тини розповіли, що у фільмі про­звучать аж 15 кавер-версій хітів Кузьми. Їх виконали відомі укра­їнські співаки — Монатік, Тіна Ка­роль, Дзідзьо, Джамала, «Один у каное» тощо.

Головну роль у фільмі зіграв Іван Бліндар, який, до речі, увій­шов до 20-ки найперспективні­ших акторів України (інтерв'ю з Іваном Бліндаром читайте в одному з наступних випусків «ВЗ». — Г. Я.).

«Я наразі шокований, — роз­повідає Іван Бліндар. — Кожен з нас бачив Кузьму, знає його по-своєму. Ми хотіли зробити збір­ний образ Кузьми — молодого й у зрілому віці. Та найголовнішим меседжем фільму є те, щоб пісні Кузьми продовжували жити. Ду­маю, ми досягли мети». На моє запитання, чим підкорив кас­тинг-директора, актор відпо­вів: «Для мене цей персонаж як старший брат. Я записав проби. Для цього приїхав до Марії (ви­конавиця головної ролі у філь­мі. — Г. Я.) у Тернопіль, вдягнув ґумаки по коліно, окуляри з 90-х з написом Adidas і модний у ті часи светр Boys. У такому вигля­ді вийшов на вулицю записувати проби. А сніг — по коліна! Наді­слав проби кастинг-директору. А влітку мені зателефонували і сказали: «Приїжджай».

— Що було найважчим для вас під час зйомок?

— Фінальний кадр. Ми зніма­ли у клубі ДК. Був момент, коли треба було тричі зіграти один кадр. Не міг стримати емо­цій, клубок стояв у горлі. Та що я? Навіть освітлювачі витира­ли сльози! Я щоранку молився і просив у Бога дати мені сил і можливості все добре зіграти.

Увесь прибуток від фільму «Я, „Побєда“ і Берлін» буде перека­зано у Благодійний фонд імені Кузьми Скрябіна, який за життя багато коштів віддавав на бла­годійність. Мета фонду — опіка над дітками-сиротами, лікарня­ми, дитячими будинками та ін­шими закладами соціального забезпечення, допомога лікар­ням, піклування про тяжкохво­рих, допомога армії України та військовим у шпиталях.

Цікавою подією у рамках ХІІ Одеського кінофестивалю ста­ла зустріч із гостем кінофоруму — німецьким актором Данієлем Брюлем, який зіграв у культо­вих стрічках різних жанрів. Це й щемлива історія про війну «Щасливого Різдва», і динаміч­ний фільм Тарантіно із зірковим складом — «Безславні вирод­ки», а також головна роль у мо­торошному і гіпнотичному сері­алі «Алієніст». На кінофестивалі Данієль Брюль представив свій режисерський дебют, у якому зі­грав гіперболізовану версію са­мого себе. На початку зустрі­чі актор розповів, що участь в Одеському міжнародному кіно­фестивалі — успіх для нього. «Те, як мене зустріли в Одесі… Я не очікував, що так багато людей прийде на фільм!».

«Коли мені було 15 років, у мене вдома був старий відео­програвач Panasonic і касети з класичними фільмами, зде­більшого з батькової колекції, — вів далі Данієль Брюль. — Я по­чав дивитися класику 50-х, 60-х, 70-х років з усіма цими класни­ми хлопцями, такими як Ален Делон і Жан-Поль Бельмондо. Дивився, як вони знімали кла­сичне вічне кіно. І саме вони змусили мене хотіти бути в кіно, створювати кіно, бути актором.

Коли ми створювали «Гуд бай, Ленін!», то не думали, що це вийде за межі Німеччини. Ми знімали це в межах країни, і я здивувався, коли дізнався, що люди за кордоном сміються і їм це подобається".

…Фестиваль триває. Гля­дачі дивляться фільми, актори спілкуються з пресою. Але чи так все гладко насправді? Ціка­ву оцінку Одеському кінофес­тивалю дав відомий кінокри­тик, авторитетний експерт у галузі кіно, заслужений пра­цівник культури України Єв­ген Женін.

— Я брав участь у багатьох кі­нофестивалях, — розповів Же­нін. — Якщо бути точним — у 53-х. А недавно повернувся з Трус­кавецького кінофестивалю «Ко­рона Карпат», на якому другий рік поспіль був членом журі. Та­кої організації на високому рів­ні, поваги до гостей фестивалю й трускавчан я не бачив більше ніде! Усі, хто мав бажання, міг подивитися той чи інший фільм безплатно. Це було свято й для жителів міста, і для тих, хто при­їхав відпочити. На жаль, цього я не можу сказати про організа­цію Одеського кінофестивалю.

— А як щодо вибору філь­мів, які беруть участь у кіно­фестивалі?

— Тут також можу порівня­ти. У Трускавці було чітко від­окремлено основну програму, програму короткометражних фільмів і дипломних фільмів та конкурс кіношкіл України. І так має бути. На жаль, цього немає на Одеському кінофестивалі. А коли починаю про це говорити, мені кажуть: «Та ви згадуєте те, що було. Це тепер неможливо». Та чому ж неможливо?

— То цьогорічний Одеський кінофестиваль — крок вперед чи крок назад?

— Із програми цьогорічного Одеського кінофестивалю, — а я маю офіційний документ, з усіма конкурсними картинами, заяв­леними на фестиваль, — я не чув про жоден фільм узагалі! Яким чином у рамках однієї конкурс­ної програми об’єднали ігро­ві, короткометражні й докумен­тальні фільми? Тому виникає запитання щодо тематики, на­пряму та сутності міжнародного кінофестивалю — аби усе це від­повідало вимогам Міжнародної асоціації продюсерів. Це єди­на організація у світі, яка упо­вноважена сертифікувати фес­тиваль і присудити йому статус міжнародного. Одеський фес­тиваль цього року відбуваєть­ся уже 12-й раз. Але організа­тори фестивалю навіть жодного разу не подавали документів на сертифікацію! Напередодні кі­нофестивалю до мене зателе­фонувала зірка українського кінематографа Лариса Кадоч­никова і запитала: «Ти бачив цю програму?». Потім із таким са­мим запитанням зателефону­вав режисер, лауреат Шевчен­ківської премії Михайло Ткачук.

Час проведення кінофести­валю збігається з днем наро­дження легенди українсько­го кіно Богдана Ступки, а також із 50-річним ювілеєм виходу на екрани легендарного філь­му «Білий птах з чорною озна­кою» Юрія Іллєнка. Але про цю картину тут навіть не згадали! У відборі картин немає системи й послідовності.

— Добре, що хоч цього року червоною доріжкою пройшло менше чиновників…

— Ой, зате серед усіх було 54 представниці найдавнішої про­фесії — я не кажу про журналіс­тику (сміється. — Г. Я.). Ви ба­чили, як телевізійники одне в одного запитували: це хто, а ось цей хто? Бо когось з водіїв зна­ли, а когось з водіїв і директорів комунальних служб не знали… От у Трускавці була червона до­ріжка, якою пройшли ті, хто на­справді заслуговує такої честі, — мер міста, директор фестивалю з дружиною, члени журі, запро­шені режисери й актори. Усе!

— Уперше цього року за­криття Одеського кінофести­валю відбудеться на Потьом­кінських сходах. Як ви собі це уявляєте?

— Не уявляю! Червона до­ріжка буде на Приморському бульварі біля Дюка. На сходах мають бути глядачі, а на еста­каді морського вокзалу відбу­ватиметься нагородження пе­реможців. Не розумію: хто і що побачить з тих сходів із такої далекої відстані?