«Відповідальність за російський злочин перекладено на українського генерала...»

Через кілька днів після Дня Збройних сил України завершився резонансний судовий процес над одним із воєначальників — колишнім начальником оперативного штабу Антитерористичної операції генерал-майором Віктором Назаровим. Його засудили до семи років ув’язнення.

Генерала Назарова звинувачують у злочинній службовій недбалості. Начебто через неї у ніч на 14 черв­ня 2014 року загинули 9 членів екіпажу вантажно-транспорт­ного літака Іл-76 і 40 військо­вослужбовців 25-ї окремої по­вітряно-десантної бригади, які летіли на підмогу нашим бій­цям в окупованому Луганську. Під час заходу на посадку борт із десантниками із переносно­го зенітно-ракетного комплек­су збили російські найманці. Начальнику штабу АТО стави­ли у вину, що не запобіг цій тра­гедії, що, за версією прокуро­рів, володіючи даними розвідки про наявність у районі летови­ща бойовиків, усе ж відправив літак у той фатальний рейс…

Павлоградський міськрайон­ний суд визнав генерала ви­нним у цій трагедії і засудив його до семи років ув’язнення. Наза­ров оскаржив вирок. Заявив, що не вбачає своєї вини, бо йшло­ся про терористичний акт з боку найманців (таку причину траге­дії назвала повторна військово-технічна експертиза від 9 грудня 2020 року). Однак Апеляційний суд Дніпропетровської області на ці аргументи не зважив і під­твердив рішення суду першої ін­станції. Кажуть, коли у судовій залі озвучували рішення, рідні загиблих десантників і льотчиків плескали у долоні. Цим людям, які не можуть змиритися із втра­тою близьких, здавалося, що справедливість щодо їхніх синів-чоловіків-батьків відновлено…

Але чи саме Назаров винен у смерті 49 військовослужбовців?

Колишній керівник групи фронтових волонтерів «Кри­ла Фенікса» Юрій Бірюков, який війну пізнав не з книжок і фільмів, каже: «…Генерала На­зарова засудив цивільний суд, який, напевно, добре розбира­ється у цивільному праві. Але який зовсім не розбирається у військовій справі. З точки зору цивільного права, можна засу­дити кожного військового, який стріляє, захищаючи державу. Було би бажання. І, з точки зору цивільного права, засудити можна будь-якого командира, який у бою допустив загибель підлеглого бійця. Найбільше у всій цій історії мені не вклада­ється у голову те, що конкрет­них російських бойовиків, які безпосередньо збивали наші літаки, нинішня українська вла­да помилувала і відпустила — на прохання Путіна. Помилувала Цемаха (його вважають причет­ним до збиття малайзійського „Боїнга“. — І. Ф.). Зірвала опе­рацію із затримання і достав­ки в український суд російських бойовиків-„вагнерівців“, серед яких були і ті, хто безпосеред­ньо причетний до збиття укра­їнського Іл-76. Викривлена ре­альність…».

«Божевіллям» назвав ви­рок ексначальнику штабу АТО п’ятий президент України Пе­тро Порошенко. Ось його ко­ментар: «Я уважно стежу за справою генерала Назарова. Розумію її моральну і правову складність. Відчуваю суспільний резонанс. Поділяю і біль рідних українських воїнів, які загину­ли на борту Іл-76. Їх убив Путін. Більше того, він і далі збирається воювати з Україною… Перекона­ний, у російському Генштабі по­тирають руки — відповідальність за російський злочин перекла­дено на українського генерала. Ідеальний варіант для агресора. А „вагнерівців“, серед яких були і ті, хто безпосередньо причетний до збиття літаків, російські „кро­ти“ в Офісі президента України повернули Путіну. За лічені годи­ни до того, як ті мали опинитись в руках українського правосуд­дя. Людське життя — понад усе, це безперечно. Але справа На­зарова — прецедент, який може мати далекосяжні наслідки для обороноздатності країни».

На ще один бік проблеми вка­зує військовослужбовець Ми­кола Омайник: «Перед тим, як аплодувати ганебному рішен­ню цивільного суду щодо вій­ськових, пораджу: порахуйте, скільки у Луганську приземли­лося літаків перед тим, як зби­ли останній. А потім пишіть, що не треба було посилати літак, а треба було залишити оточених бійців без боєприпасів та підкрі­плення. А якби Назаров не від­правив літаки, то скільки років в’язниці він отримав би „за без­діяльність“? І скільки рідних тих бійців, що загинули би в аеро­порту, вимагали би судити його — за те, що не віддав наказу на відправлення літаків на допомо­гу оточеним воїнам?».

Кореспондент «Високого Замку» поспілкувався із бій­цем на псевдо Опришок, який брав участь в обороні Луган­ського аеропорту.

«Оцінюючи цю трагедію, тре­ба враховувати всі обставини, які складалися на той момент, — каже Опришок. — На мою думку, як і у випадку зі звинувачення­ми на адресу ветерана АТО, му­зиканта Андрія Антоненка (його з двома іншими особами зви­нувачують у вбивстві журналіс­та Павла Шеремета. — І. Ф.), справу Назарова заполітизова­но. Звинувачення можуть ста­ти прецедентом щодо інших вій­ськовослужбовців. Якщо наші воїни це „проковтнуть“, тоді про їхні права і свободи доведеться забути. В армії можуть виникну­ти негативні тенденції. А відтак буде завдано серйозного уда­ру по національній безпеці… У справі Назарова треба серйоз­но розбиратися. Як на мене, знайшли крайнього. Я був учас­ником боїв за Луганський ае­ропорт. До того моменту, поки не збили Іл-76, нарахував при­літ понад 15-ти наших літаків. Не готовий оперувати цифра­ми, але знаю: кілька таких рей­сів були для нас мегаважливими — нам доставляли артилерійські засоби, які зіграли важливу роль в утриманні цього стратегічного об’єкта. Якби рішення про від­правлення цих літаків не прийня­ли, наші втрати були б набагато більшими. Зараз можна гадати що завгодно, але тоді ці авіарей­си були єдиним способом під­тримати наших воїнів у Луган­ському аеропорту».

Навіть після негативного для себе рішення Апеляційного суду генерал-майор Віктор На­заров винним себе не вважає. І не опускає рук. Перебуваючи за ґратами, разом з адвоката­ми готуватиме касаційну скаргу до Верховного суду. Каже: якщо і там не знімуть з нього звинува­чення, звертатиметься до Євро­пейського суду з прав людини.