«Пухлина у черевній порожнині пацієнтки важила 18 кілограмів…»

Ця клініка у 2022 році, коли почалася велика війна, переїхала з Краматорська до Львова. Лікарі тут працюють вахтовим методом: надають медичні послуги і у Львові, і у Краматорську.

Це державна лікарня, але став­лення до пацієнтів — як у приватній. Моя знайома потрапила сюди піс­ля перебування в іншій львівській лікарні, де до неї ставились, м’яко кажучи, байду­же. Тоді її чоловік почав шукати іншу ме­дичну установу, де б лікували його дружи­ну від раку молочної залози. І випадково в Інтернеті натрапив на цю лікарню. Зате­лефонував, і йому сказали: «Беріть усі ме­дичні документи і приїжджайте до нас». Медики клініки з Краматорська настіль­ки доброзичливо і відповідально постави­лись до жінки, що вона аж розплакалась… До речі, хіміотерапію ій там роблять без­коштовно, як і всі попередні аналізи…

Журналістка «ВЗ» побувала у крама­торській лікарні, яка орендує у Льво­ві приміщення у приватного медичного центру «Родина» (вул. Б. Хмельницького, 11−15). Власники львівської клініки з ро­зумінням поставилися до краматорських медиків: дозволили орендувати примі­щення набагато дешевше, ніж їхня рин­кова вартість.

Спеціалізуються лікарі краматор­ської лікарні на онкології та кардіохірур­гії. Отримують підвищене фінансування від держави за роботу у Краматорську (у місті з підвищеною небезпекою). За львівських пацієнтів держава коштів не компенсує. Тому мають самі на себе за­робляти.

У лікарні є платні медичні послуги, на­приклад, за діагностичні обстеження, які пацієнт сплачує в касу.

Ще два відділення краматорської лі­карні відкрили у Стрию та у селі Старо­му Мізуні (Івано-Франківської області). З 2025 року більшість операцій проводять саме там (приміщення орендують у дер­жавних лікарнях).

Мене зустрів директор КНП «Облас­не територіальне медичне об'єднання м. Крамоторська» Олександр Гейко.

Зранку лікарі мали включення через Скайп з колегами, які залишаються пра­цювати у Краматорську. Лікарі розпові­дали про стан справ, важких пацієнтів…

— До 2022 року ми були однією з най­більших лікарень у Донецькій області, — розповідає директор КНП «Обласне територіальне медичне об'єднання м. Крамоторська» Олександр Гейко. — У складі нашої лікарні є сучасний Центр онкології, кардіохірургія, Центр гемодіалізу, діагностичний центр. До війни об­слуговували Луганську і частину Харків­ської області. Друга така велика лікарня розташовувалась у Маріуполі.

У 2014 році, коли почалися актив­ні бойові дії, до нашої лікарні приїха­ли на роботу лікарі з Донецька. У той час краматорська лікарня почала стрім­ко розвиватися. Згідно зі штатним роз­писом, у нас працювало приблизно 600 осіб. З нуля відкрили Центр кардіохірур­гії, готувалися до трансплантації. При­дбали багато дорогого медичного об­ладнання.

Коли почалася велика війна, вини­кла небезпека оточення та захоплен­ня Краматорська. Бойові дії відбувалися близько до міста… За декілька днів був захоплений Маріуполь. Керівництво ви­рішило евакуювати дорогу медичну тех­ніку. Ми бачили, що окупанти робили з медичною технікою на окупованих тери­торіях: або знищували, або розграбову­вали та вивозили… Врятували обладнан­ня на суму понад 800 млн грн! Частину техніки вивезли залізничним транспор­том, частину — автівками.

Керівництво ДНП «Центр комплек­сної реабілітації «Галичина» надало при­хисток для зберігання техніки у Львові. Працівники нашої лікарні почали виїж­джати з Краматорська, вивозили дітей… У місті було небезпечно. Ми запропону­вали усім охочим переїхати у Львівську область. Понад місяць лікарня у Крама­торську не працювала. Коли безпекова ситуація стабілізувалася, поновили ро­боту. Перш за все запрацювало відділен­ня хіміотерапії, де лікуються онкохворі.

У Львові почали шукати приміщення для лікарні, аби люди мали роботу, а ме­дична техніка не псувалась на складах. Мали багато пропозицій стати складо­вою іншої львівської лікарні. Проте для нас важливо залишитися окремою лі­карнею. (Окремого приміщення для лі­карні краматорські медики так і не зна­йшли у Львові. — Авт.).

У Краматорську залишається багато людей, які потребують медичної допо­моги. Рівень надання медичної допомоги на сході не повинен істотно відрізнятися від такого рівня в інших регіонах Украї­ни. Важливо, щоб люди не почувалися покинутими… Там дуже складна логіс­тична ситуація. Якщо людина захворіла у Стрию чи Золочеві, вона може доїхати до Львова і отримати високоякісну медичну допомогу. У Донецькій області не завжди можна вільно кудись доїхати… Тим паче, поруч — росія, яка може використати цю ситуацію на свою користь. І розповідати людям байки, мовляв, «вас кинули». Не варто давати російській пропаганді жод­ного шансу!

Пан Олександр розповів, що їхні лікарі працюють вахтовим методом (за графі­ком). Є бригада лікарів, яка постійно пе­ребуває у Краматорську. Не виїжджають з міста 38 лікарів (у кожного з них є пев­ні сімейні обставини). Інша бригада пра­цює у західних філіях (у Львові, Стрию та на Івано-Франківщині). Ще одна бригада медиків курсує з заходу на схід і навпа­ки. Якщо є важкий хворий на сході, лікар їде туди, робить операцію і повертається у західні філії.

— Лікар — це безцінний ресурс, — про­довжує розмову пан Олександр. — Тех­ніку можна придбати, аби були кошти. А лікар навчається десятки років. Фахо­вого лікаря з руками і ногами заберуть не лише у будь-яку приватну лікарню в Україні, а й у клініку за кордоном.

Весь час фаховому лікарю перебувати у Краматорську немає сенсу. По-перше, там небезпечно, психологічно важко. По-друге, там може не бути такої кількості хворих.

За колектив, який погоджується пра­цювати у таких умовах, треба триматися. Якщо безпекова ситуація у Краматор­ську загостриться, усі працівники змо­жуть без проблем переїхати у західні ре­гіони.

— Чи лікуєте військових? — запитую директора лікарні.

— Військова медицина не перети­нається з цивільною, — каже пан Олек­сандр. — Лікуємо військових у винятко­вих випадках. Нещодавно у військового стався інфаркт. Військовий шпиталь не має необхідного обладнання. Таке ліку­вання погоджуємо з військовим керівни­цтвом.

Пан Олександр розповів, що війна дала суттєвий поштовх у розвитку ме­дицини. Лікарі краматорської лікарні за­провадили телемедичні послуги. Хворий приходить на консультацію у Краматор­ську, а лікар, який його консультує, може перебувати у Харкові чи Києві. Пацієнт може отримати консультацію спеціаліста вузького профілю, наприклад, гематоло­га. Розмова ведеться захищеним кана­лом зв’язку, якість зображення така, що лікар може роздивитися годинник паці­єнта і сказати, котра година.

Я поспілкувалася також у лікарні з го­ловним онкологом Донецької облас­ті Валерієм Кетовим. Він ро­бить унікальні операції.

Пан Валерій розповів, що кількість па­цієнтів з онкологією в Україні збільшу­ється, зокрема через постійні стресові ситуації. Люди не завжди вчасно звер­таються по медичну допомогу, бо мають багато інших проблем.

— Є пацієнти, які звертаються до ліка­ря уже на четвертій стадії онкозахворю­вання, — каже лікар-онколог Валерій Ке­тов. — Хоча у будь-якого онкологічного захворювання є певні «малі» симптоми. Наприклад, людина почала швидко худ­нути або у неї з’явилася втома. Але ніх­то на це не звертає уваги… Якщо пухлина у шлунку, можуть бути нудота, блювання, з калом може виділятися слиз, кров… Люди також не звертають на це уваги, думають, це геморой.

Днями у мене був пацієнт. Мав скарги на погане самопочуття ще чотири роки тому. Його трішки пролікували, але до­бре не обстежили. Коли вже не зміг хо­дити, знову звернувся до лікарів. У паці­єнта виявили запущену пухлину нирки. Якби його належним чином пролікували чотири роки тому, ситуація не була б та­кою важкою.

— Відчуваєте різницю між пацієнта­ми зі східних регіонів та західних?

— Немає різниці. У західних регіонах також багато запущених пацієнтів. Чи­мало людей живе у гірських районах. Там «сидять» до останнього, поки не притис­не, тоді йдуть до лікаря. Часто буває так, що уже нічого не можна зробити.

— Який випадок з вашої медичної практики найбільше запам’ятався?

— Пригадую, була у мене жіночка се­реднього віку в Краматорську з пухли­ною у черевній порожнині. Вона ту пух­лину «викохувала» років п’ять. Це була саркома, яка проявлялась у тому, що ріс живіт… Пухлина, яку я видалив, важила 18 кг! Я запитав її: «А чого ж ви раніше не прийшли, пухлина ж у вас давно?». «Так вона ж не болить», — відповідає. «Але чому зараз прийшли?». «Бо вже дихати важко». Пухлина почала тиснути на леге­ні. Коли почала задихатися, пішла до лі­карів.

Якщо у сім'ї хтось хворіє на пухлинні недуги, то ризик захворіти у родичів зна­чно вищий. Є хвороби, які наслідують­ся за домінантними ознаками: синдром Лінча, сімейний поліпоз тощо. Якщо по­ліпоз був у дідуся чи у бабусі, то це 100% буде пухлина. Загальна медична освіта повинна бути в усіх людей.

— Лікарі, на жаль, не знають, що спричиняє онкозахворювання…

— Ніхто у світі цього не знає. Попри це, наука розвивається. Коли я почав працю­вати онкологом, було одне лікування. За­раз, наприклад, під час лікування раку мо­лочної залози потрібно провести не лише гістологічне дослідження пухлини, а й іму­ногістологічне. На основі імуногістологіч­ного дослідження формується лікування. Від цього залежить, чи виживе пацієнт.

Познайомилась я у лікарні з онколо­гом-мамологом, пластичним хірур­гом, заввідділенням Володимиром Жирком. Він — уродженець Краматорська, два роки живе у Львові. Працює онкологом 22 роки.

— Рак молочної залози у жінок займає перше місце серед онкозахворювань, — каже Володимир Жирко. — Якщо бра­ти такий мегаполіс, як Львів, тут жінки більше обізнані. Ходять на профілактич­ні огляди. У менших містах чи селах час­тіше спостерігаються запущені випадки. Приходить пацієнтка, а пухлина не те що пальпується, її видно…

— Яка у вас була наймолодша і найстарша пацієнтка? — запитую у лікаря.

— Наймолодшій було 22 роки. Захво­рювання виявляємо і у 90-річних жінок. У чоловіків рак грудної залози теж тра­пляється, але не часто. Проте — в досить агресивній формі.

Лікар-мамолог також розповів, що проводить реконструкцію молочних за­лоз після операції. Пара грудних імплан­тів коштує 1,500 євро.