Кому Пацюк політичну свиню підсуне?

Приміряти усе це на і без того непривабливу українську політику навіть подумки лячно. Тим, хто вірить у гороскопи і нумерологію, залишається втішати себе прогнозами віщунів про те, що Рік Білого Металевого Щура хоч і буде важким та багатим на випробування, але армагедону все ж не намічається. Не прогнозують фатальних катастроф у новому політичному році й опитані нами політексперти. Чи вдасться розрубати «донбаський вузол»? Яким буде градус протестних настроїв у суспільстві? Чи дочекаємося гучних посадок? У що виллються бродіння у монобільшості та критика на адресу уряду? Про це — у прогнозах Андрія Золотарьова та Ярослава Макітри.

Що буде зі ситуацією на Донбасі?

Андрій Золотарьов. Па­ризька зустріч у «нормандсько­му форматі» для президента Володимира Зеленського спра­цювала у плюс. Суспільство зробило висновок, що Зелен­ський повернувся з Парижа не з програшним результатом. За останні три місяці команда пре­зидента взяла бонуси завдяки обміну утримуваними особами, поверненню полонених моря­ків. Але далі буде складніше, бо досі не зрозумілі масштаб і на­слідки того домашнього завдан­ня, яке взяв під час «норманд­ської зустрічі» Зеленський.

Є два варіанти розвитку по­дій. Перший — виконувати взя­ті на себе зобов’язання, але це загрожує серйозними внутріш­ньополітичними потрясіннями для країни у цілому і для вла­ди зокрема. «Червоні лінії» ніхто не скасовував. Другий варіант — заморожування процесу (те, що називають «придністрові­зацією» Донбасу), попри заяви президента, що такого, як було останні чотири роки — ні війни ні миру — далі не буде. Якщо ми не виконуємо домашнє завдання, паризька зустріч у «норманд­ському форматі» може бути останньою, і швидше за все у другій половині 2020 року євро­пейські партнери Путіна поти­хеньку почнуть демонтаж санк­ційного режиму щодо Росії.

Найближчі три-чотири міся­ці будуть складними для коман­ди Зеленського, у тому плані, що доведеться прийняти стра­тегічне рішення — що далі? Як на мене, ймовірнішим є варіант щодо заморожування конфлік­ту. Хтось каже, що нам потріб­но повернути окуповані тери­торії, а люди хай їдуть геть. Але це дурниця, цього з об’єктивних причин не буде. Швидше за все не буде і миру, у кращому ви­падку — перемир’я.

Ярослав Макітра. Той про­цес, який запущений, дає під­стави говорити про можливі точкові зрушення — подальший обмін утримуваними особа­ми, можливо, точкове розве­дення військ. Але врегулювати конфлікт глобально навряд чи вдасться. І зустріч у «норманд­ському форматі» це підтверди­ла. Дії президента Зеленського засвідчили, що він не готовий, принаймні наразі, до різких кро­ків — ні до військового сценарію звільнення окупованих терито­рій, ні до відступу чи капітуляції.

Думаю, продовжуватиметь­ся тактика маленьких кроків — у гуманітарній, соціальній сфері. Це будуть кроки, які не виклика­тимуть масштабного збурення у суспільстві і на які у принципі на­віть ворог може піти, взамін на отримання від України мінімаль­них поступок.

Задача президента поля­гатиме у тому, щоб навіть малі кроки, які можуть бути зробле­ні у позитивному сенсі, подати як перемогу. А те, що не вдасть­ся зробити, донести у ключі «це фактично було не можливо». Завдання буде непростим, зва­жаючи на те, що виборець Зе­ленського може по-різному оці­нювати ті чи інші процеси.

Чи посиплються уряд і монобільшість?

Андрій Золотарьов. Ніхто не очікував, що прем’єр і уряд настільки стрімко почнуть на­бирати негатив. Тому найвіро­гідніше, що саме Кабмін ста­не першим цапом-відбувайлом. Уже наприкінці зими — на почат­ку весни можемо отримати пе­реформатування уряду. Швид­ше за все — точкове. Відставка у повному складі (для цього до­статньо звільнення прем’єра. — «ВЗ») буде потрактована як ви­знання провалу, що потягне за собою відповідні політичні на­слідки. Команді Зеленського це не потрібно. Тому оберуть лагід­ніший спосіб: можуть відправи­ти у відставку окремих міністрів, замінивши їх ефективнішими фахівцями.

Спочатку негатив б’є по ко­манді (бачимо, наприклад, ре­зультати виборів в об’єднаних територіальних громадах: ду­маю, «слуги народу» могли взя­ти більше). А далі почне бити і по президентові. Доки рейтинг Зеленського не опустився ниж­че за межу політичного лідер­ства (а це — 40%), у Зе! команді усе триматиметься на ньому. По суті, президент на особис­тому рейтингу витягує всіх ін­ших — й уряд, і Верховну Раду. Коли ж рейтинг почне просіда­ти, тоді почнуть «по-дорослому» з’ясовувати стосунки, почнеть­ся фрагментація «Слуги наро­ду». Можливо, наприкінці року на її основі з’являться інші по­літичні проєкти. Не відкидаю можливості і дострокових пар­ламентських виборів (річ­ний імунітет нинішньої Верхо­вної Ради, обраної на дочасних парламентських виборах, за­кінчиться наприкінці серпня. — «ВЗ»). За логікою: ці «слуги на­роду» зламалися — несіть нових.

Ярослав Макітра. Думаю, переформатування команди відтягуватимуть, зважаючи на складність і можливі наслідки цього процесу. Різні люди, різ­ні групи впливу — конструкція і так внутрішньо хитка і не пра­цює злагоджено (вже вибухали скандали). Якщо там ще й по­чати робити швидкі, масштабні зміни, це може взагалі зруйну­вати всю вертикаль. Але за кри­тичного розвитку подій, якщо не буде помітних позитивних змін і це почне бити по рейтингах пре­зидента, він, звісно, не сидітиме склавши руки. Тоді і може поста­ти питання про переформату­вання всередині влади.

Що у найближчій перспекти­ві побачимо грюкання дверима і виходи невдоволених з біль­шості, малоймовірно. Поки пре­зидент залишається на плаву з доволі високим рейтингом, та­ких охочих не додаватиметься.

Ще одна весна без посадок?

Андрій Золотарьов. З обі­цяними швидкими посадками у команди Зеленського не скла­лося. З Гладковського вже на­віть електронний браслет зня­ли. Пашинського зі СІЗО під домашній арешт відпустили… Розуміючи, якими наслідками ігнорування суспільного запиту на відновлення справедливос­ті обернулося для попередньо­го президента, у Зе! команді на­магатимуться хоча б емуляцію процесу організувати. Це у кра­щому випадку. Тобто за рахунок однієї, двох, трьох справ пока­зати, що процес іде. Але це не означає, що процес системний.

Яка мотивація у тих же про­курорів? Зважаючи на те, як від­бувається так зване реформу­вання органів прокуратури, у багатьох людей із цього кола склалося відчуття, що вони — не більше, ніж розмінна моне­та. Тому робитимуть так, щоб не було плачевних наслідків осо­бисто для них. А це з ефектив­ністю не дружить.

Ярослав Макітра. Виглядає на те, що особисто президент не контролює повністю судову систему. Частково її контролю­ють деякі люди з його оточен­ня, і часто — у своїх інтересах. Не факт, що Зеленський не праг­не до тотального контролю у цій системі, але наразі цього немає. А без такого контролю, якщо ди­витися на реальний стан речей, отримати швидкі посадки фак­тично не можливо. Українська правоохоронна і судова систе­ми — це машина, яку можна дов­го і нудно заводити й у робо­ті якої кожен може вирулити на свою користь, у тому числі і ті, хто під підозрою. Підстав гово­рити про реальні, швидкі виро­ки по корупціонерах чи в інших резонансних справах наразі немає. Тож масштабних поса­док швидше за все і наступного року не буде.

Протестний потенціал є, та лідери — не ті

Андрій Золотарьов. Роз­виток ситуації щодо відкрит­тя ринку землі може призвести до вибуху протестних виступів у масштабах, які на сьогодні не­дооцінюють. В умовах, які про­понують у нинішньому варіан­ті, не буде мораторію на продаж землі, але і закону про ринок землі не буде. Отримаємо не ринок, а дикий базар. За таких умов нас чекає доля не Поль­щі (де не більше 500 га землі в одні руки і лише польським фер­мерам), а Аргентини, яка ще 80 років тому була у десятці най­багатших й економічно розви­нутих країн світу, але перетво­рилася на країну-жебрачку. Те, що намагаються протягнути че­рез парламент, схоже на запря­гання коня позаду воза. Якби був наведений лад у земельно­му кадастрі, у судовій системі, якби фермери мали можливість отримувати кредити не під 20−30%, а хоча б під п’ять-сім від­сотків річних, тоді можна було б про щось говорити.

Чи вдасться «осідлати» про­тестні настрої політикам зі ста­рої обойми? 2020 рік буде вирішальним у плані того, при­гальмує розпочатий у 2019-му процес глобальної зміни полі­тичного ландшафту країни чи і далі набиратиме обертів. Якщо взяти дані соціології, коли були помітні коливання рейтингу до­віри до президента Зеленсько­го, побачимо, що старі політики фактично нічого з цього не отри­мали — ні Порошенко, ні Мед­ведчук, Тимошенко хіба трохи. Це ознака часу — втома від ста­рих політиків, яким українці вже не вірять і з якими не пов’язують майбутнє. Якщо хтось і перемо­же Зеленського, то точно не зі старої обойми, а хтось новий.

Ярослав Макітра. Є певне бродіння, переосмислення по­літики Зеленського. Але немає яскравого лідера, який міг би запропонувати реальний поря­док денний і реальні зміни. Тому протести, які є, — це радше фан­томні болі тих, хто втратив вла­ду. Наразі критичної маси для масштабних протестних акцій немає. Звісно, ситуація може змінитися, особливо щодо зе­мельного питання. І тут багато що залежить від нових лідерів, якщо вони зможуть з’явитися на цьому фронті. Чи громадяни проти ринку землі? Так. Але обу­рення ще не означає готовності вийти на протести за свої пере­конання. Відсутність реальних лідерів, присутність на протест­ному полі цілого ряду політиків з величезним антирейтингом су­марно не підсилюють «антизе­мельний» протест, не створю­ють конструктивного русла для нього.

Існує значна частина, хай і не більшість, суспільства, нала­штована проти політики прези­дента Зеленського. І в принципі потенціал до зростання про­тестних настроїв є. Але й прези­дент ще має у рукаві карти, яки­ми може знімати напругу.

Важливим фактором у на­ступному році буде регіональна політика. Від її ефективності ба­гато залежатиме як для держа­ви у цілому, так і для влади Зе­ленського зокрема. Чи вдасться провести конституційні зміни щодо децентралізації, яким чи­ном це буде зроблено, яких со­юзників може знайти на цьо­му шляху Зеленський (щоб набрати 300 голосів за остаточ­не ухвалення змін до Конститу­ції, потрібно йти на певні союзи, принаймні ситуативні)? І найго­ловніше — як це все буде впро­ваджено, і чим закінчаться міс­цеві вибори.

Та регіональна політика, яку досі проводили президент Зе­ленський і його команда, не ви­тримує жодної критики. Це не просто погана політика — це її відсутність. Не проведена якіс­на робота на місцях. Залиши­лися ті ж люди (відбулися лег­ким переляком), ті ж підходи, що й були. Якщо з цим і далі за­тягуватимуть, якщо місцеві елі­ти зможуть згуртуватися про­ти центральної влади (до речі, такою особою для згуртуван­ня може стати мер Києва Віта­лій Кличко, який очолює Асоці­ацію міст і в якого був конфлікт із командою Зеленського), то для Зе! команди ситуація може обернутися плачевно. Якщо місцеві вибори будуть тотально програні (особливо в обласних центрах і великих містах), та ще й децентралізація забуксує, це може серйозно підкосити владу Зеленського у 2020 році. Навіть більше, ніж питання Донбасу чи ринку землі.