«Я руйную міф про оборонців Львова»
Польський публіцист Ґжеґож Ґауден вперше розповів непривабливу для поляків правду про єврейські погроми у Львові у листопаді 1918 року
/wz.lviv.ua/images/articles/_cover/401182/gauden.jpg)
Польський публіцист, літератор, один із активних членів «Солідарності», колишній головний редактор газети «Жечпосполіта», ексдиректор Інституту польської книги Ґжеґож Ґауден написав і видав книгу «Львів — край ілюзій» про погром євреїв у Львові 22−23 листопада 1918 року.
Це перше грунтовне дослідження, присвячене цій трагедії. У польських історичних розвідках про єврейський погром або цілковито замовчували і продовжують замовчувати, або звинувачують у трагедії українських та єврейських (!) бандитів і дезертирів австрійської армії. Ще за однією версією поляків, погром стався з вини самих євреїв, які атакували польських вояків, а ті, мовляв, змушені були оборонятися.
/wz.lviv.ua/images/articles/2019/11/Gauden_IMG_2227.jpg)
Ґжеґож Ґауден вперше описує непривабливу для поляків правду про погроми єврейського населення, використовуючи архівні документи. Правда полягає у тому, що погромами займалися польські військові. Саме вони разом із солдатами відсічі, котрі прибули з Кракова і Перемишля, зранку 22 листопада 1918 року розпочали грабунки, насильства, вбивства у районі Львова, де мешкало 70 тисяч євреїв. До погрому приєднались і цивільні поляки, у тому числі представники її найвищих суспільних верств.
Напередодні чергової річниці цієї трагедії ми зустрілися з паном Гауденом, щоб поговорити про його книгу, яка стала для поляків шоком.
— Пане Ґжеґоже, чому вирішили взятися саме за цю тему, таку складну, драстичну, особливо для поляків?
— Найпростіше відповісти — з цікавості. Але я відчував, що чогось не знаю про польську історію. Вирішив, мушу довідатися, що насправді сталося у Львові 22−23 листопада 1918 року, коли українські війська відійшли зі Львова. Це дуже важливо. Доки українське військо було у Львові, євреї почувалися у безпеці. Ввечері 21 листопада українське командування ухвалює рішення про евакуацію українського війська (бо отримали інформацію, що до Львова підтягуються додаткові сили, які можуть їх оточити і знищити). Декілька тисяч українських солдатів протягом кількох годин покинули місто, вийшовши з нього вулицею Жовківською. У Львові залишається лише польська армія, польські загони, приблизно п’ять тисяч вояків.
О 5.20 поручик Роман Абрагам, майбутній генерал Війська Польського, входить з підрозділом на площу Ринок, зриває з Ратуші український прапор і вивішує польський. Наступне, що роблять польські солдати, йдуть грабувати єврейську дільницю, роблять погроми. Я задавався питанням: чому вони це зробили? Чому не заатакували українців у Львові?
— І чому?
— Українців боялися, а євреї були абсолютно беззахисні. Українські війська могли помститися полякам поза Львовом, якби ті вчинили погром українців. Крім того, політики і католицький костел щедро годували поляків антисемітською пропагандою. Тож вони здійснили справжній апокаліпсис у єврейській дільниці. Участь у цьому брали також представники польської еліти у Львові. Поважні дами не цуралися грабувати єврейські крамниці! Я знайшов опис жінок, які на грабіж приходили зі служницями, щоб було кому занести пограбовані речі до панських будинків. І описи львівської інтелігенції, яка із задоволенням дивиться на євреїв, що втікають з палаючих будинків. Коли я побачив ці документи, зрозумів, що мушу це описати.
— Ваша головна мотивація — відновити історичну справедливість?
— Вважаю, що народ не може жити у брехні про власну історію.
Львів є для польської історії дуже важливим містом. Тут був найбільший інтелектуальний осередок, тут жили найвидатніші польські мислителі. Це була столиця польськості. Тому для мене було потрясінням, що така жахлива трагедія сталася саме у цьому місті.
— Вважалося, що євреї підтримували українців у боротьбі з поляками…
— Була пропаганда, що євреї зрадили поляків, бо не стали на польський бік.
— А зараз, після виходу цієї книжки, вам не закидають, що ви також зрадили поляків?
— Наразі польські націоналісти не хочуть бачити цієї книжки. Оскільки вона ґрунтується на документах, вони не можуть сказати, що я щось вигадав. Натомість у соцмережах почали мене атакувати за… непольське прізвище, непольський підхід, за те, що не пишу про євреїв як зрадників Польщі.
— Ваша книга йде у розріз з політикою теперішньої польської влади, яка доводить що поляки завжди були жертвою, що вони білі і пухнасті…
— Я показую, що поляки були виконавцями. Я пишу про погром у Львові, але такі погроми були у Вільнюсі, Мінську, Пінську і в багатьох інших містах, куди входили польські війська. Я руйную міф про оборонців Львова. У польській історії міф оборони Львова є одним із найважливіших. Як і оборона Ченстохови. Польські еліти возвели оборону Львова до пантеону найважливіших військових подвигів поляків, таких собі благородних лицарів. Я, щоб написати правду про погром, був змушений зруйнувати цей міф і показати, що було по-іншому. Львів’яни-поляки не хотіли воювати, як повідомляв рапорт польської розвідки, серед молодих чоловіків у листопаді у Львові запанувала епідемія грипу. Тому на польському боці пішли воювати бандити. Містяни казали: «Нащо нам війна, нехай інші воюють»… На почесному місці на Личаківському цвинтарі, де спочивають «орлята», є могила генерала Чеслава Мончинського, який командував польським військом. Він був страшним антисемітом і антиукраїнцем. У цій книжці я доводжу, що він несе особисту відповідальність за погром. Я перший про це написав. А він донині є героєм для польських націоналістів. До речі, у могилі немає його труни. Коли совєти почали нищити цей цвинтар, поляки сховали кілька трун в інших могилах. Тому невідомо, де саме його останки. Але могила, де він лежав, є.
— Як цю книжку сприйняла польська преса, інтелігенція?
— Дуже добре. Я отримав багато гарних відгуків від людей. По-перше, вони вражені, що був такий злочин. По-друге, що протягом ста років його вдавалося приховувати. Люди, які є потомками поляків зі Львова, дякують мені за те, що написав про це. Кажуть, щось у родині таке чули, але ніхто ніколи не сказав їм правди. А правду треба знати. На зустрічі зі мною приходить дуже багато людей, і ніхто до цього часу не поводився агресивно.
— Що означає ця книжка для вас особисто?
— Ця книжка про ненависть, про те, до чого призводить ненависть у риториці політиків. Вона завжди призводить до злочину. Тодішня польська політична думка спиралася на ненависть до євреїв і українців. Люди кажуть, що коли прочитали мою книжку, то зрозуміли, що зараз відбувається у Польщі.
— Нинішня політика польської влади підживлює ксенофобські настрої у суспільстві. Чи ця політика посилюється?
— Добре тримається і часом йде догори. Особливо під час знакових державних свят. Те, що зараз чую від польських політиків, у голові не вкладається: вони брешуть про історію. Брешуть і брешуть… Це страшно. І мають повну підтримку католицького костелу. Костел показав своє націоналістичне обличчя.
— Наскільки теперішня влада популярна у Польщі? Чи є передумови, що вона зміниться?
— Я би дуже хотів, щоб влада змінилася, бо вона шкідлива для Польщі, руйнує польське майбутнє. Вона апелює до найнижчих інстинктів. Найгірше, що є у поляків, випливло назовні. Зараз бачу, що це за народ: маємо чудових людей і страшних людей. Про це також йдеться у книжці. Ми жили в омані. Тому і назва книжки «Край ілюзій». З польської слово «крес» перекладається як окраїна, край… Тут є подвійне значення. Кресами поляки називали Галичину, Волинь, частину Білорусі.