Зелений день календаря

Під час парламентської кампанії у виборчому штабі «Слуги народу» з’явилася примітна декорація — боксерський ринг, на якому уявний «Зе!кандидат» (як збірний образ) протистоїть умовному «старому політику». Тут же — обкатаний на президентських виборах і доповнений під парламентські слоган: «Зробимо їх ще раз!». Судячи із передвиборчих «Зе!прогнозів», «зробити» сподівалися переконливим нокдауном. А вийшов нокаут в один хук, на який не очікували навіть ті, хто давав «слугам» найщедріші бали у турнірній таблиці. Так і проситься на язик фраза з «бородатого» анекдоту про рибалку, «водоплавну» корову і собаку: «А я що, а я що — я сама офігєла!».

«Зе!бренд» усемогутній

Повальне «офігіння» наста­ло не після оголошення резуль­татів екзит-полу (там вибухо­вих сенсацій не було), а коли стали відомі результати на ма­жоритарних окргах. «Слуга на­роду» взяла всі 13 округів у Ки­єві. «Зе!кандидат"-весільний фотограф обійшов на окру­зі «безвилазного» з ВР мільйо­нера Богуслаєва. Після 21 року в парламенті мільярдер Жеваго програв висуванцеві від «Слуги народу». В одеському окрузі Кі­валова переміг «Зе!кандидат» Леонов. Ексспікера Литвина у його рідному окрузі на Жито­мирщині потіснив 26-річний «слуга» Костюк. Апогеєм у цих хроніках стали ошелешливі но­вини з незмінної закарпатської вотчини тріо Балог. В окрузі се­редущого з братів, Івана, упев­нено переміг «Зе!кандидат». Молодший, Павло, — теж у про­льоті. До останнього залиша­лася інтрига з Віктором Ба­логою, який відставав від «Зе!кандидата» Едгара Токара і лише на фініші вирвав перемогу з відривом у 798 голосів. Проте мандат для Балоги — ще недоко­наний факт. Токар оскаржувати­ме результати.

Гарячою точкою став округ на Житомирщині, через який дбай­ливо прокладав собі стежку до парламенту одіозний нардеп Сергій Пашинський. Коли за ре­зультатами підрахунку бюлете­невих галочок у лідери вирвав­ся кандидат від «Слуги народу», шкільний учитель В’ячеслав Сі­гачов, тут такі пристрасті роз­гулялися, що довелося гелікоп­тер зі спецпризначенцями зі столиці відправляти — для за­безпечення правопорядку у ході підрахунку голосів. Тим ча­сом Пашинський перемістився на третю сходинку, а Сігачова з відривом у кількасот голосів ви­передив кандидат-самовисува­нець Володимир Арешонков (у нинішній ВР представляє фрак­цію «БПП»).

Спекотно було і на виборчо­му полі у 118-му, львівському окрузі, де на воротах упевне­но «окопався» старший з бра­тів Дубневичів. Пенальті йому забив не футболіст Артем Фе­децький, якого виставили від «Слуги народу» (за попередні­ми результатами, у Федецького — «бронза»), а гравчиня «ГОЛО­Систої» збірної Галина Василь­ченко. Визнанню конкурентом її сенсаційного тріумфу переду­вала заява Святослава Вакар­чука про спробу фальсифікацій на користь чинного нардепа-по­кровителя округу.

Із хроніками з гарячих то­чок конкурувала хіба що статис­тика про сенсаційно-масштаб­не «оЗЕ!ленення» мажоритарки. Коли кількість округів, де, за по­передніми результатами, пер­шість вели кандидати від «Слу­ги народу», сягнула 100, зіниці розширилися не лише у тих, хто тримав кулаки за мінімальний результат «СН», а й у штабних «Зе!стратегів». 80−90 перемож­них округів — це були найщедріші прогнози, які озвучували у штаб-квартирі «Слуги народу» перед виборами. А тут — такий несподі­ваний приріст! Але і на 100 окру­гах лічильник не зупинився: про­довжував намотувати усе ближче до позначки 130 (зі 199 можли­вих). Не встояли перед спокусою «Зе!оновлення» навіть виборці у тих округах, які, здавалося, не мали шансів стати зеленими. На Львівщині й Тернопільщині, де на десяток мажоритарних перемог замахнулася «Європейська Со­лідарність», «Зе!команда» взя­ла (наразі попередньо) п’ять ме­далей. Одещина і Харківщина, на мажоритарку в яких серйоз­ні ставки робив «Опоблок» (спи­раючись на те, що підсоблять Кернес із Трухановим), — 20 з 25 округів «взяла» «Слуга народу». Навіть на Луганщині, розділеній між ексрегіоналами, в одному окрузі переміг «Зе!висуванець». Єдина область з нульовим «Зе!показником» по мажоритар­ці — Донеччина. Хоча і тут «слуги народу» у більшості округів — хто зі «сріблом», хто з «бронзою».

«Зе!бренд» (вирішальним був він, а не «марковані» ним персо­нажі) виявився сильнішим не лише за «мандатотворну греч­ку», а й за боязнь втратити ма­жоритарного «барина». Хоча декому все ж вдалося «переко­нати» виборців, що коней-году­вальників не варто на перепра­ві змінювати. Тут треба віддати належне «навіювальним» талан­там Лєсіка Довгого («зберіг­ся» в окрузі на Кіровоградщи­ні), Олександра Гереги (переміг на рідній Хмельниччині), Анто­на Яценка (продовжив мандат у «пригрітому» окрузі на Черка­щині).

Самі собі коаліція

124 мандати — за спис­ком, 130 — за мажоритарни­ми округами. Це попередній результат «СН» у парламент­ській гонці. З вірогідністю 99% до «Зе!фракції» приєднають­ся «УКРОПівці», котрі балотува­лися як самовисуванці. Це пе­реможець в окрузі на Львівщині Тарас Батенко та волинські трі­умфатори Ігор Палиця й Ірина Констанкевич. У сумі виходить 257 мандатів. Це «чистими», не враховуючи «чужих» самовису­ванців, котрі, пройшовши до ВР, потягнуться на «Зе!кастинг» для вступу у фракцію «СН».

Сталося те, від самої згадки про що одні перелякано хрес­тилися (прогнозуючи страшні сценарії про концентрацію вла­ди в одних руках і новітній ана­лог КПРС), а інші плювали через ліве плече, щоб не зурочити. Вперше після комуняцької гру­пи 239 (часів ВР І скликання) під парламентським куполом ви­малювалася однопартійна біль­шість. Фракція «Слуга народу» = коаліція = можливість сформу­вати уряд одноосібно, без порт­фельних торгів з «Батьківщи­ною» чи «Голосом», яких у «СН» розглядали як потенційних до­норів на випадок нестачі голо­сів для створення коаліції.

На один клопіт у «Слуги на­роду» поменшало: для розда­чі урядових портфелів, як і для вирішення важливого кадрово­го питання щодо генпрокурора та очільника СБУ, погодження-торгів із «чужими» фракціями не знадобиться. Це дозволить по­легшити і пришвидшити згада­ні процедури. Хоча вагоме «але» все ж залишається — апетити «інвестора-вигодоотримувача» Ігоря Коломойського, не раху­ватися з якими у «Зе!команді» і хотіли б, але навряд чи ризик­нуть. У травні Коломойський «тягнув» за головного «нафтога­зівця» Коболєва у кріслі очільни­ка Кабміну. А там, гляди, затасує у кадрову колоду «у корінь сво­го» Ігоря Палицю чи ще когось з «К!орбіти». І хай у «Зе!верхах» голови ламають, як викручу­ватися. Прем’єр з очевидною прив’язкою до Коломойсько­го — це ризик (і не лише репу­таційний). Плюс — додаткові за­питання від західних партнерів, проігнорувати які, як у випадку з призначенням очільником пре­зидентського Офісу Андрія Бог­дана, не вдасться.

Без шершавостей прем’єріада не обійдеться. Питання лише у тому, як швидко і якою ціною вдасться знайти комп­ромісний варіант. У списку вже засвічених у ЗМІ прізвищ на прем’єрство, крім Коболє­ва, фігурує ще один «нафтога­зівець» Юрій Вітренко, а також заступник виконавчого дирек­тора від України у Міжнарод­ному валютному фонді Вла­дислав Рашкован, замглави президентського Офісу з еко­номічних питань Андрій Гонча­рук, виконавчий директор Між­народного фонду Блейзера та позаштатний радник президен­та Олег Устенко.

«Спікерський» список корот­ший. У ньому наразі лише дві позиції: № 1 — очільник партії «Слуга народу» Дмитро Разум­ков, № 2 — представник прези­дента у Верховній Раді Руслан Стефанчук. Кому дістануться посади двох заступників у пар­ламентській президії — питання на засипку. Як заявив на «Сво­боді слова» Разумков, було б коректно віддати посаду віцеспікера опозиції. А оскільки опозицій у майбутній ВР що­найменше дві вимальовуєть­ся («ЄС» і «Опоплатформа — За життя»), хай, мовляв, розбира­ються, кого у президію висува­ти. На запитання, якою буде ре­акція «СН», якщо у віцеспікери запропонують путінського кума, Разумков зазначив: «Тобто ви вважаєте, що „Європейська Со­лідарність“ разом із якоюсь ще політсилою запропонують Мед­ведчука? Ну, тоді зможемо на це відповісти й на ефірі, й у Верхо­вній Раді». Схоже на хитру гру «Як рибку з’їсти (читайте: за­страхуватися від звинувачень в обділянні парламентської опо­зиції) й у калюжу не сісти (чи не допустити присутності Медвед­чука у президії, чи зняти зі себе відповідальність, якщо такий ва­ріант все ж наблизиться до ре­альності)».

Фінансова шара для Шарія

Понад 40 мандатів (включно з мажоритарними) у медведчу­ківської «ЗаЖОПи» — катастро­фа! Але страшно навіть уявити, на яке «ватно-скрєпне» капище перетворилася би будівля під куполом, якби вибори відбува­лися з пониженим, тривідсотко­вим бар’єром (таким був запро­понований депутатам пряник в обмін на скасування мажо­ритарки, але законопроект не ухвалили). На додачу до «Опо­платформи — За життя» у про­хідні ще й «Опоблок» протиснув­ся б (у нього — 3,03%). До повної караул-колекції тільки «нового обличчя» старих скрєп бракува­ло б — «Партії Шарія».

Її результат за даними Національного екзит-полу приголомшив. 3,1%! У попередніх даних із Центрвиборчкому зафіксована соціологами цифра «спласла» до 2,23%. Це більше, ніж набра­ли об’єднані під прапором «Сво­боди» націоналісти, розкручена «Громадянська позиція» і нара­зі ще парламентська «Самопо­міч». У голові не вкладається! Але за що Шарію треба грамоту виписати, то це за те, що понад­кушував голоси в «Опоплатфор­ми» й «Опоблоку» .

Але на цьому заслуги вірту­альної «Партії Шарія» закінчу­ються. І починається неприємне: до наступних парламентських виборів ця відверто проросій­ська контора отримуватиме гро­ші з українського бюджету. По­долавши позначку у 2% голосів, вона потрапила до списку полі­тичних сил, які отримуватимуть державне фінансування. Крім п’яти прохідних партій — «Слуги народу», «Опоплатформи — За життя», «Батьківщини», «ЄС» та «Голосу» (їм, до речі, ще й офі­ційні витрати на виборчу агіта­цію з держказни компенсують), серед «держутриманців» бу­дуть Радикальна партія Ляшка, «Сила і Честь» Смешка, «Опози­ційний блок», «Українська стра­тегія Гройсмана», «шарійовці» та «Свобода». З понад півмільяр­да гривень, які наступного року розподілять між переліченою братією (пропорційно до отри­маних на виборах результатів і з урахуванням бонусу за дотри­мання гендерних квот у спис­ках), «Партії Шарія», за підрахун­ками Руху «ЧЕСНО», перепаде більш як 11 мільйонів.

Без «шаріївщини» у парла­менті минулося. Але попереду — місцеві вибори. І в радах, куди «вати» і без того понапихаєть­ся, ще й «новоскрєповці» Шарія додадуться. І їхній «шабаш» фі­нансуватиметься не без наших із вами грошей — платників по­датків.