«У Філарета був шанс стати в один ряд із Андреєм Шептицьким»...

Головним призвідником деструктивних новин у релігійному житті України за останні кілька місяців став постійний член Священного Синоду Православної церкви України, її «почесний патріарх» Філарет. 90-річний владика, з іменем якого пов’язують багаторічну боротьбу за незалежне українське православ’я, нині своїми невиваженими кроками торпедує його. Вчорашній поборник єдності, по суті, стає розкольником! На 20 червня, всупереч канонам і регламентам, скликає «помісний собор», на якому планує оголосити про фактичне невизнання наданого Вселенським Патріархом Томосу про автокефалію ПЦУ. А також збирається «відродити» Київський патріархат, який 15 грудня 2018 року було ліквідовано.

Показово, що першим підпис під документом про припинення діяльності УПЦ КП поставив тоді сам Філарет, погодившись, щоб ця церква стала частиною новоутвореної ПЦУ. З усього видно, Філарета не вдовольняє його нинішній статус і соборна (колективна) форма управління церквою — він прагне одноосібної, абсолютної, ледь не авторитарної влади. І заради цього не зупиняється ні перед чим. Готовий навіть погубити справу, про звершення якої українці мріяли упродовж століть.

Про мотиви і наслідки такої поведінки колись глибоко шанованого, а нині самоскомпрометованого церковного діяча — у розмові з релігієзнавцем, професором Острозької академії Петром КРАЛЮКОМ.

Аналізуючи нинішні процеси довкола ПЦУ, — каже науковець, — хотів би пригадати факт, який був тривожним дзвіночком. Перед тим, як 15 грудня 2018 року відбувся Архієрейський собор, на якому об’єдналися Українська православна церква Київського патріархату, УАПЦ і кілька єпископів від УПЦ Московського патріархату, Філарет заявляв, що саме він має керувати новоствореною церковною структурою, яка повинна отримати Томос від Константинопольського патріархату. Внаслідок різних обставин цього не сталося, хоча позиції Філарета під час цього форуму були доволі сильними. Йому дали титул «почесного патріарха», він став постійним членом Священного Синоду ПЦУ. Президент присвоїв Філарету звання Героя України, на високому державному рівні відзначили ювілей цього владики. Але у Філарета не зникли амбіції. Він завжди хотів правити великим церковним утворенням. Нині є єпархіальним архієреєм — і цей статус його не влаштовує. Філарет хоче відновити Київський патріархат, стати на чолі Православної церкви України. Надмірний владний апетит — основна причина нинішніх дій цього владики. Майже усі архієреї ПЦУ не підтримують його. На боці Філарета лише окремі священнослужителі, це — маргінальна підтримка. Серед його прихильників є ще кілька єпископів за кордоном, у Росії, вони не перереєструвалися, далі формально залишаються в УПЦ КП. Маю на увазі єпископів Білгородської єпархії. На них і робить ставку Філарет.

— Ви не припускаєте, що ці духівники перебувають під ковпаком російської ФСБ?

— Думаю, російські спецслужби не стоять осторонь цих процесів, вони зацікавлені у тому, аби вносити дезорганізацію у суспільно-політичне життя України. І у релігійне — також. Мабуть, не випадково, його підтримують архієреї саме з Росії. Як і у всіх інших сферах, ситуацію у релігійному житті Росії значною мірою контролюють Путін і його спецслужби. Вони мають можливість чинити вплив і на священнослужителів. Звичайно, серед симпатиків Філарета є наївні прості люди, які купилися на фальшиві гасла про «абсолютно незалежну церкву з власним патріархом». Але не думаю, що їх багато.

— Які наслідки може мати скликаний Філаретом на 20 червня «помісний собор»?

— Про скликання цього «собору» Філарет заявив 11 червня, під час ініційованого ним же так званого форуму інтелігенції під назвою «За Українську православну церкву! За Київський патріархат!». Упізнаваної інтелігенції на ньому було мало, поза тим форум висловив підтримку Філарету. Сам він розуміє, що вона у нього незначна. У деяких своїх інтерв’ю владика відверто каже: так, нас буде мало, але мені цього достатньо. Справді, йому достатньо кількох архієреїв для того, щоб заявити про те, що відбувся «собор». Не виключаю, до його початку Філарет може здійснити хіротонію (висвячення) окремих єпископів. На основі цього збирається творити нову церкву. Передбачаю, матиме стару назву — «Українська православна церква. Київський патріархат». Але, по суті, це буде нова церква. Відтак дії Філарета будуть розкольницькими.

— Як на це має реагувати легітимне керівництво легітимної ПЦУ?

— Воно не робить різких кроків, і це правильно. Якщо Філарет хоче піти з Православної церкви України — нехай іде. Його мирно відпустять. Філарет залишиться з невеличкою кількістю парафій, з невеличкою кількістю архієреїв, які не матимуть значного впливу. За Філаретом залишиться Володимирський собор. Але я сумніваюся, що значна кількість київських парафій, якими керує Філарет, підуть за ним. Швидше за все, більшість цих релігійних громад увіллється у ПЦУ. Філарет очолить маргінальну церковну структуру, яка не матиме ваги. Звичайно, такі кроки нічого доброго не принесуть українському православ’ю, його авторитету. Та й самому Філарету.

Коли на початку 90-х років Філарет створював УПЦ Київського патріархату, ідея такого патріархату мала значну підтримку у суспільстві. Православні українці хотіли мати свою автокефальну церкву, незалежно від її назви. Нею і стала у той час УПЦ КП. Існувала ще й УАПЦ, але вона не мала такого великого впливу. В УПЦ КП люди йшли не заради Філарета. Вони проймалися ідеєю православної автокефалії. Не думаю, що тепер хтось керуватиметься особливими ідейними спонуками, ідучи до церкви, яку творитиме Філарет. Його утворення (якщо воно здійсниться) буде церквою однієї особи. Філарет і далі хоче бути й іменуватися Патріархом. І далі хоче бути главою церкви. До речі, на запитання, як розвиватиметься ситуація після відновлення УПЦ КП, Філарет відповів: я керуватиму церквою пожиттєво. А у вас є наступники? Немає — Бог укаже… Можливо, утворена Філаретом структура проіснує до того часу, поки житиме цей владика. Сумніваюся, що вона збережеться після нього. Прикро, що така відома людина вчиняє неконструктивні дії. У мене було сподівання, що він зупиниться, подумає про те, який спадок залишить після себе. Зрештою, замислиться над тим, що українці думатимуть про нього. Свого часу я писав, що у Філарета був шанс стати в один ряд з Андреєм Шептицьким, Йосифом Сліпим, Іваном Огієнком, Василем Липківським, які для українців є великими церковними авторитетами. Якщо Філарет проведе свій розкольницький «собор», шансу на таке високе визнання у нього не буде.

— Якою може бути реакція Вселенського Патріарха на ці дії Філарета? Варфоломій І знімав з нього накладену Російською православною церквою анафему, фактично реабілітував його. Чи не може статися так, що через деструктив уже Константинополь застосує санкції проти Філарета?

— Не знаю, як чинитиме Вселенський Патріарх. Він — доволі поміркована, толерантна людина. Визнав, що колишня анафема РПЦ щодо Філарета була неканонічною. Що вона була викликана, радше, політичними мотивами. У теперішній же ситуації навряд чи Варфоломій вдаватиметься до жорстких кроків щодо Філарета… Нещодавно у Константинополі побував глава Православної церкви України митрополит Епіфаній. Він зустрічався із Вселенським Патріархом. Напевно, обговорювали поведінку Філарета. Але ми бачимо, що різких кроків щодо цієї особи немає. Швидше за все, і Епіфаній, і Варфоломій займатимуть виважену, спокійну позицію.

Якщо Філарет хоче провести «собор» — нехай проводить. Хоче створити УПЦ Київського патріархату — нехай створює. Але це уже буде невизнана церква. Вона відійде від Православної церкви України. З одного боку, це прикро. Це неприємно. Але є у цьому і певний позитив. Філарета не дуже добре сприймали не лише у середовищі Московського патріархату, а й в інших православних церквах світу. Не випадково, коли відбувався Установчий собор Православної церкви України, де обирали її предстоятеля, фігуру Філарета відсунули. Бо його перебування на чолі цієї церкви викликало б негативну реакцію у низці православних церков світу. Коли ж Філарет сам відійде від ПЦУ, як на мене, швидше настане визнання цієї церкви. Швидше з нею ітимуть на контакт інші православні церкви. Я навіть допускаю, що деякі священнослужителі Московського патріархату в Україні теж будуть дещо прихильніше ставитися до ПЦУ і, не виключено, дехто захоче перейти до цієї церкви.