«Був зворушений, побачивши, як жінка, котру за день до виборів підкосив інсульт, намагалася проголосувати…»

Медик Михайло Левко за паспортом — громадянин США, однак у душі завжди почувається українцем. У Галичині коріння його батьків, саме тому за найменшої нагоди цей енергійний, завжди усміхнений реабілітолог вибирається зі свого Нью-Джерсі до Києва чи Львова. У ці дні така оказія випала: вибори президента. Спостерігати за ними пана Михайла делегував Світовий конгрес українців, в якому цей добродій — віце-президент з фінансових питань. З посвідкою від ЦВК він спостерігав за волевиявленням на одній із дільниць виборчого округу № 115.

— Напередодні голосування зі мною та 30 спостерігачами з Польщі провели тренінг представники мережі «Опора», — каже наш співрозмовник зі Штатів. — Інші фахівці розповіли нам про Львівщину за­галом. У неділю о 8-й ранку я вже був на дільниці, виборча комісія якої розміщена у школі на вул. Личаківській. Крім мене, сюди завітали представники від канди­датів Порошенка і Ляшка, інші чомусь не з’явилися. За голову ДВК був пан Мар­ко, який цю місію виконує уже четвертий раз. Усі члени комісії працювали злаго­джено, гармонійно, до кожного відвіду­вача ставилися уважно. Особлива ува­га була до літніх людей. Як лікареві мені цікаво було простежити віковий ценз виборців. Приємно вражало, що сини-доньки брали попід руку і підводили до скриньки своїх стареньких маму-тата, які пересувалися з паличкою. Разом з бать­ками на дільницю заходили і діти від де­сяти до двох років. Зрозумів, що у такий спосіб їх змалку привчають бути грома­дянами своєї країни, що так в Україні тво­ряться нові люди…

Американський спостерігач каже, що з великим зацікавленням разом з члена­ми ДВК пішов подивитися, як голосують українці вдома (через похилий вік і хво­роби). Таких на цій дільниці виявилося два десятки.

— Серед інших ми зайшли до помеш­кання 94-річного Бориса Дорфмана, — згадує пан Михайло. — Пожартував до нього: «Нас так багато — ніби прийшли до вас колядувати!». Він усміхнувся, дуже зрадів нашій появі. Я трохи знаю ідиш, тож поговорив з цим паном його рідною мовою. Виявилося, що його син живе у Нью-Йорку, тож після повернен­ня до Америки побачимося з ним. Я здивувався, коли побачив, що вся хата пана Бориса обставлена книгами. По­мітив також прапорці чи не кожної по­літичної сили, представник якої мав свого кандидата у президенти. Госпо­дар аж світився від радості, що випало йому голосувати. Видно було, що доля України йому не байдужа, що у цей день він хоче бути разом з усіма. Після роз­мови ми вийшли з кімнати, а він зробив свій таємний вибір…

Особливо мене розчулило відві­дання іншої квар­тири, де мешка­ла хвора 90-річна пані зі своїм си­ном, який її до­глядає. За день до виборів цю жінку підкосив інсульт. Але вона намага­лася говорити з нами, показува­ла, що хоче голо­сувати. Син, який має довіреність на всі дії від імені мами, просив нас: «Я добре знаю, за кого моя мама хоті­ла віддати свій голос. Оскільки зроби­ти цього зараз не може, дозвольте мені проголосувати за неї…». Як діяти? По­дзвонили у комісію до її голови Мар­ка. І ДВК дозволила синові проголосу­вати за його хвору маму. Я був такий радий! У цьому жесті я побачив повагу до людини. Їй дали зрозуміти, що вона — жива, що вона — громадянин…

Під час виборчих буднів американця Михайла Левка були й інші приємні мо­менти. Підходив час обіду. Вільні від ро­боти члени комісії швиденько «організу­вали» каву-чай, канапки, і до спільного столу покликали гостя з діаспори. А він вибіг на вулицю, у найближчій крамничці набрав мандаринок і пригостив нею гос­тинних колег…

Під кінець нашої розмови ми запитали пана Михайла про його загальні вражен­ня від першого туру українських виборів.

— Вони були вільні, демократичні! — каже віце-президент від Світового кон­гресу українців. — Дехто, можливо, роз­чарований результатами, але важливо, що люди робили свій ви­бір усвідомлено. Перед другим туром виборці мають більше знати про платформи кандидатів і про те, з ким саме вони будуть її втілювати. Люди хочуть виразно почути від обох фіналістів, на що ті готові у разі обрання. Має бути розмова не тільки про те, що було зроблено, а й про те, що не вдалося, і чому. Важливо, щоб не було провокацій, суспіль­них збурень. Треба три­матися здорового глузду. Люди мають робити свій вибір просвітленими, бути упевненими, що людина, за яку віддають голос, не під­веде їх і країну. Треба добре все проана­лізувати, порівнювати факти, оцінювати професіоналізм. Голосувати відповідаль­но, не зі зла. Не дивитися на вибори як на розвагу.