Депутатський лом проти «русского міра»
Зламає чи зламається?
![](https://img.wz.lviv.ua/AjLPsobHfHRa4c49jJ036-9THsU=/428x285/smart/filters:format(webp)/wz.lviv.ua/images/articles/_cover/379462/sup.jpg)
«Там царь Кащей над златом чахнет, там русский дух, там Русью пахнет!» — писав Пушкін у посвяті до своєї поеми «Руслан і Людмила». Багато відтоді води збігло, а Чахлик усе не зчахне, «русскій дух» не вивітриться. Ним не лише у «чахлопутінській Раші» тхне, а всюди, де та «Раша» своїм «русскім міром» наслідила. В Україні і на п’ятому році війни з Росією від цього смороду у носі крутить. Але ті, хто мав би одразу фільтри поставити, або взагалі вдавали, що отруйного запаху не помічають, або лише місцями із ним боролися, або ж займалися тим, що замість протигазів марлеві пов’язки роздавали. Коли ж у повітрі виборами запахло, особливо спритні взялися універсальну панацею проти «раша"-духу пропонувати. Так у Верховній Раді з’явилися законопроекти про заборону в Україні «русского міра». Чи дійде від законопроектів до закону? А головне — чи матиме цей закон помічний ефект?
Перший зі згаданих законопроектів — авторства шістьох позафракційних нардепів (усі — представники партії «УКРОП»). Вони пропонують внести зміни до Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», прописавши у ньому і заборону ідеології «русского міра» в Україні як форми соціал-націоналізму (нацизму).
Що розцінюватимуть як пропаганду «раша-нацизму»? Перші у чорному списку — сепаратистські гасла і заклики про створення так званих народних республік, приєднання окремих регіонів України до РФ чи надання їм статусу «дуже широкої автономії». Під кримінал також підпадатимуть публічні виправдання російської агресії проти України, політінформація про «триєдиний російський народ» (злиття у братніх обіймах росіян, білорусів та українців), поширення ідеології про виключний статус московського православ’я, мантри «про самодостатність, унікальність російської та/або слов’янської цивілізації на противагу «західним країнам». Сушені сухарі світять і тим, хто молиться на «царя-кремлебатюшку» (як прописано у законопроекті, ніякого культу осіб перших керівників Російської Федерації). Причому сушити хліб доведеться із запасом років так на п’ять. Це максимальний строк (плюс — можлива ще й конфіскація майна) у місцях не особливо віддалених для тих, хто зубами за «русскі скрєпи» скрипітиме. Для менш злісних порушників пропонують м’якше покарання — до п’яти років обмеження волі.
Санкції (аж до заборони) за «русскомірну» пропаганду стосуватимуться також ЗМІ, політичних партій, громадських об’єднань.
Усі ці речі, звісно, — як бальзам на патріотичну українську душу. І депутати, пропонуючи їх, гарно словом стелять. «Ідеологія „русского міра“ вже забрала десятки тисяч життів. Вона має бути заборонена, адже приносить лише страждання — не тільки українцям, а й росіянам, кримським татарам і всім іншим народам, які завжди жили у мирі і злагоді на нашій українській землі. Ми, народні депутати, повинні поставити заслін російському шовінізму», — заявив з парламентської трибуни «прима-автор» «УКРОПівського» законопроекту Олександр Шевченко.
Про заслін, звісно ж, не посперечаєшся. Але коли ставити його збираються із запізненням щонайменше на чотири роки, у патріотичний порив важко віриться. Хтось скаже: «Краще пізно, ніж ніколи. Та й яка, мовляв, різниця, чим керуються ті, хто кадилом махає? Їхнє діло праведне — злий „русскій дух“ з України вигнати». Але різниця все ж є. Коли кадилом махають так, аби електоральній пастві сподобатися, диму багато, іскри летять, але за ефектністю ефективності, як правило, не видно. Ще й кадило у різні боки смикають, змагаючись, хто у процесії головніший. «УКРОПівці» свій законопроект про заборону ідеології «раша-міра» зареєстрували, а депутати від «БПП» і «Народного фронту» зі своїм навздогін поспішили. Коли вибори на носі, ніс за вітром тримати треба. Ось і міряються, у кого депутатський значок синьо-жовтіший. Для «порошенківців» і «фронтовиків» негоже, аби депутати «жидобандерівця» (як він сам себе назвав) Коломойського виглядали в очах «синьо-жовтого» електорату більшими патріотами.
У законопроекті від «БПП» і «Народного фронту» йдеться про «русскій мір», але в обгортці з назвою «імперська ідеологія держави-агресора». А розшифровка цієї ідеології така: «виправдання збройної агресії Російської Федерації, її втручання у внутрішню політику України та інших держав, підтримка ідеї приєднання до Російської Федерації України, інших держав або окремих їх територій, поширення, провокування, стимулювання або виправдання всіх видів ненависті на основі нетерпимості до України та Українського народу, інших держав та народів». Автори законопроекту пропонують заборонити в Україні не лише пропаганду «раша-імперської» ідеології (від заперечення суверенітету і територіальної цілісності України до закликів про відродження СРСР у межах, які існували до його розвалу), а й «курячо-триколорну» символіку, включно з прапорами РФ, «ДНР» та «ЛНР». Гімни теж під табу підпадають. Символіка і назви зареєстрованих у Росії партій — туди ж. Передбачене покарання для порушників — від штрафу до 10 років ув’язнення («десятирічка» світитиме за «пропагандистську груповуху», пропагування імперської «раша"-ідеології представниками влади та використання «пропагандонами» ЗМІ-трибуни).
НаразіІ обидва законопроекти лише чекають розгляду у профільних комітетах. У котрого більше шансів? Судячи з того, що «УКРОПівський» варіант внесли до порядку денного лише з третьої спроби (перші дві провалили 4 жовтня, а проголосували через два тижні, та й то, вочевидь, тому, що голосування було пакетним — заразом до порядку денного внесли і відповідний законопроект від «БПП» та «Народного фронту», який ті зареєстрували 16 жовтня), із голосами за нього буде сутужно. Це у Facebook під ідею про заборону в Україні «русского міра» можна навіть «русскоміровцев» підтягнути. Тут з «одобрямсом» не проблема. Пост нардепа Шевченка із вимогою внести «антирашистський» законопроект до порядку денного парламентської сесії зібрав 1800 коментарів, майже вісім тисяч поширень та 3,2 мільйона переглядів. Тільки не поспішайте конвертувати усі ці цифри у народну армію активних прихильників згаданого законопроекту. Просто у тому ж пості Шевченко анонсував розіграш вікендової путівки на Буковель — серед тих, хто лайкне, прокоментує чи поширить допис.
Шанси у законопроекту від «БПП» і «Народного фронту» теж розмитими виглядають. Не той випадок, коли нестачу коаліційних голосів вдасться закрити за рахунок вже традиційних донорів (екс-регіонали з «Волі народу» і «Відродження» сук «під русскім міром» точно не рубатимуть). А те, що «своїх» голосів забракне, — факт. Публіка під коаліційним прапором різношерста. Та й поправку на таку ж неоднорідність електорату доведеться робити, аби, задовольнивши глибоко патріотичного виборця, не відлякати тих, хто між «нашими» та «вашими» і хто не пропускає повз вуха «страшилки» про «антирашистські» законопроекти. Поки ініціатори заборони в Україні «рашамірства» змагаються у перетягуванні патріотичної ковдри, п’ята колона в унісон із кремлівськими рупорами дружно свою пісню завела. «Київська хунта», мовляв, геть озвіріла: під закон про заборону ідеології «русского міра» усіх неугодних зачистять. Вже й про концтабори верещать.
Коментар для «ВЗ»
Дмитро Снєгирьов, політичний і військовий експерт, співголова Громадської ініціативи «Права Справа»
Які перспективи у законопроектів про заборону в Україні ідеології «русского міра»? І чи буде дієвим відповідний закон, якщо його таки ухвалять? Усе залежить від політичної волі тих, хто впливає на прийняття рішень. І тут йдеться не лише про Верховну Раду. Показовими є результати голосування за зняття депутатської недоторканності та притягнення до кримінальної відповідальності представників «Опозиційного блоку». Що бачимо? Політичні «договорняки». Красномовною є і ситуація з NewsOne та каналом «112». Були політичні заяви, голосування у Верховній Раді (за постанову про звернення до Раднацбезу щодо санкцій проти згаданих телеканалів), і що? Усе виявилося бульбашкою, реальних результатів немає.
Про що можна говорити, коли пан Медведчук — серед переговорників у складі української делегації Тристоронньої контактної групи у Мінську? Чому, незважаючи на обсяг інформації, який є у спецслужб, у відкритих джерелах, ця людина досі не виключена і продовжує впливати на прийняття важливих рішень? Йдеться не лише про обмін полоненими, а й про ухвалення так званої дорожньої карти щодо врегулювання ситуації на Донбасі.
Коли будуть відповідні рішення по таких персоналіях, як Медведчук, Вілкул, тоді можна буде говорити, що справді є якийсь елемент політичної волі. А поки цього немає, поки Верховна Рада демонструє імпотентність навіть у питанні позбавлення імунітету депутатів, які фактично є провідниками «русского міра» в Україні, поки у стінах українського парламенту засідають депутатські фракції, які є рупором російської пропаганди в Україні, говорити про дієвість кроків щодо боротьби з «русскім міром» не доводиться. Як і казати про дієвість контррозвідувальних заходів проти російських спецслужб і взагалі інформаційного впливу Росії в Україні, поки на посадах в українських спецслужбах є люди, найближчі родичі яких мають російське громадянство і бізнес на окупованих територіях.
Поки ці питання не будуть вирішені, поки не відбудеться очищення українських спецслужб, Верховної Ради, заборона діяльності відповідних політичних партій, притягнення до реальної кримінальної відповідальності тих, хто є провідниками російської політики в Україні, усе інше виглядатиме не більше, як політичний жупел чи намагання набрати політичні бали напередодні виборів.