«Дзяди» — це переплетення сюжету польської літературної класики із реаліями війни в Україні

Напередодні, 12 листопада, Київ вперше побачив резонансну виставу «Дзяди» за однойменним твором Адама Міцкевича, який до сучасного контексту інтерпретувала польська режисерка Майя Клечевська. Цю постановку вона здійснила в Україні - разом із Івано-Франківським національним драмтеатром ім. Івана Франка (директор-художній керівник Ростислав Держипільський). Столична прем'єра «Дзядів» відбулася в ході Міжнародного форуму Центральної та Східної Європи Via Carpatia 2024, який триває у Києві 11−13 листопада.

Прем'єра відбулася у Залі ім. Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії і це перша постановка «Дзядів» Міцкевича на українській театральній сцені. Виставу визнали головною театральною подією 2023 року в Польщі. Також вона увійшла до шорт-листа в номінації «За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм» Фестивалю-Премії «ГРА». За словами творців, вистава розкриває антигуманну суть росії, яка несе свої імперські цінності крізь багато років, і закликає українців та європейців продовжувати боротьбу за свободу України та опір агресії. Водночас акцентує на тому, що «хороших рускіх» не існує.

«Для поляків це, напевно, найважливіший твір авторства Міцкевича, і саме завдяки Івано-Франківському театру та українцям ми зрозуміли суть цього твору, — каже польська режисерка, яка здійснила постановку „Дзядів“ в Україні, Майя Клечевська. — Виставу неодноразово демонстрували в польських театрах, і вона здобула велику популярність».

«Майя Клечевська поставила „Дзядів“ так, що п'єса має дуже чіткий, в хорошому розумінні, агресивний антиросійський дискурс, — розповідає Ростислав Держипільський, директор-художній керівник Івано-Франківського національного драмтеатру. — Я в черговий раз зрозумів, що в тому і є сила класики: сенси, які були закладені в тексти, написані ще тисячу років тому, чи 500, чи 200 років, дуже часто, на жаль, є актуальними і сьогодні. Міцкевич написав „Дзяди“ у 1822-му, в той час, коли частина Польщі була в окупації під російською імперією. Сам поет був змушений емігрувати — він не перебував у Польщі на той час, тому що це було небезпечно. Режисерка зробила виставу максимально сучасною і проукраїнською, про наших хлопців-полонених (за кордоном, зокрема в Польщі, цією виставою ми привертаємо увагу до наших полонених, до „азовців“). В оригіналі це польські студенти, які на той час скніли в російських тюрмах, а в постановці це українські полонені, які зараз сотнями перебувають у московитських тюрмах. У п'єсі йдеться про те, що польських дітей сотнями, кибитками вивозили в Сибір — і ми знаємо, що сьогодні сотнями, різними правдами і неправдами, українських дітей викрадають, вивозять до росії. Ми говоримо про те, що це геноцид української нації. Також у виставі дуже різкий дискурс проти московського патріархату. Чітко показано, що він століттями був ярмом для української нації. Ми розуміємо, що це ще один із видів зброї, за допомогою якої впливали і продовжують впливати на українців. Відтак нашим основним меседжем є те, що сьогодні все російське вбиває. У виставі звучить багато російської мови, і це свідомий режисерський хід, щоб підсилити негативний ефект, адже ми розуміємо, що сьогодні мова є теж надпотужною зброєю».

«Нині для нас вкрай важливо подякувати полякам за їхнє лідерство в об'єднанні Європи для підтримки України. За ту допомогу і прихисток, які вони надають українцям, — зауважив народний депутат України, голова підкомітету з питань культурної політики Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Микола Княжицький. — Ми ще раз бачимо, наскільки схожі долі наших народів. Коли актори словами Міцкевича говорять від імені українських полонених, розуміємо: між поляками, що боролися за свою незалежність, як писав Міцкевич, і українцями, що чинять це зараз, немає великої різниці. росія як була вселенським злом, так і залишилася ним сьогодні».

«Вистава „Дзяди“ — чудовий приклад українсько-польської співпраці в галузі культури, — додає директорка Форуму Via Carpatia Ярина Ясиневич. — Її реалізували Івано-Франківський театр ім. Франка та польська режисерка Майя Клечевська. А ще, „Дзяди“ — це переплетення сюжету польської літературної класики із реаліями війни в Україні. Співзвучність твору Адама Міцкевича, написаного двісті років тому, із нашими теперішніми переживаннями, демонструє, наскільки насправді близькими є наші народи. Така культурна близькість є доброю основою для плідної співпраці в інших площинах нашого життя».