«WordSwordSwords» — від слів до дії, а відтак — до зброї

​Зізнаюся, якби наперед не знала, що йду на виставу, яка стала результатом творчої діяльності Театральної робітні при Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса, в якій грають студенти ІІІ курсу акторського факультету ЛНУ ім. Івана Франка, то подумала б, що в цьому театрі повністю оновився-омолодився акторський склад.

​Художній керівник курсу Володимир Кучинський, викладачка зі сценічної мови Тетяна Каспрук, викладач з майстерності актора Андрій Водичев (який у даному випадку виступив ще й режисером вистави) «виліпили» з майбутніх акторів майстрів, яких сприймаєш уже дипломованими майстрами сцени.

​Навіть без знання англійської мови більшість розуміє, що означає «WordSwordSwords», згадуючи гамлетівське «Слова, слова, слова» і невмирущого Шекспіра, чиї твори 400 років не сходять зі сцен світових театрів.

І, звісно, слова здатні вбивати, як і зброя. Здатні змінити життя людини чи знищити його. Слова — жива енергія, здатна змінювати реальність.

​У центрі сюжету — «мандрівна трупа» молодих людей, що шукають себе через класику Шекспіра. Звичайний кастинг поступово перетворюється на глибоке занурення у трагедію. Книжкові слова раптом виявляються небезпечно правдивими та особистими для кожного виконавця.

Творці вистави свідомо відмовились від декорацій та історичних костюмів на користь Слова. Своєрідна перевірка на те, чи цього досить. Чи здатне сьогодні Слово ще змінювати людину — і чи здатен театр залишатися місцем справжнього співпереживання?

Найпромовистіші діалоги й монологи з шекспірівських вистав «Гамлет», «Отелло», «Макбет», «Ромео та Джульєтта» й інших калейдоскопом змінюються впродовж майже трьох годин і творять цілісну картину людських пристрастей.

Цікавий хід придумали у сцені знаменитого діалогу на балконі Ромео і Джульєтти, де Джульєтту грав хлопець без гриму, з борідкою і вусами. Цей момент викликав пожвавлення і смішок серед глядачів, але сприйнявся дуже позитивно. А ще Отелло, який не вимастив обличчя коричневим гримом, щоб видаватися справжнім мавром, був не менш впізнаваний і переконливий. Тому відповідь на запитання «чи здатен театр залишатися місцем справжнього співпереживання?» однозначно «так!». І не лише, коли жіночі персонажі грає чоловік чи навпаки…