«Ще у студентські роки у мене з’явилося питання справедливості отримання звання: за якими критеріями його дають?»

У культурному середовищі Львова розгорнулася подія, яка вже спричинила жваве обговорення далеко за межами театральної спільноти. Колектив Львівського обласного театру ляльок заявив про намір відмовитися від використання почесних звань «заслужений артист України» та «народний артист України» у своїй діяльності. Ініціатива належить головному режисеру театру Яні Титаренко. Її підтримало керівництво театру та акторський склад.

«Радянський рудимент» у сучасній культурі

У своїй публічній заяві колектив театру чітко окреслив позицію: система почесних звань, яка досі існує в Україні, має радянське походження і, на їхню думку, не відповідає сучасним культурним реаліям. У театрі наголошують, що ці звання історично використовувалися як інструмент впливу на митців — спосіб формувати «зручних» і лояльних до влади діячів культури.

Сьогодні ж, переконані львівські театрали, така система не гарантує якості мистецтва і часто пов’язана з непрозорими механізмами ухвалення рішень, зокрема лобіюванням.

Відмова — не від людей, а від системи

У театрі наголошують: їхнє рішення не є знеціненням досягнень митців, які вже мають ці звання. Йдеться не про персоналії, а про саму систему відзнак. Колектив пропонує альтернативу: визнання через відкриті конкурси, професійні премії та оцінку незалежних експертів. Такий підхід, за їх словами, ближчий до європейських культурних практик, де важливу роль відіграє не титул, а конкретний творчий результат.

Більше того — театр закликав Міністерство культури та інформаційної політики України розглянути можливість повного скасування системи почесних звань на державному рівні.

Рішення Львівського театру ляльок вписується у ширший процес переосмислення радянської спадщини в Україні. У культурній сфері це проявляється дедалі частіше — від зміни репертуарів до перегляду символів і практик, що формувалися ще за часів радянського союзу.

Почесні звання, які виникли ще у 1920-х роках, і справді залишаються однією з найбільш дискусійних частин цієї спадщини.

Чому Львівський театр ляльок заявив про намір відмовитися від використання почесних звань «заслужений» і «народний», журналістка «ВЗ» запитала у головної режисерки театру Яни Титаренко.

— Аналіз цього питання у мене триває ще зі студентських років, коли я навчалася у театральному закладі у Харкові, — каже Яна Титаренко. — Доля закидала мене у різні міста, і у мене постійно з’являлося питання справедливості отримання звання. За якими критеріями його дають і отримують? Так, ми розуміємо про базові 10 років стажу, але місто від міста відрізняється, як і відрізняється якість роботи митців, які живуть у цьому місті. І це не завжди справедливо. Талановитих акторів багато, заробітні плати не є високими, тож ми всі розуміємо, що звання — це був шлях можливої доплати. Коли я це почала досліджувати далі, зрозуміла шляхи, за якими ці звання отримували у радянський час. Згадайте, до прикладу, звання «заслуженого» за роль лєніна. Система призначення звань — недосконала, тому варто шукати альтернативу. Для мене важливо, щоб ця схема була прозорою, і якщо говорити про якісь альтернативи і наступні кроки, то скажу, що ми з командо проговорювали призначення різноманітних премій та стипендій. Щоб обов’язково було журі, яке вирішуватиме — за що можна дати тій чи іншій людині премію.

— Як сприйняли у театрі вашу ініціативу?

— Тішуся, що моя ініціатива відгукнулася у команди, ми налаштовуємося на іншу навантаженість та інші фінансові оберти, щоб мати можливість доплачувати акторам. Але доплачувати за допомогою прозорої системи.

— Скільки осіб у театрі ляльок мають звання «заслужений/народний»?

— У нашому театрі є одна заслужена артистка. Але зрозумійте: мова не йде про те, що ми би хотіли щось у когось забирати. Мені важливо говорити про майбутнє, щоб у майбутньому цього не було, але від цього залежать кроки вже сьогодні. Ми не плануємо подавати когось на отримання звань надалі. Юридично не хочемо нікого принижувати, бо, як відомо, процедура відкликання звань не проста. Візьмемо, до прикладу, артистів, які стали заслуженими чи народними артистами України, але зрадили свою країну і давно працюють на території країни-агресорки. Я у Львівському театрі ляльок працюю сім років, і за цей час ми жодного актора не подавали на звання заслуженого чи народного. Не подавали не тому, що у нас нема талановитих акторів. Боже борони! У нас працьовита і дуже талановита команда.

— Іншими словами, тих людей, які вже колись отримали ці високі звання, не треба позбавляти звань. Просто надалі бажано відмовитися від радянської системи присвоєння звань?

— Так. З нашою командою ми домовилися, що не робитимемо цього у майбутньому. Будемо шукати шляхи винагороди за професіоналізм іншими способами.

— Але звання — це стабільна додаткова оплата і плюс надбавка до пенсії, коли людина її отримає?

— Якщо брати від сьогоднішнього дня, то треба з розумінням поставитися до того, що невідомо чи сьогоднішня молодь отримуватиме пенсію.

Що далі?

Чи стане цей крок початком ширшої реформи — питання відкрите. Частина культурної спільноти підтримує ідею, наголошуючи на потребі прозорості та оновлення. Інші ж застерігають: повна відмова від звань може нівелювати багаторічні заслуги митців. Втім, сам факт появи такої ініціативи свідчить про головне — українська культура перебуває в процесі активного переосмислення власних цінностей. І, схоже, цей процес лише набирає обертів.