У Бориславі відреставрували пам’ятник, на відкритті якого сам Іван Франко був

Давню від сьогоднішнього дня подію-відкриття пам’ятника, участь в якій сам Іван Франко взяв, приурочили до 100-ліття від дня народження польського поета.

Багато часу відтоді спливло. Але пам’ятник, попри різні вчинені на нього «атентати», зберігся. Велика заслуга в цьому небайдужих до своєї історії бориславців, які не дали знищити споруду. Про історію пам’ятника, цікаві події, які відбулися упродовж багатьох років, які минули після його «заснування», розповів керівник громадського об'єднання «Регіональне товариство польської культури Борислава» Сергій Силантьєв, ініціатор та головний натхненник недавньої реставрації цієї багато в чому знакової для міста нафтовиків споруди.

«Оживити», додати притягальності

… Перший «атентат» на пам’ятник здійснили німці. У часи Гітлера офіційна німецька пропаганда культуру інших народів не визнавала: всі перед нацистами були «другосортними». Тому цілком логічним з точку зору віри німців у культуру вищої раси, якою вважали себе нацисти, виглядає те, що вони зробили в Бориславі. Змонтоване в міському парку погруддя одного з найвідоміших у світі поляків нові господарі викинули до річки Тисмениця. Після деокупації Борислава погруддя витягнули з води. Радянська влада знайшла іншу «адресу» меморіальній споруді. Новою локацією пам’ятника Адаму Міцкевичу стало місце, де згодом побудували кінотеатр «Каменяр». Сталося це у 1947 році. Через двадцять один рік, у 1968 році, погруддя знову «передислокували». Як майже завжди у подібних випадках, через ідеологічно-пропагандистські міркування. Річ у тому, що в Бориславі відреконструювали головну вулицю, яка, звісно ж, ім'я Леніна носила. Як після цього погруддя Міцкевичу могло перебувати там, де того аж двадцять один рік простояло. Звісно, що не могло. Це б суперечило канонам комуно-радянської символіки. Тому пам’ятник, прибравши його з центральної частини міста, «заховали» назад у парку. Потрібно віддати належне колишнім партійним функціонерам. Перебазований назад до парку пам’ятник настільки вдалося «замаскувати», що бориславці, як сказали нам у міській раді, його майже не помічали. Хто звертатиме увагу на сіру, закинуту, хоч і пам’ятну, споруду, яким після всіх метаморфоз, став символ-згадка про видатного поета з сусідньої країни. «Зрозуміло, що нас, небайдужих до польської культури людей, це боліло, ми постійно думали над тим, як змінити становище на краще. „Оживити“ пам’ятник, зробити його притягальним для очей, привабливим у всіх сенсах слова». Ці слова належать Сергію Силантьєву.

Так народилась ідея

Так народилась ідея відродити найдавніший у Бориславі пам’ятник. За ініціативи Сергія Силантьєва та його однодумців, за участю Національного інституту польської культурної спадщини за кордоном «Полоніка», а також Бориславської міськради у міському парку культури та відпочинку минулого тижня облаштовано ще одну відпочинкову зону, головною «постаттю» якої став новий пам’ятник Адаму Міцкевичу. Не побачити пам’ятник тепер — неможливо. Реставратори постарались на славу. Молодим, веселим та привабливим виглядає Міцкевич. Поет, чиє погруддя змонтоване на новому постаменті, неначе потягнувся догори. Його спрямований у далину погляд нібито нагадує про щось, суворо застерігає. Можливо, від того, що так актуально сьогодні для всіх, хто хоче жити за правилами та справедливими законами ліберальної демократії, хто цінує поетичне слово. Нехай кожен перехожий, зустрівшись у бориславському парку поглядом з Міцкевичем, імпульсивно відчує, що випромінює, про що нагадує той, хто з постаменту споглядає, кого так заслужено у місті нафтовиків шанують.