Поезія і доля Зузанни Гінчанки

У «Дзизі» відкрилася виставка відомої польської художниці Кристини Пйотровської, присвячена пам’яті видатної польської поетеси

Фото: Юлії ПІДЛУЖНОЇ

У мистецькій галереї «Дзиґа» відкрилася надзвичайно інтелектуальна виставка: відома польська художниця-візуалістка Кристина Пйотровська представила серію робіт «Кохання чи війна». Виставка присвячена пам’яті видатної польської поетеси, легенди варшавської богеми 1930-х років Зузанни Гінчанки (1917−1944).

Кристина Пйотровська створює роботи, які поєднують фотографію, графічні техніки та живопис. Вона також є авторкою інсталяцій та відеоробіт. Художній проект у «Дзизі» представляв і чоловік пані Кристини — відомий польський журналіст, один із активних членів «Солідарності» Гжегож Гауден. Свого часу був редактором газети «Rzeczpospolita», а зараз є директором Інституту книги.

Творчість Кристини Пйотровської переважно зосереджується на темі ідентифікації та пам’яті. Саме тому львівська виставка «Кохання чи війна» — ремінісценції життя і творчості майже забутої після трагічної смерті поетеси Зузанни Гінчанки, єврейки за походженням, яка через сто років після народження активно повертається у культурний обіг двох своїх батьківщин — Польщі та України.

А поштовхом для звертання до творчості поетеси Гінчанки для художниці Пйотровської стало те, що батько пані Кристини свого часу навчався разом із Гінчанкою у польській гімназії в Рівному. Народжена у Києві, Зузанна дитинство та юність провела у Рівному, а під час війни переховувалася від німецьких окупантів у Львові. Саме там її видала гітлерівцям двірничка будинку, Хомінова, але Зузанні вдалося втекти. Зузанна втекла до Кракова, але там за трагічним збігом обставин вона таки потрапила до лап гітлерівців. Гестапо замордувало талановиту поетесу, якій тоді виповнилося лише 27 років…

«Ця виставка перш за все стосується теми жіночності, жіночій ідентифікації, що так важлива у творчості Зузанни Ґінчанки, — розповіла „ВЗ“ Кристина Пйотровська. — Вона була єврейкою, але не була релігійною єврейкою, вона жила у світі польського культурного контексту. Ось, бачите, тут є зображення дівчаток-підлітків. Вони ще мають дитячі зачіски — кіски, але вже підмальовані вуста, що свідчить про те, що вони вже хочуть бути жінками. Власне про цей вік між дівчинкою і жінкою Гінчанка багато писала. Уже у віці 15 років вона писала про жіночність, що народжувалася у ній. Серед своїх робіт я знайшла такі, що дуже добре відповідають настрою, з яким поетеса творила свої поезії».

Представлені візуальні зображення та відео дійсно дуже добре віддзеркалюють атмосферу тих років. Це візуалізація у сіро-чорній гамі, із використанням ретро-фотографій самої Зузанни та її сучасників. Але навіть найбільш трагічні події тут подано через призму жіночності. Наприклад, загибель, смерть, символізують поламані дитячі ляльки. Є тут навіть графічне відсилання до творчості видатного дрогобиччанина Бруно Шульца. Адже жили вони в один період із Гінчанкою, їхні долі схожі (обидвоє загинули від рук гітлерівців), і хто знає, можливо, вони свого часу навіть були знайомі.