Що чекає путіна?

Весь цей час тривали варварські обстріли мирних українських міст та бойові дії, і жоден із планів не привів ні до припинення вогню, ні до мирного договору. Численні «мирні ініціативи», які не зупиняють бойові дії, нагадують ситуацію столітньої давнини, під час Першої світової — найважливішої війни XX століття, яка заклала ґрунт для багатьох конфліктів, що тягнуться до цього дня.

Кожна сторона сприймала ухвалення мінімальних умов противника як поразку, що загрожує існуванню їхньої країни як незалежної держави або їхньої внутрішньої політичної стабільності.

Першу світову зупинили не мирні переговори, а ситуація на фронті.
Німеччина та її союзники вийшли з конфлікту та підписали перемир’я лише тоді коли зрозуміли, що для них все остаточно втрачено на полі бою.

До цього німці організовували мирні переговори лише з метою «виторгувати» собі найвигідніші умови і хоча б частково зберегти захоплені землі.

Бажання якнайшвидше «помиритися» можна зрозуміти: у Першій світовій загинуло близько 22 млн солдатів і мирних жителів, не рахуючи жертв голоду та епідемій. Комп'єнське перемир’я та Версальський договір зупинили цю бійню, але стали однією з причин наступної світової війни, яка розпочалася через 20 років і забрала життя вже 85 млн людей. Світ виявився неміцним, бо лише оформив поразку Німеччини, але не створив сталої післявоєнної системи безпеки.

У Першу світову на чільне місце вийшла інша риторика: про добро і зло, про агресора, якого треба покарати, про «законні землі». Націоналізм і масова політика зробили війни тотальними, перетворивши їх із інструменту зовнішньої політики у питання виживання нації.

У цій логіці ми живемо й досі. Щоправда, бажання Трампа «зварганити мир і угоду» — скоріше привіт із логіки ХІХ століття, де війну можна було закінчити договором двох великих держав, нехтуючи інтересами усіх інших.
Історія міждержавних конфліктів показує, що завершення війни офіційним мирним договором — лише один із можливих сценаріїв, причому не найчастіший в останні десятиліття. Станом на початок 2026 року ситуація навколо російсько-української війни спирається на певні історичні та статистичні закономірності, зокрема у період з 1946 по 2005 рік лише 16% міждержавних воєн закінчилися підписанням повноцінної мирної угоди, близько 30% завершилися угодою щодо припинення вогню без остаточного політичного врегулювання.

Повна перемога однієї зі сторін ж Юлю зустрічається лише у 21% випадків. У високоінтенсивних конфліктах чи війнах, подібних до поточного, найбільш вірогідним результатом є глухий кут або припинення вогню, яке залишає спірні питання невирішеними. Можемо згадати про історичні паралелі та прецеденти. Історія знає кілька моделей завершення таких конфліктів: «Корейський сценарій» (1953) — перемирʼя без мирного договору, війна формально не закінчена, але активні бойові дії припинено.

Лінія фронту стає фактично новим кордоном. Або, наприклад, — «Зимова війна» (СРСР та Фінляндія, 1940): Московський мирний договір. Фінляндія зберегла незалежність, але була змушена поступитися частиною територій.
За прогнозами експертів та міжнародні організації (МВФ, Єврокомісія) у своїх розрахунках припускають, що активна фаза війни в Україні може завершитися до кінця 2026 року.

Основним бар'єром залишаються радикально протилежні умови сторін. росія вимагає визнання анексованих територій та відмови України від НАТО, тоді як Україна наполягає на відновленні кордонів та гарантіях безпеки.
При цьому треба не забувати, що історично близько 37% мирних угод порушуються протягом перших двох років, якщо не створено надійних механізмів примусу до миру.
Таким чином, історія допускає мирний договір, але найчастіше такі конфлікти закінчуються «заморожуванням» (перемир'ям) або тривалим позиційним глухим кутом. Повноцінний мирний договір у 2026 році вимагатиме від обох сторін критичних компромісів, до яких на даний момент з боку путіна готовності не спостерігається.

Питання завершення війни в Україні на початок цього року залишається предметом активних дипломатичних зусиль та запеклих дискусій між прихильниками військового та дипломатичного рішень.

Станом на січень 2026 року спостерігається активізація дипломатії, проте прориву поки що не досягнуто:

Зусиллями «коаліції охочих» на початку січня 2026 року відбулася зустріч представників міжнародної коаліції для закріплення гарантій безпеки для України.

Україна висловлює надію на роботу мирної угоди, але наголошує на необхідності рішучого тиску з боку США та союзників, оскільки росія поки що «імітує процес» і «крутить носом» у переговорах.

Багато експертів і представників розвідки наголошують, що ситуація на полі бою залишається визначальною для умов будь-якого миру, що саме поле бою визначає реальність, і війна може закінчитися до кінця 2026 року лише за умови посилення санкцій та значної військової допомоги.

Так, сьогодні більшість аналітиків схиляються до того, що суто військова перемога (повний розгром однієї з армій) малоймовірна в короткострок овій перспективі. Найімовірніше, результат буде комбінацією з досягнення максимально вигідних позицій на фронті для подальшого укладання миру.

Але мені видається, що ці прогнози не в повній мірі враховують реальну ситуацію в росії, психологічний стан путіна, особливо після надзвичайно успішної спецоперації Трампа по захопленню президента Венесуели. путін тривалий час вважав, що тільки йому було дозволено порушувати міжнародне право, а тепер ситуація у світі кардинально змінилася. Схоже на те, що Трамп вже відмовився від боротьби за Нобелівську премію миру за 2026 рік і почав реальні кроки по зміцненню своєї влади, оскільки він зрозумів, що після проміжних виборів, Конгрес може позбавити його влади. Зараз ще важко спрогнозувати чим закінчиться ситуація з Венесуелою. Але для путіна це серйозна поразка і приниження. Трамп не взяв до уваги, що Мадуро друг путіна, і здійснив надзвичайно успішну операцію по його захопленню. Можна спрогнозувати, що стосунки між Трампом і путіним будуть швидкими темпами погіршуватися, особливо після вимоги Білого дому до нової влади Венесуели припинити будь які економічні стосунки з росією і Китаєм. путіну немає чим відповісти. Єдине що у нього залишається — це ядерний шантаж. Можна не сумніватися, що дуже швидко він буде задіяний кремлівською владою. У москві є ще одна загроза — масові протести в Ірані, які можуть призвести до падіння чинної влади.

У такій ситуації є мало шансів на те, що путін погодиться на мирні переговори щодо припинення війни з Україною. Але і різкі дії щодо припинення цього процесу, також, навряд чи відбудуться. Україні, крім продовження дипломатичних зусиль щодо припинення війни, невідкладно потрібно значне підсилення її бойового потенціалу. Причому це повинно бути таке підсилення, яке зразу відчують російські території на усій європейській частині.

Ситуація кардинально змінилася з захопленням російського танкера. Незважаючи на інцидент, Білий дім офіційно заявляє про збереження «відкритих та добрих» відносин між лідерами. Проте експерти відзначають перехід до політики «сили», де особиста симпатія не заважає Трампу вживати серйозні кроки в інтересах США. Захоплення танкера розглядається як важіль тиску на кремль напередодні можливих переговорів щодо України. Трамп демонструє, що готовий блокувати доходи РФ від «тіньового флоту».
Російська сторона назвала дії США «піратством» і порушенням міжнародного права. Радники путіна попереджають про «критичну ситуацію», яка може перерости у відкриту кризу.

Оскільки Трамп особисто санкціонував операції у рамках «блокади Венесуели», відповідальність за інцидент москва покладає безпосередньо на нього, що ускладнює можливість «дружніх» неформальних домовленостей. До цього треба добавити, що присутність російських військових кораблів і підводних човнів у зоні захоплення свідчить, що відносини переходять із площини дипломатичних суперечок у площину військового балансування. Основним об'єктом став танкер Marinera (раніше Bella 1), що йшов під російським прапором у Північній Атлантиці. Також у Карибському морі затримано танкера M/T Sophia.

Наразі Трамп обрав тактику «примусу до угоди» через демонстрацію сили, тоді як путін балансує між необхідністю захищати національний престиж та бажанням зберегти канал зв’язку з Вашингтоном для вирішення українського питання.

Для путіна Паризька угода є неприйнятною, якщо вона передбачає розміщення іноземного контингенту на території України або надання їй гарантій, аналогічних 5-й статті НАТО, тощо.
Можна передбачити, що путін буде готовий до реальної угоди у 2026 році тільки під спільним тиском США та Європи або за загрози різкого економічного спаду. Вашингтон розглядає захоплення як реалізацію своєї політики щодо боротьби з «тіньовим флотом», а не як персональний виклик.

Деякі аналітики розглядають затримання танкерів як сигнал путіну про те, що терпіння Трампа щодо затягування переговорів щодо України не безмежне. Це спроба посилити важелі тиску перед можливими новими раундами зустрічей (після саміту в Анкориджі 2025 року). Якщо раніше адміністрація Трампа обговорювала можливість пом’якшення енергетичних санкцій в обмін на поступки Україною, то поточний інцидент знаменує перехід до тактики «агресивного застосування» обмежень для демонстрації сили.

Незважаючи на перебування російських військових суден та підводного човна в зоні інциденту, прямої конфронтації між військовими двох країн не відбулося. Обидві сторони поки що намагаються уникнути неконтрольованої ескалації. Трамп демонструє готовність жорстко відстоювати економічні інтереси США.
Може, дійсно терпіння Трампа щодо затягування мирних переговорів по Україні не може бути безмежним і політика Трампа буде кардинально змінена на користь мирному і справедливому процесу в Україні.