«Залякайте у відповідь путіна»

Пропонуємо вашій увазі редакційну статтю впливового тижневика The Observer (переклад nv.ua, друкуємо з невеликими скороченнями). Матеріал, оприлюднений 10 квітня, відображає консолідовану позицію редакційного колективу авторитетного британського видання.

Ракетний удар росії по вокзалу Кра­маторська – акт варварства, яке не­можливо пробачити. Скільки ще та­ких звірств має статися, перш ніж західні лідери визнають, що їхня стратегія щодо України є провальною? Скільки дітей має померти, перш ніж НАТО перестане ви­правдовуватися за бездіяльність? Скільки ще чекати, перш ніж Джо Байден, Борис Джонсон, Олаф Шольц та інші визнають, що стоять перед вибором, який здаєть­ся неминучим: втрутитися безпосередньо або програти?

Це неприємні, страхітливі запитання. Але з кожною ракетою, яка вибухає, з кож­ною забороненою касетною бомбою та артилерійським снарядом, з кожним ско­єним воєнним злочином ухилятися від них стає все важче.

Західні уряди славлять санкції проти Росії та постачання зброї Україні як без­прецедентний об’єднавчий успіх. Вони ка­жуть один одному, яку чудову справу ро­блять. Але це не працює.

путіна вже затаврували як воєнного злочинця та парію. Його кошти замороже­ні, його поплічники покарані (санкціями). Стратегічні завдання Москви не виконані, дискредитована армія Путіна – жорстоке збіговисько, а її військові цілі лежать у руї­нах, як Маріуполь та Харків. Його країні за­грожує довгострокова економічна та ре­путаційна шкода, яку неможливо оцінити.

Але путіна це не хвилює. Він не зупиня­ється – і немає жодних ознак того, що зу­пиниться. Усі спроби наставити його на розум в дусі «доброї волі» не увінчалися успіхом: Кремль лише використав їх для того, щоб затягнути час і збити з панте­лику (Захід та Україну). Надії на те, що пу­тіна може повалити внутрішня опозиція, залишаються лише надіями. Тим часом відважні громадяни України, яких спро­бували нажахати, чекають на новий кош­марний удар, поки їхній президент благає про більші обсяги зброї, більшу допомогу – хоч якусь більшу підтримку.

За словами Володимира Зеленсько­го, відповідальність за криваву бійню у Краматорську несуть російські «нелю­ди». Вона була частиною зумисної стра­тегії убивств мирних жителів і створення знелюднілої пустки. «Вони не полишають своїх методів. Не маючи сил та сміливості протистояти нам на полі бою, цинічно зни­щують цивільне населення. Це зло, яке не має меж. І якщо воно не буде покара­не, то ніколи не зупиниться», – сказав Зе­ленський.

Він має рацію. Будь-хто, хто дивиться телевізор або читає вільні від цензури га­зети та соціальні мережі, знає, що він має рацію. Знають це і всі 30 держав НАТО. Але навіть попри те, що вони засуджують Кра­маторськ, Бучу та інші неприпустимі речі, мільйонам незахищених українців фак­тично пропонують чекати на ще жахливішу подію – повномасштабний наступ на сході України посилених російських військ.

І поки Захід спостерігає, ось до чого пу­тін довів українську демократію: народ те­пер має лише такий вибір – рятуватися втечею чи зіткнутися зі зґвалтуваннями, тортурами та смертю.

Не можна терпіти таке варварство... Чим раніше Байден та інші перестануть заламувати руки та почнуть віддавати на­кази, тим краще. Хоча всі вітали солідар­ність з Україною, яку Борис Джонсон про­демонстрував у Києві, вона не змінить розрахунків москви.

Путін керує за допомогою страху. Тож залякайте його у відповідь! Він не хоче во­ювати із Заходом, не кажучи вже про те, щоб вести Третю світову війну – остання відмовка, якою НАТО пояснює свою від­мову протистояти путіну. Він знає, що про­грає. І це його лякає.

Отже, ось лише деякі із важких рішень, які західні лідери мають терміново розгля­нути

По-перше, пряма інтервенція для ство­рення «безпечної гавані» на заході Украї­ни, куди могли би з’їжджатися переміщені особи – замість того, щоб втікати за кор­дон. Заздалегідь повідомте москву про локацію та межі такого місця. Дайте зро­зуміти, що його захищатимуть авіація НАТО та сухопутні сили, запрошені Киє­вом.

По-друге, необхідно оголосити неоку­поване місто Одесу закритим і недотор­канним. Відправте військово-морські сили в міжнародні води у Чорному морі та попе­редьте росію про те, що вона зобов’язана припинити удари по узбережжю – інакше зіткнеться з серйозними неуточненими наслідками.

По-третє, оголосіть путіну: якщо його артилерійські та ракетні підрозділи знову стрілятимуть у мирних жителів, як у Кра­маторську, то будуть вважатися законни­ми воєнними цілями НАТО.

Четверте: поставте Києву винищувачі й танки.

П’яте: заблокуйте весь російський екс­порт викопного палива.

Це радикальні кроки. Ризики очевид­ні. Але єдина альтернатива – нескінченна бійня. Якщо Захід справді прагне домог­тися припинення війни, ці та подібні рішу­чі дії можуть виявитися єдиним виходом, який залишився.

Читайте також: Якщо витримаємо атаку ворога на сході, то почнемо наступ на окупантів