Навіщо Трампу Гренландія?

До питання про можливе придбання у Данії острова Гренландія президент США Дональд Трамп підійшов як справжній ковбой. «Ану швидко кажіть, скільки коштує, бо хочу купити»… Міжнародні справи так не робляться, тож данські керів­ники образилися. Прем’єрка Метте Фредериксен назвала пропозицію Трампа «аб­сурдом», каже, «Гренландія не продається». Трамп теж обурився — «Із Америкою так не розмовляють!». І скасував свій візит до Данії (мав туди їхати після відвідин Польщі, де на початку вересня від­значать 80-ті роковини по­чатку Другої світової війни). За усім цим шумом загуби­лося найцікавіше: а наві­що Трампові знадобилася холодна й майже безлюдна Гренландія?

Визначити мотиви грен­ландської «атаки» Дональ­да Трампа, інформує видан­ня tvp.info.pl, спробувало видання Business Insider. По-перше, рад­ники Білого дому розповіли пре­зиденту США, що найбільший на планеті острів має багаті поклади цінних корисних копалин. Це, зо­крема, залізна руда, олово, цинк, нікель, алмази, золото, уран, вольфрам, інші рідкісні метали, які використовують у виробництві смартфонів, комп’ютерів і елек­тромобілів, а також нафта. Поза тим, води Гренландії багаті цінни­ми видами риби.

Щоправда, через те, що майже 80% поверхні Гренлан­дії вкрито грубим шаром льоду, більшість її родовищ корисних копалин не розробляють — над­то дорого. Але останнім часом, стверджують екологи, льодовий шар Гренландії швидко тане. За даними НАСА, танення триває на 97% поверхні острова. А зна­чить, доступ до родовищ невдо­взі стане легшим.

По-друге, Гренландія розта­шована значно ближче до євро­пейської частини РФ, ніж східні американські штати. Цю перева­гу острова США давно викорис­товують: із 1943 року на північ­но-східному узбережжі «Зеленої землі» американці мають авіаба­зу Тулє, радари якої були части­ною системи попередження про запуски радянських балістичних ракет. Під час Холодної війни з авіабази Тулє вирушали амери­канські літаки-розвідники, що лі­тали над територією СРСР. База Тулє діяла офіційно, з дозволу властей Данії, члена НАТО. Зате Копенгаген нічого не знав про ін­ший об’єкт, Camp Century, розта­шований за 240 км від Тулє. Ме­режа підземних шахт для запуску балістичних ракет, з’єднана ту­нелями протяжністю 21 км… Про цю секретну базу данці випад­ково дізналися лише 1995 року — у ході розслідування катастро­фи бомбардувальника B-52 (мав на борту ядерні заряди), що кіль­кома роками раніше сталася у Гренландії.

Утім, ключовою є близькість Гренландії до Північного Льодо­витого океану. Саме Арктика є найбільш ласим шматочком ба­гатого на корисні копалини «пи­рога», за який уже ведуть бороть­бу США, Канада, РФ і… Китай.

Росіяни останнім часом від­будовують в Арктиці старі радян­ські військові бази і будують нові, зокрема, на острові Врангеля. Москва також створює спеціаль­ні військові частини, здатні дія­ти у морозних умовах. Утім, ам­біцій у путінської Росії багато, а грошей на глобальне освоєння Арктики (і головне, сучасних тех­нологій) — бракує. Тому Р Ф за­просила до розподілу арктично­го «пирога» Китай, що володіє нині практично необмеженими фінансовими ресурсами.

Пекін лобіює новий статус Арк­тики: мовляв, цей регіон повинен стати «спільним спадком люд­ства». Ця новація, якби китайцям удалося її «пробити», гарантува­ла би Піднебесній такий самий доступ до багатств Арктики, як арктичним державам (серед них, до речі, і Данія — завдяки тому, що їй належить Гренландія). Китай­цям є за що боротися: за оцінка­ми вчених, у Арктиці розташова­но третину світових запасів газу! Ще один арктичний інтерес Ки­таю — одержання доступу до так званого Полярного Шовкового шляху, тобто Північного морсько­го шляху. Через потепління кліма­ту навігація цим маршрутом стає доступнішою, і китайці змогли би доставляти свої товари до Євро­пи, обходячи недешевий Суець­кий канал у Єгипті.

США — велика військова й економічна потуга, ось тільки ви­ключна економічна зона Штатів у Арктиці є, на думку Вашингтона, замалою. Фактично, доступ до арктичних багатств США мають лише на Алясці (яку колись ку­пили у Російської імперії). Якби американці купили ще й Грен­ландію, це значно збільшило би виключну економічну зону США в Арктиці. Ось Трамп і вхопився за цю перспективну, як йому зда­лося, ідею. Але, оскільки зробив це у своїй неповторній манері, то одержав від данців, які її зовсім не оцінили, «гарбуза»…

Цікаво, що це вже не пер­ша спроба американців купи­ти Гренландію. 1946 року екс­президент США Гаррі Трумен пропонував Королівству Да­нія за цей острів 100 мільйо­нів доларів (сьогодні це 1,3 мільярда). Трумена приваби­ло стратегічне розташування острова, де США хотіли роз­містити авіабазу. І розмістили, — але Гренландія залишилася данською.

Довідка «ВЗ»

У Франції купили Луїзіану, у Мексики — Аризону

1803 року США купили у Франції Луїзіану — не тільки теперіш­ню територію цього південного штату, а загалом 2,14 мільйона квадратних кілометрів (понад три України). Придбання коштувало Америці 15 мільйонів тодішніх доларів, що дорівнює 310 мільярдам теперішніх «зелених».

1853 року США купили у Мексики територію, яка увійшла до складу штатів Аризона й Нью-Мексико. За 76,77 тисячі кв. км за­платили 10 мільйонів доларів (230 мільярдів на теперішні гроші). Ця земля була потрібна США для побудови залізничної гілки у Ка­ліфорнію.

1867 року Штати купили в Російської імперії Аляску. За тери­торію площею понад 1,5 мільйона кв. км заплатили тоді 7,2 міль­йона доларів (понад 122 мільярди на нинішні гроші). Скептики казали, що держсекретар США Сьюард купив нікому не потріб­ний «сад із білими ведмедями»… Утім, у 90-х роках XIX століття у тому «саду» виявили величезні поклади золота.

І нарешті, 1917 року США придбали у Данії карибські Віргінські острови — за 25 мільйонів доларів (нині це 400 мільйонів). Амери­канські Віргінські острови (є також Британські Віргінські острови) не стали ще одним штатом. Їх статус — залежна територія США.