Деякі туристи вважають, що їдуть у Баварію не для того, щоб «по кладбіщам хадіть»

У попередніх репортажах з подорожі Баварією я розповідала про смачнюще німецьке пиво, захоплювалася красою замку Нойшванштайн і казковим селом Обераммергау. Однак ці розповіді були б неповними, якби я оминула ще один важливий для кожного українця історичний об’єкт у Мюнхені. На кладовищі Вальдфрідгоф знайшов спочинок великий політичний діяч, провідник українського народу у боротьбі за незалежність, символ українського національно-визвольного руху ХХ століття Степан Бандера. 15 жовтня цього року мине 60 років від того трагічного дня, коли куля зрадника обірвала життя лідера ОУН.

Три роки тому, коли була у відрядженні у баварській столиці, мені не вдало­ся побувати на могилі Степана Бандери. Цього разу у програ­мі подорожі від туристичної фір­ми «Карпатія-Галич-Тур» такий пункт був. Наш гід, виходець із Санкт-Петербурга, під час огля­дової екскурсії не мав особли­вого бажання побудувати її так, щоб дорога вела на кладовище Вальдфрідгоф. Не міг зрозуміти, що такого «інтєрєсного» ми там зможемо побачити. Казав, що він може продовжити на півго­дини екскурсію, а от у водія час, на жаль, обмежений. Нам таки вдалося вмовити за окрему пла­ту водія, який виявився колишнім одеситом.

Такої ж думки, «а что там ін­тєрєсного», було і подружжя з Житомира. Колишній військо­вий обурювався, мовляв, він не для того їхав за тридев’ять зе­мель, щоб «по кладбіщам ха­діть». Ми намагалися пояснити чоловікові, що це наш священ­ний обов’язок — вклонитися провідникові українського наро­ду у боротьбі за незалежність і помолитися за упокій його душі. Розповіли про його незборимий дух та відданість справі усьо­го його життя — боротьбі за не­залежність України, що покла­ла початок новій сторінці історії українського народу.

Після наших переконань цей житомирець видав фразу «да кому нужен етот Бандера?». Ро­зумію, що для росіян він «нацист» і «гітлерівський колаборант». Для поляків — злісний «націоналіст». Євреї його вважають втілен­ням «українського антисемітиз­му». Але щоб українець сказав «да кому нужен етот Бандера?» — це сором, неповага і нелюбов до всього українського!

Кладовище Вальдфрідгоф — у південно-західній частині Мюн­хена. Воно поділене на дві час­тини — стару і нову. Тут близько 60 тисяч могил. Цвинтар відчи­няють щодня о 8-й ранку і зачи­няють ворота між 17-ю та 20-ю годинами, залежно від пори року. На цьому кладовищі не­має надмогильних пам’ятників з портретами і важкими граніт­ними плитами величезних роз­мірів. За словами гіда, місце для поховання коштує 5 тисяч євро плюс «оренда» за площу. За десять років після похован­ня «оренду» могили треба про­довжити і заплатити певну суму ще на деякий термін. Якщо ж ро­дина не платить за наступні кіль­ка років, на цьому місці ховають іншу людину.

У 2009 році, коли збіг тер­мін «оренди» земельної ділян­ки для поховання на німецькому цвинтарі, родина вирішила про­довжити угоду ще на 10 років, сплативши за це 3 тисячі євро. Так виходить, що цього року або доведеться продовжити орен­ду, або, нарешті, перепохова­ти останки великого українця на рідній землі. Можливо, тоді Україна стане по-справжньому незалежною, коли Степан Бан­дера повернеться на Батьків­щину.

Бо на чужині не має спокою Бандера: вороги української державності та люди, воро­же налаштовані до українсько­го народу, відчуваючи свою безпорадність перед незлам­ним духом українського на­роду, неодноразово вчиняли акти вандалізму на могилі Сте­пана Бандери у Мюнхені. Так, 17 серпня 2014 року тут зруй­нували пам’ятний хрест, землю на могилі було перекопано. Що шукали виродки, не знає ніхто. Цей акт вандалізму тоді зафік­сувала німецька поліція.

Менш як за рік було вчи­нено ще один акт вандалізму. 26 червня 2015 року на надмо­гильному хресті Степана Бан­дери написали дату волинської різанини і повісили радянський прапор. Через чотири місяці пам’ятник відновили і освятили.

Торік, на 59-ті роковини від дня смерті, одіозний проросій­ський пропагандист Грем стри­бав на могилі лідера ОУН, топ­тав українські прапори. І повісив плакат з написом англійською: «Тут похований український на­цист Степан Бандера».

Та не лише у колишньому Со­юзі боялися Бандеру, а й лідер Третього рейху Адольф Гітлер вважав його небезпечним. Коли 1941 року ОУН оголосила Акт відновлення Української держа­ви авторства Степана Бандери та Ярослави Стецько, Гітлер на­звав це «змовою українських са­мостійників» і ув’язнив Бандеру спочатку у центральній Берлін­ській тюрмі, а потім у концта­борі «Заксенхаузен». У вересні 1944-го його звільнили.

Повоєнні роки були напру­женими для усієї родини Бан­дери. Лише до 1948 року вони переїжджали з одного німець­кого міста в інше, рятуючись від переслідування радянських спецслужб, шість разів! І лише у 1954 році вирішили оселитися у Мюнхені, щоб дати освіту донь­ці Наталі, від якої приховували особистість її батька. До речі, могила Наталі Бандери на тому ж полі, що й батькова, тільки в іншому ряду.

У Мюнхені Бандера жив з пас­портом на ім’я Штефана Попе­ля. А 15 жовтня 1959 року Богдан Сташинський за наказом глави КДБ Шелєпіна вистрелив Банде­рі в обличчя ціанистим калієм.

Життя Степана Бандери обі­рвалося на 50-му році життя, його вбив агент КДБ Богдан Сташинський у Мюнхені, що був на той час провідним осеред­ком українських націоналістів.

Буваючи у Мюнхені, наші співвітчизники часто відвіду­ють могилу Степана Бандери, щоб покласти квіти та схилити голову у пошані перед цією ви­датною постаттю українсько­го народу. Схилили голови і ми. І молилися до Всевишнього, щоб своєю молитвою огорну­ти пам’ять Степана Бандери. А потім заспівали Гімн України. Бо він так вірив у вільну Україну.

Гімн України біля могили Сте­пана Бандери співала майже уся наша група, окрім тих людей, для яких Бандера — не герой, а про­сто націоналіст..

Редакція газети «Висо­кий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подорожі.

Фото і відео авторки