Людовік І І будував Нойшванштайн 17 років. А прожив там лише шість місяців

Знаменитий замок у німецькій Баварії щороку відвідують понад півтора мільйона осіб

З оглядового майданчика добре видно Лебедине озеро, яке оспівав у своєму балеті Чайковський

У власності Німецької федеральної землі Баварія — 46 палаців, замків і резиденцій. Історію кожного з німецьких замків можна розповідати довго. Їх будували, перебудовували, вони переходили з рук у руки — від покоління до покоління, їх руйнували і навіть знищували… Особливе місце серед замкових «родзинок» Німеччини займає Нойшванштайн (німецькою — Новий лебединий камінь). Щороку його відвідують півтора мільйона осіб з усього світу. Тож, попивши у перший день нашого приїзду до Німеччини пива в найкращій пивній Мюнхена «Гофбройгаус» (про це «ВЗ» писав у попередньому тижневику за 28 березня. — Г. Я.), наступного дня ми поїхали у село Гоеншвангау, що за 110 кілометрів від баварської столиці, — аби на власні очі побачити красу казкового замку.

Не знаю, скільки коштує така подорож туди й назад міським транспортом, але за мікроавтобус, який возив нас замками цілий день, ми заплати­ли по 80 євро з особи. Коли водій поставив бус внизу на парковці, я, чесно, кажучи, жахнулася, бо перти до тієї гори, на якій виднів­ся Нойшванштайн, треба було, мабуть, години зо дві… У касі за­лишили ще по 15,5 євро — за вхід у королівські палати. І нарешті гід зібрав із нас ще по 2,5 євро — за проїзд автобусом, що йшов до самісінького входу. Хто не хотів іти до замку пішки чи їхати авто­бусом, міг подолати цей шлях на бричці. Колоритні баварські фір­мани з пір’їнами на капелюхах за день намотують такий кіломе­траж, що, мабуть, неодноразово піднялися б на Еверест, а може, обійшли земну кулю… Бо брич­ки снують туди-сюди від 10-ї до 18-ї щодня.

У німців усе розписано на­віть не до хвилини, а до секун­ди. Наплив відвідувачів, за сло­вами гіда, до п’яти тисяч осіб за день. Це, звісно, вимагає чіткос­ті в організації екскурсій. Про­цедура нагадує реєстрацію і об­слуговування авіапасажирів. На квитку було вказано час, коли наша група мала увійти всере­дину. І тільки тоді, коли на табло висвітилася потрібна нам годи­на, ми увійшли, приклавши кви­ток до електронного зчитувача.

Жодному гіду не дозволяють провадити там екскурсію. Кож­ному з нас видали спеціальний прилад у вигляді телефона, і ми під музику Ваґнера слухали іс­торію будівництва замку. Усе це робиться для того, щоб не було стовпотворіння. Фотографувати всередині суворо заборонено. Екскурсія у замку триває не біль­ше 30 хвилин, і затримуватися у якомусь залі не можна, бо текст у телефоні вже вас кличе у наступ­ний королівський апартамент.

Коли ми зійшли вниз, вирі­шили зробити фото на тлі засні­жених Альп, біля підніжжя яких розляглося озеро. Воно ніби й невелике, зате дуже знамени­те. Як з’ясувалося, це те саме Лебедине озеро, яке «оспівав» у своєму балеті Чайковський. Він тут гостював наприкінці ХІХ сто­ліття. Кажуть, композитор на­дихнувся оперою Ріхарда Ваґ­нера «Лоенгрін» — про Лицаря Лебедя. А Людовік І І вперше по­чув знамениту оперу «Лоенгрін», коли йому виповнилося 16 років. Через вісім років він почав бу­дувати свій легендарний замок Нойшванштайн. Людовік І І мрі­яв, щоб Ваґнер писав свої зна­мениті опери у його новому «ле­бединому» замку. Однак цій мрії так і не судилося здійснитися. Бо коронований мрійник про­жив у недобудованому замку лише 172 дні…

Будівництво замку було роз­почато 1869 року і тривало аж 17 років. Уже через кілька тиж­нів після смерті його єдино­го власника, Людовіка І І, замок було відкрито для відвідувачів, аби бодай частково компенсу­вати витрати на його будівни­цтво. Бо з державної скарбни­ці було витрачено понад шість мільйонів золотих марок. Будів­ництвом замку Людовік І І розо­рив Баварію, яка й без того була тоді бідною…

Нойшванштайн став не лише прототипом замку Сплячої кра­суні у паризькому «Діснейленді», а й джерелом натхнення компо­зитора Петра Чайковського для балету «Лебедине озеро», а та­кож свідченням любові Людові­ка ІІ до музики німецького ком­позитора Ріхарда Ваґнера, який ототожнював себе з одним із персонажів його опер — Лебеди­ним лицарем. Тому в замку і го­белени з зображенням сцен з його опер, і лебеді-скульптури.

Лебединим мотивом прони­зана уся архітектура споруди. Лебідь і є геральдичним симво­лом старовинного роду графів Шванґау, спадкоємцем якого вважав себе батько Людовіка І І — Максиміліан І І Баварський.

Успадкувавши королівський трон, Людовік І І втілив свою дав­ню фантазію — збудувати лебе­диний замок незрівнянної кра­си. Якомога далі від великих міст, майже біля самого кордону з Ав­стрією, 1869 року і розпочалося будівництво — під керівництвом мюнхенського театрального ху­дожника Крістіана Янка. Однак через екстравагантні смаки Лю­довіка цей процес тривав аж 17 років. Уявіть: лише над різьблен­ням по дереву в одній зі спалень короля 14 майстрів працювали чотири з половиною роки!

Будівництво замку було при­зупинено, коли Людовіка ски­нули з престолу. Король рідко цікавився державними питан­нями особисто, і своєю пове­дінкою заслужив славу дивака. А ще, кажуть, мав галюцинації — обідав з духом Людовіка ХІV. За баварськими законами, короля могли усунути від влади, якщо його визнали непридатним до керування. У червні 1886 року медична комісія у Мюнхені ви­знала Людовіка І І душевнохво­рим. Без огляду і показань свід­ків. Його взяли під варту, а через кілька годин після прогулянки з професором-психіатром їхні тіла знайшли у воді… Довкола смерті народилося багато ле­генд. За однією з них, саме таке шалене розтринькування гро­шей і стало останнім аргумен­том для усунення Людовіка І І від престолу під приводом, що він «з'їхав з глузду».

Попри те, що замок будува­ли так довго, його повністю не добудували. Третій поверх зам­ку і приміщення лицарів не були завершені. До смерті Людові-ка ІІ було завершено роботи лише у 14 залах. За словами гіда, під час Другої світової ві­йни Нойшванштайн був місцем для зберігання золота рейх­сбанку. Коли незадовго до за­кінчення війни золото вивезли у невідомому напрямку, поши­рилися чутки, що його втопили у сусідньому озері Алят…

Баварія, Німеччина

Фото авторки

Редакція «Високого Зам­ку» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за орга­нізацію цікавої подорожі.