Країна від батька до сина
Враження від перебування в Азербайджані
Літак «Київ-Баку» приземлився у столиці Азербайджану о другій ночі за місцевим часом (різниця у часі з Україною — 2 години). Аеропорт Гейдара Алієва з першого погляду вразив розкішшю. Щойно ми вийшли з «рукава», як моя нога ступила на м’який килим світло-бежевого кольору. Різне я бачила, але килими в аеропорту — вперше! Паспортний контроль і видача багажу минули швидко — на все пішло хвилин десять-п'ятнадцять. І на виході нас зустрічає гід Анар.
Розуміючи, що ми вражені красою сучасної будівлі аеропорту, розповідає, що його спорудили у 2014 році. Старий термінал розташований поруч, він тепер використовується для внутрішніх рейсів. Нещодавно новий термінал, конструкція якого стилізована під форму літака чи птаха, що розправив крила, отримав міжнародний рейтинг «п'ять зірок». І став однією з візитівок міста.
Коли ми вийшли з аеропорту, Анар звернув нашу увагу на симпатичні баклажанові таксі, що нагадують знамениті «лондонські кеби». Гід пояснив, що це і є «лондонські кеби», лише не традиційного чорного кольору, а баклажанового. Місцеві їх лагідно називають «баклажанчиками». Ці авто закупили у 2011 році, напередодні проведення в країні співочого конкурсу «Євробачення». Тоді ж офіційно заборонили використовувати як таксі автомобілі російського виробництва. Нині по Баку курсує 3,5 тисячі «баклажанчиків». З таксистами тут треба торгуватися. Гід попередив, що з околиці міста, де розташований наш готель, до центру можна заїхати за 5−6 манатів (один долар -1,7 маната). Таксист буде просити десять манатів, але після торгу погодиться на вдвічі нижчий тариф. Порада Анара пригодилася, саме так згодом і сторгувалися.
З аеропорту до міста їхати хвилин двадцять. Вночі корків немає, тому місто також минули швидко. Але встигли отримати перші враження. Баку захоплює з першого погляду. Особливо гарне вночі: яскраво освітлене, багато підсвітки. Гід каже, що до економічної кризи Баку повністю освітлювалося до четвертої ранку. Азербайджан двічі пережив кризу — у 2008 та 2014 році. До першої кризи національна валюта — манат — була міцнішою за долар! Спочатку не повірила. Прямо як рубль у радянські часи. Як це розуміти? Анар іронічно посміхнувся і пояснив, що це були «понти». Потім національна валюта двічі пережила девальвацію. Після останньої кризи в країні призупинився будівельний бум і почали трохи економити на «понтах».
Коли проїжджаєш через центр міста, у вічі впадає специфічна архітектура — переважно європейська, але не без східного колориту. Баку часом нагадує… Париж, часом Венецію, а часом Стамбул чи Арабські Емірати. До речі, аналогія з Арабськими Еміратами протягом перебування в Азербайджані у мене виникала не раз. Так виглядало, що Баку намагається наслідувати Дубаї, особливо щодо туристичного розвитку та показоваго багатства. Навіть неподалік Баку, за прикладом Дубаї, почали будувати штучний насипний острів. Але грошей закінчити амбітний проект забракло, він так і стоїть незавершений.
Та повернімося до перших, нічних вражень. Їдемо довжелезним проспектом Гейдара Алієва. Гід звертає нашу увагу на оригінальну хвилеподібну білу будівлю. Це один з сучасних символів Баку — Культурний центр Гейдара Алієва (на фото вгорі). Так-так. Чергове увічнення попереднього президента країни — батька теперішнього правителя Азербайджану Ільхама Алієва. На жаль, всередині нам побувати не вдалося, організатори поїздки не передбачили екскурсії у цей центр, але достатньо подивитися на це архітектурне диво зовні, аби зрозуміти, що це щось неймовірне. Фантастична архітектура, де немає жодної прямої лінії — поверхня ніби тече, змінюючи форму. Будівлю здали в експлуатацію у травні 2012 року — напередодні «Євробачення». Вочевидь, цією спорудою хотіли вразити численних туристів. Архітектор з Британії Захі Хадід за цю роботу отримала найвищу міжнародну нагороду в галузі архітектури. А будівлю Культурного центру 2014 року визнано найкращою у світі. Тим часом проїжджаємо повз величезний пам’ятник. Кому б ви думали? Правильно — Гейдару Алієву. 12-метрову скульптуру встановили у травні 2005 року в день його 82-річчя (помер 12 грудня 2003 року) з ініціативи сина. Одразу за пам’ятником палац імені Гейдара Алієва, який у радянські часи носив ім’я Леніна.
Сказати, що в Азербайджані шанують Алієвих, — нічого не сказати. Наприклад, у холі нашого готелю красувалися два величезні портрети — батька і сина Алієвих. В іншому готелі у курортному місті Нафталан, куди ми їздили довідатись про лікувальні властивості нафти, у холі був окремий стенд з портретом Гейдара Алієва і його цитатою трьома мовами — азербайджанською, російською і англійською: «Духовне і фізичне здоров’я — сьогодення і майбутнє нації». Портрети батька і сина висіли і на рецепції готелю, і на рецепції у медичній частині. Ці портрети я бачила у багатьох установах, а на трасі, що вела до Нафталана, красувалися білборди з зображенням попереднього і теперішнього керівників країни. До речі, портретів Гейдара Алієва значно більше, ніж його наступника. Його тут шанують, як Ататюрка в Туреччині. Між собою азербайджанці його називають «баба"(дідо).
Гейдар Алієв обіймав посаду президента країни протягом десяти років (загалом — 23 роки, з яких 13 років у радянський період). Його син вже править п’ятнадцять років.
Наступного ранку ми мали ознайомчу екскурсію містом. Почали її з нині найбільш впізнаваного місця у Баку — так званих Вогняних веж. Це три надсучасні і найвищі (190 метрів) будівлі у Баку у вигляді язиків полум’я.
Один «язик» — це готель, другий — житловий будинок, третій — розважальний комплекс та офіси. Ідея запозичена з герба столиці Азербайджану, на якому власне зображено три вогняні язики. Вони символізують родовища нафти і газу, які лежать близько до поверхні землі, відтак часто самозапалюються. Саме тому Азербайджан називають «країною вогнів». З 2013 року Вогняні вежі стали символом Азербайджану, як, наприклад, Ейфелева вежа — символ Франції, а Бурдж Халіф — символ Об’єднаних Арабських Еміратів. Саме Вогняні вежі тепер — на заставкових картинках про Баку, марках та сувенірній продукції. Особливо феєрично ці хмарочоси виглядають вночі. Завдяки тому, що поверхня повністю покрита LED-екранами, на фасадах з’являються різноманітні зображення. Наприклад, чоловік, що тримає прапор Азербайджану, чи сам прапор. Або імітується палахкотіння полум’я. Видовище направду вражаюче, а оскільки будівлі розташовані на пагорбі (на березі Каспійського моря), то яскраві мерехтливі вежі видно з будь-якого куточка міста. Підтримувати чистоту цих LED-екранів — задоволення не з дешевих. Щоб почистити один бік, треба щонайменше місяць. А оскільки Баку — «місто вітрів», поки чистять скло з одного боку, забруднюється інший. Відтак цей процес стає безперервним. Ми цих чистильників скла також бачили…
До речі, квартири в одному з цих хмарочосів коштують не так вже й дорого, якщо вірити нашому гіду. Приблизно 1200 доларів за квадратний метр. Єдиний нюанс: будь-хто придбати тут нерухомість не може. Для цього недостатньо мати гроші, точніше, гроші тут не основний аргумент. Квартиру в такому престижному, знаковому будинку можуть придбати лише люди від влади чи дуже наближені до влади. Те саме стосується і нерухомості у Старому місті. Там купити квартиру чи відкрити ресторан можуть лише відповідні люди. Цей «секрет Полішинеля» розповів мені не гід, а молодий бізнесмен, з яким я випадково розговорилася на вулиці Баку. Від Анара жодного критичного слова на адресу влади країни ми не чули, навпаки, усіляко підкреслював заслуги Гейдара Алієва та його сина.
Насолодившись видом Вогняних веж, йдемо у глибину Нагорного парку. Раніше тут був цвинтар, околиця міста. Анар звертає нашу увагу на пам’ятник двічі герою Радянського Союзу, вихідцю з Азербайджану Азі Асанову, який очолював Шауляйську танкову бригаду, прославився під час Сталінградської битви. Загинув під час звільнення Латвії. Цікаво, що другу зірку героя Радянського Союзу отримав після розпаду цього Союзу, в 1992 році. Чому йому раптом вирішили присвоїти цю зірку — досі залишається загадкою. Не міг цього пояснити і гід. Лише сказав, що Азербайджан постачав 85 відсотків нафти і газу під час Другої світової війни, але оскільки тут боїв не було, Баку не отримало статусу міста-героя. Через це затаїло мовчазну образу. Можливо, друга зірка героя для Азі Асанова — своєрідна компенсація місту? Оскільки пам’ятник Асанову вінчає величезна п’ятикутна зірка, запитую у гіда, чи відбулася в країні декомунізація, чи перейменовували вулиці? Декомунізація таки відбулася, більшість одіозних радянських назв вулиць перейменували, зокрема і вулицю 26 бакинських комісарів (як виявилось, історія про розстріл цих комісарів була черговим радянським міфом, пам’ятник їм демонтували). Крім того, у Нагорному парку за радянських часів стояв гігантський пам’ятник Кірову, який у 1920 році встановлював тут радянську владу, а до 1925 року був першим секретарем ЦК КП (б) Азербайджану. Коли Кірова вбили, Сталін наказав встановити йому пам’ятник у Баку. Тоді ж на честь свого «земляка» назвали і новозбудований парк. А вже в 1991 році, ще перед розпадом Радянського Союзу, пам’ятник Кірову народ зруйнував.
Тим часом доходимо до Алеї Шахідів. Гід одразу обумовлює, що «шахіди» ніякого відношення до тероризму не мають, бо останнім часом це визначення сприймається негативно. Насправді шахід з арабської перекладається як людина, яка пожертвувала своїм життям заради свободи свого народу, своєї країни. На Алеї Шахідів поховані жертви «Чорного січня» (це азербайджанська «Небесна сотня», люди, які в 1990 році загинули під час повстання проти радянської влади, коли Горбачов наказав ввести в Баку війська) та Нагорно-Карабахської війни. В історію цих трагічних подій гід не заглиблювався, лише сказав, що це політика, а про політику він говорити не хоче.
Звертаю увагу, що в парку багато оливкових дерев. Виявляється, в Азербайджані, більшість території якого — степ, є багато оливкових гаїв. Але зараз їх вирубують і садять американський мигдаль, який дуже дорогий. А земля тут дуже благодатна саме для мигдалю.
Від Алеї Шахідів сходи ведуть до верхнього оглядового майданчика. Тут розташований восьмигранний купол з вічним вогнем, присвячений пам’яті шахідів. Чому восьмигранний? Це символічне для Азербайджану число. Слово Азербайджан рідною мовою складається з восьми букв. Тому на прапорі країни восьмикутна зірка.
З верхнього оглядового майданчика все Баку як на долоні. Звідси також відкривається чудовий вид на Каспійське море, яке насправді вважається найбільшим озером у світі. Видно бурові платформи, що качають нафту з дна моря, а також незавершені сучасні хмарочоси у прибережній зоні.
Усі фото авторки
(Продовження у наступному тижневику)