Передплата 2024 ВЗ

«Хто кращий, а хто гірший, не важливо. Вони усі - переможці!»

VI Міжнародний вокальний конкурс азербайджано-української дружби, медіапартнером якого є газета «Високий Замок», назвав переможців

Фото автора
Фото автора

Шість років тому голова Азербайджанського культурного центру імені Мусліма Магомаєва, народний артист України Гурбан Аббасов звернувся до редакції газети «Високий Замок» з проханням підтримати Перший конкурс вокалістів «Пам'яті Мусліма Магомаєва», який мали намір провести у Трускавці. Пояснив тоді, що давно виношував мрію про створення і проведення такого фестивалю, бо, як відомо, Магомаєв дуже любив Україну, співав українські пісні, серед яких «Дивлюсь я на небо…». От тоді пан Гурбан і вирішив, що стержнем пісенного конкурсу, його основним номером стане пісня «Дивлюсь я на небо…». «Знаєте, — сказав тоді Гурбан Аббасов, — Магомаєв — як ціла планета у світі мистецтва. Кумир поколінь, володар прекрасного баритону. А цю пісню він не співав, а переживав її на сцені. Це була маленька вистава. Не кожен український співак міг її так виконати, як Магомаєв».

Перший конкурс відбув­ся «на ура!». А через рік ор­ганізаторам почали встав­ляти палиці у колеса, мовляв, для чого нам конкурс пам’яті неукраїнця?! У нас є свої чудові артисти, іменем яких можна на­звати конкурс… Тоді на захист конкурсу стали мер Трускав­ця Андрій Кульчинський і газе­та «Високий Замок». Конкурс вдалося відстояти, а ще че­рез якийсь час назва конкур­су трансформувалася. Його за­сновники — Гурбан Аббасов та Наталія Кудряшова — вирішили перейменувати свято пісні на Конкурс азербайджано-україн­ської дружби. Він і надалі зали­шився міжнародним, бо сюди з'їжджалися артисти оперних театрів, філармоній та студен­ти вищих музичних закладів з Австрії, Великої Британії, США, Казахстану, Латвії, Литви, Азер­байджану, Китаю, Польщі та ін­ших країн.

У чому унікальність цьо­го конкурсу? У тому, щоб вия­вити та відкрити музичній гро­мадськості України та світу вокалістів, які однаково вправ­но співають і оперу, і естраду. Артисти, а це можуть бути сту­денти музичних закладів, яким виповнилося 18 років, а та­кож професійні вокалісти віком до 40 років. Заявки подавали по 100 і навіть більше співаків, адже за участь у Конкурсі від­сутні вступні внески. Не треба також платити за проживан­ня і харчування. Усі видатки по­кривають мерія міста Трускав­ця, власники готелів курортного міста, Азербайджанський куль­турний центр, Об'єднаний кон­грес азербайджанців у Львів­ській області, інші меценати.

«У нас — спільний ворог, — сказав журналістці „ВЗ“ го­лова Об'єднаного конгресу азербайджанців у Львівській області Теймур Мамедов. — Азербайджан, як і Україна, бив­ся за власні землі, і у вересні 2023-го переміг. Карабах повер­нувся додому. Ми підтримуємо Україну. Культурний фронт не менш важливий, ніж гуманітар­ний та економічний. І на куль­турному фронті Азербайджан також разом з Україною».

Проведенню пісенного кон­курсу не завадили ані ковід, ані війна. При цьому, як сказала на пресконференції член журі конкурсу, професорка Львів­ської музичної академії іме­ні Миколи Лисенка Людми­ла Божко, «більшість конкурсів від початку ковіду, а тим більше від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну при­пинили своє існування або пе­рейшли в режим онлайн. Але у нашій спеціальності - це дуже погано».

Якщо торік дехто ще й сум­нівався щодо доцільності про­ведення конкурсу, то Гурбан Аббасов зі своєю «бойовою подругою» Наталею Кудря­шовою і мером Трускавця Ан­дрієм Кульчинським вирішили: конкурс не можна перерива­ти. Бо, як сказав на пресконфе­ренції пан Андрій, «процес має бути безперервним. Якщо ко­мусь здається, що такі конкурси не варто проводити, змушений заперечити: варто. Бо для чого тоді воюють наші хлопці? Для того, щоб культура розвивалася. Бо мова, культура — це і є те, що нас вирізняє серед інших і за що ми маємо боротися».

Так, цьогоріч не було розва­жальних програм для учасни­ків, грошові винагороди, якими обдаровують меценати, — а це чималі суми для переможців — віддали на потреби українських захисників. Зате талановиті спі­ваки отримають стартовий май­данчик для подальшого росту на професійній сцені. Як-от, до прикладу, один з учасників кон­курсу попередніх років Дмитро Воронов. Його впертості та на­полегливості можна позаздри­ти. І повчитися. Колишній соліст Національного театру оперети України та Муніципальної ака­демічної хорової капели імені Ревуцького Дмитро Воронов у першому конкурсі не посів жод­ного призового місця. Я тоді ба­чила, що диплом учасника не став для нього тим омріяним призом. Хлопець сумував. Але не був розчарований. Рівно че­рез рік Дмитро Воронов знову взяв участь у сліпих прослухо­вуваннях і отримав «путівку» на Другий конкурс.

«От упертий!» — подумала я тоді. Хлопець настільки профе­сійно «виріс», що його не лише відзначило журі конкурсу, при­судивши ІІ місце, Дмитро зірвав джек-пот. Продюсерка Ірина Самсоненко подарувала Дми­трові шанс на виступ у найзна­менитішому концертному залі Carnegie Hall. І у червні 2023-го Дмитро Воронов став пер­шим українцем, який дав соль­ний концерт на знаменитій сцені Carnegie Hall. Щоправда, шлях на омріяну сцену тривав аж ці­лих три роки — спочатку завадила пандемія, а потім — війна в Україні. Але хлопець досяг мети, а старт йому дав Пісенний конкурс азербайджано-української друж­би у Трускавці. Такої ж високої нагороди удостоївся і азербай­джанець Урфан Джафаров, який виборов путівку на виступ на сце­ні Carnegie Hall у 2021 році.

Міжнародна продюсерка Іри­на Самсоненко цьогоріч осо­бисто не могла взяти участі у прослуховуванні, тож дивилася виступи учасників онлайн. І об­рала свого переможця, точніше, переможницю. Нею стала со­лістка Рівненської обласної фі­лармонії Інна Бобомуратова.

VІ Міжнародний пісенний конкурс азербайджано-україн­ської дружби цьогоріч тривав два дні. До участі у відбіркових турах методом сліпого прослу­ховування було допущено 10 осіб, яких за найбільшою кіль­кістю прохідних балів обрало професійне журі у складі про­фесора Олександра Дяченка, професорки Людмили Божко та засновника конкурсу азер­байджано-української друж­би народного артиста України Гурбана Аббасова. Основними конкурсантами стали дівчата, бо хлопців у цій команді вияви­лося лише троє.

За два конкурсні дні можна було почути і оперні арії, і естрад­ні композиції. «Високий Замок», як і у попередні роки, обирав свого фаворита для нагороджен­ня. Нашим призом як медіапарт­нерів є інтерв'ю у нашому видан­ні для співака чи співачки, який найбільше сподобався.

У попередніх п’яти конкурсах я завжди обирала когось з хлоп­ців. Бо так, як чоловік заспіває «Дивлюсь я на небо…», не заспі­ває жодна артистка. Але я поми­лялася. Бо і дівчата вміють цей неймовірний твір «пережити» на сцені. Для мене такою стала ас­пірантка Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Тетяна Петришина. Піс­ня у її виконанні «Настане день — закінчиться війна», власне, для мене виявилася найпотужнішою. Її драматичне сопрано — це щось неймовірне. Тож талановитій Те­тяні, окрім ІІ місця у конкурсі від журі, було вручено ще й два ці­каві призи: інтерв'ю у «Високо­му Замку» і путівку на відпочинок від туристичної фірми «Карпатія-Галич-тур».

Приз – інтерв’ю від «Високого Замку» – отримала Тетяна Петришина.
Приз – інтерв’ю від «Високого Замку» – отримала Тетяна Петришина.

Цьогоріч у конкурсі взяв участь і випускник Національної музичної академії імені Чайков­ського, уродженець Китаю Фан Вей. Зараз хлопець навчаєть­ся в аспірантурі. Він не злякався війни і не повернувся на батьків­щину. І, попри те, що у цього­річному конкурсі Фан Вей став лише дипломантом конкурсу, обіцяв, що незабаром повер­неться знову до Трускавця — по перемогу.

Чи «виросли» учасники цього­річного конкурсу, порівняно з ми­нулорічними, журналістка «ВЗ» запитала у незмінного члена журі, професорки Людмили Божко.

— Надзвичайно складно від­повідати на прості запитання, — усміхнулася пані Людмила. — Те­перішній час диктує свої умови і свою характеристику всього, що відбувається у країні. І осуджу­вати тих, хто був недосконалий сьогодні, але приїхав і приготу­вався — не можна. Це як джере­ло: нема водички, усе висихає. Так само і ці діти: комусь бракує харизми, комусь вишколу, хтось не дуже відповідно підібрав ре­пертуар, але усе це можна по­правити. Тому сьогодні сказа­ти — хто кращий, а хто гірший, не можу. Вони усі - переможці! Усі старалися у силу свого обдару­вання. Але вони приїхали і захис­тили цей конкурс. А ми робили усе можливе, щоб їх підтримати, порадити, якщо хтось просив на­шої поради. Головне, що конкурс не припиняється…

P. S. Під час гала-концерту відбувся збір коштів на потре­би ЗСУ.

Схожі новини