Сіно пізнє. Але смачне, духмяне, тому й поживне…

Цього року весна була майже бездощовою, трава зіпнулася на якихось сантиметрів двадцять. Що там було косити? А потім майже щодня зарядили зливи, різко впала температура повітря. І що з того, що трава виросла по пояс? Як її було висушити? Шкода таке добро згноїти…

Завбачливі хазяї косити взялися другої декади червня, коли гріх було скаржитися на брак тепла. Автору цих рядків випало дитяче щастя стати свідком, безпосереднім учасником сінозаготівлі - для корів (хоча їх у наших краях можна порахувати на пальцях), для коней-роботяг, кіз, кроликів. Навіть для курей, які серед зими не хочуть нічого іншого, ніж попорпатися в оберемку висушеного різнотрав'я, каротинові листочки якого різко підвищують віддачу несучок.

Косять нині по-всякому. Хтось дістає зі стодоли стару дідову косу, клепає її, мантачить — і вдосвіта, поки роса, береться до роботи. Шах-шах! — щемливі звуки багатьох повертають у далеку романтичну юність.

Інші озброюються тримером і без особливих труднощів «підстригають» чималенькі ділянки. Але, по правді, у цьому занятті немає якоїсь ідилії - механічна, беземоційна, хоча й доволі продуктивна робота…

Робочим косарським інструментом лісника Микола Івановича Арєхова слугує роторна коса на мінітракторі «Зубр». Віддача обертових ножів висока, втома невелика. Скосив сам, а перевертати покоси допомагали добрі сусіди. Вони ж при +30°С згортали сіно у вали, формували з нього копички…

— Праця це нелегка, — каже пан Микола. — Але займатися нею люблю, бо приносить неабияке задоволення. Де ще нанюхаюся таких ароматів, як не на своїй сіножатці?! З мого сіна, яке пахне медом, сміливо можна варити лікувальні чаї. Всі природні компоненти там є. А яке воно оксамитове! Ляжеш спати на таку копицю — сон здоровий, оздоровлювальний!

Найважче — збирати сіно, складати у копиці чи під оборіг, на горище сараю. Мільйони трав’яних молекул тебе огортають наче благодатний дощ. Запахи неймовірні, але дихати від пилюки тяжко. Тим більше, коли термометр показує «африканську» температуру.

На горищі навіть напівприв'ялена трава через день-два доходить до потрібних кондицій. Побути кілька хвилин під такими оберемками — ніби надихатися аерозольним медом. Попри виснажене тіло, твоє здоров’я стає міцнішим. Зникають зайві кілограми, форми стають досконалішими — сінозаготівельники з їх бронзовими від сонця спинами схожі на античних атлантів…

Коротка перерва у затінку. Хлопці п’ють воду, споживають нехитрий селянський обід. Згадують колишні будні, коли косити доводилося лише за письмовим дозволом колгоспного начальства, тож частину сіна ховали від «експропріації» у виямках. І коли завантажені вщерть цим пахучим добром підводи нагадували великотоннажні фури. Їдучи на них, колись співали — аж луна котилася прибраними сіножатками. Тепер не чутно пісень. Косарі сидять у смартфонах. Та й майже всі їхні сіножатки позаростали вільхами, площі «переорали» кабани. Косять одиниці…

Пан Микола заготовляє за літо кілька тонн добротного корму. Минулої зими, як виникла потреба, підгодовував ним сусідських овечок. Бо то — людина ділова, практична, прагматична. Але і його під час виснажливої сінозаготівлі пробиває на романтику. Каже, що під час цієї роботи почувається щасливим.