BLAGO/ будуємо міста третього тисячоліття

Автор шпигунських детективів Богдан Кушнір написав гумористичний роман про сільський рай

Відомий львівський письменник, журналіст, ветеран Богдан Кушнір, який є автором шести шпигунських детективів, несподівано перейшов до зовсім іншої тематики — українського села. Його новий роман «Сільський рай», що вийшов у київському видавництві «Ярославів Вал» у січні цього року, став першим в Україні гумористичним твором, де за сюжетом винахідливі, сміливі й дотепні жінки змушують олігарха тікати за кордон, залишивши після себе не бізнес-імперію, а символічне болото минулої системи

Фото з архіву Богдана Кушніра
Фото з архіву Богдана Кушніра

Богдан Кушнір — уродженець села Вербівка, що на Самбірщині Львівської області. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. З початку війни служив у Силах спеціальних операцій ЗСУ, учасник бойових дій. У 2014 році видав свій дебютний роман — «Помста оперативника розвідки», а через рік — «Невидима павутина». Згодом журналіст-ветеран видав у світ свої інші бестселлери — «На лінії зіткнення. Любов і ненависть», «Блондинка для олігарха», «Класичний шпигун», «Класичний шпигун. Місія у Варшаві»…

Після демобілізації з війська повернувся у село і працює на землі: садить сад, освоює виноробство. Автор нового роману каже, що він не вигадує село — він у ньому живе.

«У моєму романі „Сільський рай“ є все — детективна інтрига, комедія, романтика, війна, людські пристрасті й навіть трохи сільської магії, — розповідає Богдан Кушнір журналісту „ВЗ“. — Ця історія змусить усміхнутися, похвилюватися і закохатися в село Панське. Роман „Сільський рай“ — це оптимістичний портрет України, яка вміє відроджуватися й любити навіть тоді, коли поруч війна. Це теплий і щирий роман про українське село, де жінки часто виявляються мудрішими за політиків, а любов — сильнішою за втому й страх. У центрі історії — сильні, сміливі й мудрі жінки, які разом із фермерами та пораненим розвідником, списаним з армії, іронічно й винахідливо кидають виклик олігарху та його мафіозному клану. Роман — про підтримку середнього класу й кожного з нас. Тут головна рушійна сила змін — жінки, які навіть у час війни не втрачають гумору й віри. На першому плані — любов, що перемагає навіть тоді, коли здається, що сил більше немає».

«Панське — село, де все не як у людей»

— Розкажіть про дивовижне село, яке ви описали у своїй книзі.

—  Події роману розгортаються у Панському, що в центральній Україні, де правлять красиві, дотепні й винахідливі жінки. Тут щоденне життя більше схоже на серіал із несподіваними поворотами, а правила гри диктують самі мешканці. Пристрасті тут вирують сильніше, ніж у столиці.

Все змінюється, коли у Панське повертається поранений розвідник Антон Таран. Сподіваючись зцілити тіло й душу, він потрапляє у вир сільських баталій, жіночих змов і рейдерських атак. Ярина, яка кохала його з дитинства, подорослішала й тепер, маючи за плечима маленьку армію подруг, здатна перевернути світ догори дриґом.
Коли на лісовому озері загадково зникає олігарх — майстер тіньових схем і загрозливих планів — село закипає. Панянки мають власний план, громада — неписані закони, яких місто ніколи не збагне, а побратими Антона — мрію одружитися з місцевими красунями й оселитися поруч, на одній вулиці.

Панське — село, де все не як у людей: русалки, інтриги, жіночі змови й магнат, що зникає. Це місце, яке лікує душу й дає другий шанс. Тут час тече за власним календарем: весна починається зі змов, а літо пахне сіном, яблуками й любов’ю.

—  Розкажіть про образи нових панів?

— Герой роману Семен Котовський — не просто поганий бізнесмен. Це узагальнений образ олігарха, який звик сприймати землю як ресурс, а не як живу цінність. Він з’являється у Панському з наміром порушити усталений порядок і заробляти гроші з повітря: замість санаторію для реабілітації воїнів — обдурити селян і помпувати воду. Його зникнення у романі глибоко символічне: система, що жила жадібністю й цинізмом, тоне у власному болоті. Котовський — це портрет нових панів, які вірили, що можна купити все: землю, любов, людей, навіть природу. Але в Панському не продається ні земля, ні совість.

Тема олігархів у романі подана з гумористично-сатиричним ухилом, що вирізняє твір на сучасному книжковому ринку. Це соціальна комедія про нових панів у старому селі — з підтекстом, у дусі української класики, але на сучасний лад.

«У кожного з нас є своє Панське — місце, де ти свій»

— Як народився роман?

— Роман народився не в кабінеті, а між фронтом і тишею, між окопом і садом. Писав його не тому, що хотів вигадати історію, мусив її розповісти. Бо ті, хто повертається з пекла, шукають не гучних слів, а справжності.
Воїн Антон Таран — образ сучасного українського чоловіка, який пройшов війну, біль і втрати, але не зламався. Він не супергерой — він справжній. Його сила в людяності, самоіронії та здатності любити після пекла.

Я вірю, що в кожного з нас є своє Панське — місце, де ти свій. Місце, яке не продається й не забувається. Якщо цей роман змусить усміхнутися або повірити у власну силу — значить, ми зустрілися не дарма.

— Пане Богдане, чим ще плануєте здивувати читачів?

— Чекають кращих часів на книжковому ринку три романи про воєнну розвідку із серії «Під прикриттям» — це «Газова пастка», «Розумний курорт» і «Фермер». Можливо, напишу й продовження «Сільського раю» — вже маю назву: «Острів кохання. Після війни».