Хтось справляв Зелені свята, а хтось робив «зелені жнива»…

Коси коса, поки роса…

Майже місяць рясних дощів зробив своє: щедро напоєні трави вигнали по пояс. Завбачливі селяни заглянули у свої смартфони і отримали від погодного додатка благу вість: протягом найближчих п’ятьох днів не литиме, буде спекотно. Це саме те, що потрібно для сіна. Тож звечора і наступного ранку (поки роса) хлопці взялися за коси.

Старші працювали старим дідівським методом — діставши зі стодол гострі, як бритва, заздалегідь поклепані «литовки» і брускові точила. Молодші заправляли бензином, заряджали електрикою свої мотокоси-тримери: нові часи — нові підходи. Звучить романтичне «шах-шах» і технологічне «дзинь-дзинь». Час від часу ґазди зупиняються — бо перед косою вистрибнула жаба чи маленький зайчик, або ж втікає, хитаючи травою, вуж чи інша гадина. Врешті, треба викурити цигарку, зволожити горло — від важкої фізичної роботи пересихає у роті. Перекинулися словом — і знову до праці! За кілька годин великий кавалок домашньої сіножатки косарі старої і сучасної формації впорали…

Друга серія сінозаготівлі — розбити, «розстелити» грубі покоси. Так трава сохнутиме значно швидше. Щоб її розкласти, одні беруть в руки вили, інші — граблі, а то й пружний ліщиновий патик. Вправний рух вправо-вліво — покоси розлітаються і незабаром скошена ділянка нагадує скатертину із різнотрав'я, яке починає віддавати свої п’янкі аромати. За перший сонячний день трави втрачають понад половину своєї маси.

Зношують сіно на жердинах

Новий етап роботи біля сіна — його перевертання. У галицьких селах кажуть: «треба його рушити». Тобто відірвати від землі і перекинути на інший бік, щоб висихання було рівномірним. До потрібної кондиції траву доводить не тільки сонце, а й вітерець, який забирає зайву вологу.

Наступного дня суху траву «рушають» ще раз, роблять контрольне її перевертання, щоб бути впевненим, що сіно не є напівсирими, а відтак, у стодолі, у шопі, в копиці, під оборогом воно не спліснявіє, «не згорить». І згодом нічим не зашкодить корові, коневі, кроликові…
Заключна стадія — «сховати», як кажуть селяни, сіно, щоб його на сіножатці не замочив дощ і не довелося мордуватися біля нього знову.

Спочатку сіно згортають до валу. Висушена трава шелестить під зубцями граблів. Це вірна ознака того, що вона повністю готова до споживання. Колись, пам’ятаю, у нас вдома зносили сіно у великих ряднинах-вереньках, або накладали його на мотузки. А тепер транспортують на двох великих, але легких жердинах. Так простіше, легше, швидше. Пан Петро розповідає, що носити сіно на чотириметрових жердинах порадив йому колись швагро із Закарпаття. Саме так транспортують сіно у гірській місцевості — підводою чи машиною цього не зробиш: на крутих схилах перевернуться…

Із висушеного різнотрав'я можна готувати лікувальні чаї

Цього разу сіном треба забити 12-метрове горище. Петро подає сіно через боковий отвір на стриху, а пан Микола нагорі відбирає його і вилами тягне на другий кінець цього складу.

Пекельнішої роботи не придумаєш. Під розпеченою дахівкою температура повітря сягає 50 градусів. По тілу стікають струмочки поту. Дихнути нема чим! Здійнята курява від часточок трави душить, дере горло. Від втоми ноги стають ватними. Не знаю, який доброволець погодився б на такий «калим».

Дві хвилинки роботи на стриху — і перепочинок, втамування спраги з ближньої криниці. А водночас — милування дивенними запахами висушених польових трав, які у поєднанні із цвітом жасмину неподалік дають приємне відчуття насолоди. Здається, візьмеш жменю цього сіна, заллєш його окропом — і маєш карпатський лікувальний чай…

У деталях описуємо процес сінозаготівлі найперше для містян, які ходять на наші ринки і крутять носами, коли бабусі за прилавком називають «занадто високу», на думку покупців, ціну молока, сметани, сиру, масла. Містяни навіть не здогадуються, що виробляти цю продукцію доводиться воістину каторжною працею. Можу підтвердити це. Сам був свідком і учасником цього дійства.