Чи є герої, яких всі люблять?

Чи є Олександр Македонський героєм для Ірану?

Чи є Цезар героєм для Франції?

Чи є Чингіз хан героєм для Узбекистану чи України?

Чи є Сулейман Пишний героєм для Австрії, а Євген Савойський для Туреччини?

Цей ряд можна продовжувати безкінечно.

Ясним є одне - військові лідери організовували вбивства. І тому той, хто є героєм для однієї сторони, майже автоматично є табу для іншої.

Якщо послуговуватися логікою правих партій Польщі, то поляки мають зняти багато памятників та назв вулиць і університетів.

Бо німців убивав Ягайло з Вітовтом і Андерс. Українців та білорусів - Болеслав Хоробрий і Ярема Вишневецький. А Казимир Великий - литовців. А татар і турок - Собєскій і Ходкевич. А Костюшко - англійців...

Скільки при цьому полягло цивільного населення - лиш Бог знає.

Тому єдино прийнятною є спільна формула: вибачаємо і просимо вибачення.

Але є ще одне важливе правило: на своїй землі - свої герої.

Що не заважає розумним спільно будувати краще майбутнє.

Джерело