На Великдень у церквах з ночі ховають плащаницю та вітаються «Христос воскрес!»

Після повернення з церкви родини збираються за святковим столом і розпочинають розговіння після посту. Під час Великодня заведено надсилати рідним і близьким привітання (не банальні картинки із соцмереж). Бажають одне одному миру, здоров’я, добробуту, душевної гармонії та Божого благословення. Зазвичай бажають смачної паски.

Великдень має глибоке духовне значення для мільйонів вірян. Свято завершує період Великого посту, який триває перед Пасхою і є часом молитви, стриманості та внутрішнього очищення. У християнській традиції саме Воскресіння Христове вважається основою віри та центральною подією церковного календаря.

На третій день після страти Христа жінки-мироносиці вдосвіта прийшли до гробу й побачили, що він порожній. Звістка про воскресіння Ісуса стала основою святкування, яке згодом сформувалося, як головне християнське свято.

Що не можна робити на Великдень?

Щороку під час проповідей священники УГКЦ в один голос кажуть, що у день світлого Воскресіння Христового не можна сумувати, плакати та впадати в апатію. Навпаки це свято віри в надії в кращі часи, ніби програмування хорошого майбутнього. Проведеш Великдень у сльозах — весь рік будеш сумувати.

Не можна відвідувати кладовища (краще це робити у Провідну неділю — наступна неділя після Воскресіння ), викидати у смітник освячену їжу, сваритися, бажати зла… Не можна нічого позичати, зокрема гроші — щоб не віддати щастя з дому. Не можна прибирати у хаті — усе має бути зроблено до свята (миття посуду це не стосується, кажуть священники). Не можна важко працювати, святковий день має бути присвячений радості та духовності.

Здавна у народі вважалося, що на Великдень «відкривається небо», можна вголос загадувати бажання. А ще цього дня заборонялося довго спати, щоб не проспати власне щастя.