Село біля Золотої Липи, де жили Святі…

Іван Фаріон
- 07.04.2026, 16:15
- 687

Перед Великоднем десятирічної давнини ми у «Високому Замку» розповідали про жителя села Лапшина, який носить «пасхальне» прізвище — Воскрес. Пан Микола (нині воїн ЗСУ) тоді жартома казав, що його величають у кожній хаті на кожному великодньому рушничку. Мав на увазі вишитий на них напис «Христос Воскрес!». А перед прийдешніми святами ми знайшли у цьому селі на берегах Золотої Липи колишніх його жителів з іншими знаковими, ба навіть… сакральними прізвищами

Мама і донька Святі не мали родичів, тому їхню могилу доглядають односельці. Фото автора

Доглянутий Лапшинський цвинтар. У новому його секторі - мармурові і гранітні стели, у старій частині кладовища серед дерев — більше камінних хрестів. По фото й написах на надмогильних пам’ятниках згадую людей, яких знав, які запам’яталися неймовірними історіями свого життя.

Аж раптом перед очима скромна фігура з бетонної крихти, а на ній слова, від яких проймає дрож: «Свята Меланія (1907−1978), Свята Марія Іванівна (1929−2006)». Мати і донька. Ніколи не думав, що серед нас можуть бути Святі.

Людей з таким прізвищами у Лапшині вже немає, але є про них згадка на кладовищі. І деяких їхніх родичів, нині сущих, по-вуличному і далі кличуть не інакше, як Святові…

Колишній сусід Меланії і Марії Святих, механізатор Василь Бідула, розповідає кореспондентові «Високого Замку»:

— Ці жінки жили за якийсь метр від мене. Дуже добрі, спокійні, привітні люди були. Нікому не цабанили (місцевим діалектом це означає «ні з ким не сварилися». — І. Ф.). Жили бідно: хата старенька, уже розвалюється, чотири сотики землі, коза — тільки й усього. Мені й іншим лапшинцям допомагали на городі, а ми, своєю чергою, допомагали їм — дров привезти, порізати, порубати, поле зорати. Родини вони не мали, то поховала їх наша сільрада…

— Я добре знав обох Святих, — згадує колишній голова Лапшинської сільради Ярослав Мисак. — Ні дітей, ні далеких родичів не мали. Працювали у колгоспі. Коли дозволяло здоров’я, ходили до церкви. Односельці їх поважали. Одна з них була калікою, тому віку свого доживала у сусідньому Урмані, при амбулаторії, де утримували хворих. Жили дуже скромно, з того, що мали. Але були гостинні. Чим хата багата, тим і рада. Були дуже спокійними. Прожили день — і дякувати Богові.

Далека родичка на прізвище Свята була колись у Галини Лосик, прибиральниці на бережанській автостанції. Запитуємо у неї: «Ваші предки не розповідали, звідки взялося таке незвичне прізвище?»

— Точно не знаю. Колись чула, що наш дідо був багачем — олігархом по-теперішньому, заможним фермером. А прізвище мав — Святий. Приємно було би тепер дізнатися походження нашого родинного прізвища. Але спробуй-но знайти такий родовід! Мама наша писалася по-дівочому Кузів, по чоловікові - Музичка. А моє прізвище тепер Лосик. Але коли хтось у селі побачить нас, то каже: «Он Святові пішли!».

— Який характер мали ваші родичі?

— Загалом спокійний. Хоча й були часом поміж них сварки — бо без неї, як мовиться, нема господарки.

— Як реагували на прізвище «Свята» у районі, коли йшли туди по якусь довідку?

— Так само, як ви — дивувалися!

Колишній сільський війт Ярослав Павлович, зрозумівши журналістську зацікавленість «біблійними» прізвищами, підсумовує:

— От ви дивуєтеся, звідки взялися Святі. А у нас є шановні люди, яких досі по-вуличному кличуть Паламарові, Цісарі. Був у нас і свій Мойсей — колись молоко з ферми возив…

До розмови долучається далека родичка Святих — Галина Лосик:

— У нас у Лапшині жив чоловік, якого звали Адамом. Його дружина називалася Єва. А походила вона зі села Рай…