«Неймовірне щастя просто посидіти в тиші і не боятись, що в тебе щось прилетить»

«Я працював з бійцями майже два роки. Інколи за добу доводилось приймати 12 людей. Було важко: складні розмови… На щастя, до початку повномасштабки я мав досвід навчань методам психокорекції, самоопанування, самопрослуховування себе і всього навколишнього. Практикував медитацію та Дзогчен — навички споглядання та перебування у миттєвій присутності. Пройшов Школу польової фасилітації. Це допомагало.

Мене звільнили з війська у 2024-му, коли мені «стукнуло» 60 років. Я був щасливий від того, що можна просто посидіти на довго ці і попити каву у Запоріжжі. Це було справжнє щастя, коли нічого у тебе не летить… Вихід з постійної напруги і був ПЕРШОЮ ТЕРАПІЄЮ.

Я допомагав іншим, вони були вдячні. Це — ТЕРАПІЯ НОМЕР ДВА — коли віддаєш себе іншим. Працював інструктором для наступників. Відчуття, що ти потрібен і тобі вдячні - теж терапевтичне і лікує.

Але потім від колишніх друзів чи знайомих почав ловити дивні погляди і зрозумів, що відрізняюсь. Дратували люди, які були байдужими, тягнуло до «своїх» — ветеранів, побратимів, які приїжджали на лікування. Ми — інші і це мене НАСТОРОЖИЛО. Адже бачив, як ми відмежовуємося від соціуму як окремий клан.

Коли поїхав до доньки з онуками у Хорватію, боявся виходити в люди.. тоді не усвідомлював, що це був страх скупчення людей. Гуляв лише разом з нею.

Допомогло, що у Хорватії зустрівся з дуже щирими людьми, ветеранами з організації Udruga Dobro Dobrim. Вони допомагають Україні, і я взяв участь у навчанні. З їх досвіду — дуже допомагає фізична праця та єднання з іншими.

ТРЕТЯ ТЕРАПІЯ — відновлення нервової системи через спілкування з соціумом.
І тут я побачив проблеми. Мав загострені реакції буквально на все. Я відчув те, що у кожного бійця явно чи підсвідомо є переконання: «мені всі винні, бо я був там, а ви не були». А ще гірше, коли бійцям кажуть: «я тебе розумію».

Але нам нічого ніхто не винен, бо ми всі в одній зв’язці. Так у держави і суспільства є зобов’язання, але має бути взаємодія, а не розмахування травмою. Все це спільна робота, а не перекладання відповідальності.

Проблемність спілкування вибухнула на святкуванні Нового року, коли знайомі почали говорити «нам потрібен мир». Мене це дуже обурило. Потім мені було соромно перед своєю коханою людиною за свій емоційний вибух. Але такі вибухи будуть і це мають знати і бути готовими до них рідні військових. Ніхто не буде таким, як раніше. Лише любов може допомогти все це витримати.

Негативом є також гіперопіка рідних «Я знаю, що тобі треба». Це, зазвичай, призводить до вигорання.

Коли я пішов з коханою на сімейну терапію, психолог не розпізнала у мені ПТСР, а назвала це зіпсованим характером та абьюзом. Тоді мав пройти окрему терапію, а лиш потім іти в сімейну. Але що зробити? Ми вчимось на наших помилках.

Кожен з бійців, який вийшов зі стану воїна, зіткнеться з викликом, що реальне життя не таке, як він його бачить чи як хоче бачити. З цього і починається його ВЛАСНА ТЕРАПІЯ. Він бере відповідальність на себе за те, що відбувається з ним, з близькими людьми. Йому можуть допомогти, але ніхто йому нічого не винен.

Просто «Я З ТОБОЮ ПОРУЧ. Я не хочу діставати з тебе твої травми, але я буду поруч і ми проживемо з тобою разом». Методичка з адаптації українського козака-буддиста.

Тарас Косар — ось уже місяць, як ветеран. Служив оператором розвідником і працював на Запорізькому напрямі. Він розказав покроково те, що помогло йому тримати свою менталку в адекваті.

«Від мене як дронщика вимагалась уважність, у моїй роботі було багато мультизадачності - вести стріми, керувати техінкою, робити доповіді, корегувати, давати координати. І це все сильно навалювалось на голову. І я зрозумів, що себе якось треба заземлювати.
Я людина, яка багато планує, то ж я знайшов інструментарій.

1. ЗМІНА ДІЯЛЬНОСТІ

На позиції - я виконував бойові завдання, а коли повертався на відновлення (поки частина моїх побратимів відпочивали чи займались господарською роботою) переключався на роботу з компʼютерами та документами. Зміна діяльності допомагала бути стабільним.

2. МЕДИТАЦІЯ НА ПОЗИЦІЯХ

На позиції наш екіпаж складали троє людей. Зміни тривали від 4 до 10 діб. І коли я був на бойових, старався мати свою медитацію. Мені помагала екуменічна спільнота ТЕЗЕ, включав навушники і прослуховував їх. А також — техніки споглядання. Дивився, як комашка повзе і робить свою рутинну роботу. Як палає дим чи вогонь. Слухав медитативну музику.

3. ХОББІ - ГОТУВАТИ СОБІ ТА ПОБРАТИМАМ

Я люблю поїсти. Я готував для себе та хлопців. Наприклад, сто варіантів грінок на вогні з приправами чи без. У ці моменти відчував себе корисним.

4. ПЛАНУВАННЯ

Коли я повертався на відновлення — планував наступний виїзд, що приготуємо, хто що буде робити. Подобалось вибирати їжу, прорахунки, турбота про здоровʼя фізичне.

5. КОНЦЕНТРАЦІЯ

На бойових бачив, як побратими виходять з онлайн зі своєю сімєю. Так не робив. Я собі ставив точку кульмінації - коли виходжу з бойової позиції. Це помагало концентруватись де я зараз. Чекав виходу і лише тоді звʼязувався з рідними.

6. ЖИВ ТУТ І ТЕПЕР, А НЕ МАЙБУТНІМ

Ми часто з побратимами говорили про відпустки. Я не планував. Старався планувати не довше одного тижня. Жив тут і зараз, планував лише на кілька днів наперед. І коли доживав, то відчував ейфорію і що можна рухатись далі.

7. НАСОЛОДА ПОМИТИСЬ

Найбільше задоволення військового — це змога прийняти душ і попрати одяг. Це не забутні відчуття після бойових. Це була мета — помитись. Цивільним не зрозуміти ритуал, де лише я і моє тіло, і мої речі.

8. НЕ ЗАВІЙСЬКОВИТИСЬ НА СТО ВІДСОТКІВ

Я не виходив з робочих чатів на цивільній роботі і час від часу долучався до цивільного обов’язку — якась порада, щось обговорити. Мета — зневійськовитись повністю, залишати дотичність до цивільного світу. Не стати відірваним від світу.

9. ПОВЕРНЕННЯ

Три стани:
1. Щасливий.
2. Думки про те, що я тут, а хлопці там.
3. Що робити далі? Хотів би бути корисним. Я лише місяць як вернувся і поки відновлююсь — їм, сплю. Неймовірне щастя просто посидіти в тиші і не боятись, що в тебе щось прилетить".

***
Текст підготовлений за результатами вебінару, що відбувся в межах проєкту «Психосоціальна підтримка та психічне здоров’я (MHPSS) як основа для відновлення та зміцнення суспільства» від HumanDoc Ukraine.

Проєкт фінансується програмою польського співробітництва з розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.
У статті думка авторів може не співпадати з позицією донора.

Авторка: Наталія Кузьма