Вирощений хліб зібрати — не поле перейти…

Іван Фаріон
- 12.08.2025, 19:05
- 648

Жнива на Тернопільщині цього року через затяжну, холодну весну, а відповідно — затримку вегетації (розвиток, життєва активність рослин) — сповільнилися тижнів на два. Для агрохолдингів, які володіють потужною технікою, сховищами, це не стало великою проблемою. А от для дрібних фермерів, селян, які самостійно обробляють свої паї, збирання урожаю — ще той клопіт! Бракує робочої сили, «кінських сил». Але, попри все, дають собі раду

Фермерський комбайн старенький, але працює добре — молотить збіжжя і своєму господареві, й іншим «одноосібникам»... Фото автора

Свіжий домашній хліб з'їдають, не відходячи від печі

Ми в урочищі «Залучани», де має свою нивку колишній працівник райсільгосптехніки Степан Швидків. Чоловікові за 70, живе у Лісниках, мікрорайоні ко лишнього райцентру Бережан, але батьківського обійстя, яке притулилося до дороги на Львів за вісім кілометрів від міста, не полишає.

Рідна земля годувала його діда Івана, бабусю Євдокію, тата Сафата, маму Олену — нині «тримає» їхнього внука — сина та його сім'ю. Донедавна Степан Сафатович на своїй господарці у місті опікувався коровою, тепер разом з дружиною Надею доглядають дві свині, двадцять качок, три десятки курей — треба все це чимось годувати. Та і собі на обідній стіл треба щось поставити. Тож вирощують на своєму хутірці пшеницю, картоплю, квасолю, гарбузи, фацелію (з неї бджоли беруть мед). А от буряків, ні кормових, ні столових, там не садили, бо боялися, що дикі кози спасуть їх. У місті так і сталося — всю тамтешню ділянку лісові рогачі «вистригли» до самої землі…

— Хліба моя Надя не купує, пече його винятково з нашої пшениці, — розповідає господар. — Як вийме пахнющий буханець з печі - за якихось 20 хвилин тут же з'їдаємо його, на стільки смачний він! Правильно кажуть: хліб —усьому голова. Тому так переживав пан Степан за нинішній урожай. Виростити — виростив, а як зібрати його? Велика техніка по горбистій місцевості, де розташоване поле, не заїде, а малої важко знайти…

Жнива — то не романтика…

Щодо комбайна Степан Швидків домовився із 58-річним фермером Михайлом Лещуком. Його самого вдома зараз немає - від осені, від дня своїх іменин, виконує військовий обов’язок із захисту Батьківщини. У ЗСУ служить і помічник механізатора Петро Моторикін.

Коли випадає пауза, Михайло телефонує до рідних, цікавиться справами у полі. І хоча єдиний механіза тор в його фермерському господарстві - Василь Бідула про падає біля техніки з ранку до вечора, доручив йому допомог ти Степанові зібрати збіжжя на приватних 40 сотиках. А також на 10 арах його сусіда Миколи. Хліб — ні свій, ні чужий — не має пропасти…

Механізатор Василь Бідула біля техніки порається понад сорок років

Комбайн — старенький, як мовиться, латаний-перелата ний, але завдяки Василеві Бі дулі (торік вийшов на пенсію) продовжує справно виконувати свою справу. Хто не бачив праці комбайнера зблизька, не уяв ляє, яка це каторга. Спека, роз печена бляха — дихнути нема чим. Курява під час обмолоту забиває очі, проникає у рот. Руки у мастилі, полова вкриває голову, гуркіт, скрегіт агрегата закладає вуха. А ти ще мусиш вдивлятися, щоб «не запороти» жатку, стежити за датчика ми — чи не закипів радіатор, чи не витік негрол, прислухатися, чи не обірвалися ремені, чи не пошкоджено котрусь із деталей, які отримують величезні навантаження…

За якихось 20 хвилин Василь Бідула нивку Степана Швидкі ва гарно зачистив і сухе золотаве зерно висипав на розкладе ний брезент. Ґазда, вдоволений якістю роботи і зібраним урожаєм, дякує. А комбайнер не має часу на емоції - треба переїжджати на інше, уже фермерське поле. Час не жде, після обіду обіцяли грозу…

Надзвичайна ситуація

Виїхати із цього обійстя з його крутими схилами, по вузькому коридору у зеленій гуща вині не так просто.

Пан Василь вміло маневрує. Але коли за лишилося якихось три метри до асфальту, комбайн наїхав на камінь, послизнувся на ньому — багатотонну машину знесло, різко нахилило набік, праве заднє колесо немовби провалилося. Добре, що водій вчасно зреагував, натиснув на гальма… Спроби самотужки вибратися із цієї халепи результату не дали, ситуація ускладнилася. Потрібен тягач — де його візьмеш серед неділі? Поїхали до знайомих трактористів — той захворів, у того поламаний ЮМЗ стоїть «на колодках». Ви хід таки знайшли — і незабаром на підмогу прибув французький «Аріс» із трактористом Богданом Климком, колишнім «афганцем». У проблемному місці під колесо наклали товстих ко лод, фермер Іван Сапужак сокирою, бензопилою ще більше розчистив дорогу. Сусід Микола Арєхов привіз додаткового троса. Порадилися, як краще діяти. І визволили комбайна з пастки, потягнувши його ззаду. На місці підремонтували пошкоджені деталі.

Степан Швидків (крайній справа) добрий урожай виростив. А його друзі і знайомі допомогли збіжжя зібрати, повантажити, перевезти додому. Ще й допомогли вибратися комбайнові, який потрапив у складну ситуацію...

А потім «черепашиним кроком» виїхали на твердий шлях. Комбайнер нашвидкуруч наївся, напився води — і тут же по їхав на нову ділянку. До вечора, поки не вдарила дощовиця, ще впорав чималий шмат фермерської пшениці…

Посіяв один мішок — зібрав 25!

Лісник Микола, який, облишивши власні справи, приїхав на виручку комбайнеру, по завершенні рятувальної операції зізнався, що теж втішений своїм урожаєм, який перед тим зі брали цим же агрегатом.

— Восени посіяв на своїх 10 «сотиках» один мішок пшениці, зібрав її 25 мішків! Буде чим свинок-курей-гусей-цесарок годувати. Не приховує задоволення і пан Степан, на сільському подвір'ї якого недавно мордувалися із «вкляклим» комбайном.- По дорозі додому мене з тракторцем і причепом зі збіжжям застала потужна злива. Змок до нитки, але моє зерно було добре вкрито. Зі своїх 40 арів намолотив дві тонни збіжжя. Урожайність становила 50 ц/га.

Дуже непогано. Купити дві тонни зерна мені обійшлося б значно дорожче. Якщо під рахувати всі витрати на пальне, обробіток, добрива, гербіциди, то «чистими» я заробив на пшениці приблизно 10 тисяч гривень. Для пенсіонера — добра підмога.