Коли не всім школярам математика до снаги

За даними офіційної статистики, 42,2% учнів 7−11 класів не засвоюють визначених державними стандартами базових знань з математики. Інакше кажучи, майже половина старшокласників не здатна розв’язати завдання базового рівня складності. А це, як не боляче визнавати, ставить під сумнів ефективність роботи всієї освітньої вертикалі.

Не про окремий збій йдеться

Не потрібно трактувати даний факт як окремий збій системи. Це — свідчення її системної недієздатності. Причини — комплексні, але одна з найголовніших полягає в недостатній ефективності управлінських рішень та контролю якості освіти на рівні профільних міністерств і організацій. Можна скільки завгодно говорити про реформи, інновації, інтеграцію компетентнісного підходу, однак реальні результати свідчать самі за себе. Не все у нашій освіті добре, не потрібно робити вигляд, що справи за планом просуваються.
Хоча …

Якщо подивитись на шкільну реформу виключно через запропоновану всім нам вітрину досягнень, то справи виглядають непогано.

Судіть самі: у Національній академії педагогічних наук України працює майже 25 тисяч осіб, з них понад 2 тисячі — доктори наук, більше 6 тисяч — кандидати. Який великий науковий потенціал поставлено на службу освіти! Але що від цього має школа? Реальний вплив усіх цих людей з науковими «регаліями» на рівень знань учнів мінімальний. Багаточисельні форуми, семінари, рекомендації і звіти — це, можливо, і добре. Не сперечаюсь. Але, знову ж, таки, результати не тішать. Докторів і кандидатів наук маємо багато, але їхня чисельність, на жаль, на якість освіти не надто — то й впливає.

Діяти потрібно радикально

Який вихід бачу я? Для початку спробуймо подивитись правді в очі. Маємо кризу. Їі можна подолати, якщо діяти радикально. Було б добре, якщо учням, які не мають наміру вивчати математику в запропонованих шкільними програмами обсягах, якщо в їхні голови не «лізуть» похідні, інтеграли, комплексні числа і операції з ними, логарифми, комбінаторика і елементи теорії ймовірності, стереометрія і багато чого іншого, що сьогодні входить до шкільної програми з математики, офіційно дозволили не відвідувати уроки з цієї дисципліни у 8−11 класах. Звільнені години можуть бути використані для глибшого опанування інших предметів. За результатами тестувань це жодним чином не погіршить загальну статистику, адже саме ці учні вже зараз не демонструють жодного поступу. Це, з одного боку.

З іншого, я це говорю для батьків, що звільнені від математичних уроків у старших класах діти, за твердженням очільниці Українського центру оцінювання якості освіти Тетяни Вакуленко, цілком можуть скласти мультимедійний тест і отримати право на вступ до вищих нетехнічних навчальних закладів України. Це означає, що запропоноване мною звільнення не стане перешкодою для продовження навчання учнів — випускників у вишах.

Здогадуюсь, як на мою пропозицію відреагують чиновники від освіти, що про це скажуть представники репетиторського навчання. Але ми повинні чесно відповісти на одне запитання: чи можна вважати ефективною систему, в якій майже половина учнів, формально навчаючись, не отримує необхідних для здачі тестів знань. Що робити?

Пріоритет повинен надаватись якості, а не привабливим картинкам про успіхи, яких насправді не існує. Чесніше було б сказати про погано прихований провал. Скромніше треба діяти. Краще менше, але змістовно. Для учнів, які справді мають мотивацію і здібності до математики, потрібно створити умови для поглибленого і результативного навчання. Для інших — запропонувати альтернативний шлях без фальшивих оцінок і марних зусиль.

Інституцій багато. А користь від них яка?

Давно назріла потреба у реформуванні навколоосвітніх інституцій. Роль академій, інститутів модернізації, центрів професійного розвитку вимагають перегляду. Їх робота і звітність повинна ґрунтуватися не на кількості проведених заходів, а на вимірюваному впливі на результати шкільного навчання.
Завжди слід про ресурси пам’ятати. Необхідно проаналізувати чисельність і завантаженість працівників освітніх установ. Упорядкування штатних розписів, прозорість роботи й орієнтація на конкретний результат — крок до оздоровлення системи.

Слово вчителя повинно цінуватись більше, воно має мати більше вагу, ніж директиви чиновників. Саме вони, шкільні педагоги покликані стати головними учасниками фахового обговорення шляхів подолання кризи. Голос «практиків» — учителів, сподіваюсь, лунатиме гучніше, ніж голос кабінетних «аналітиків», які не мають досвіду живого викладання в школі.

Час виходити з полону ілюзій. Проблема не розв’яжеться сама собою. І косметичними змінами тут не обійтися. Ми маємо наважитися на незручні, але необхідні рішення, якщо хочемо, щоб українська школа залишилася конкурентоздатною й давала дітям реальні знання, а не довідки про це.

Автор Олександр Варнацький