Взятися за вирощування лохини підштовхнув… ковід

Руслана Андрушків зі села Рогачина Тернопільського району вирішила паралель­но з основною роботою займатися аграрним бізнесом. З весни і до осе­ні після уроків разом із чоловіком та бабусею вирощують екзотичну й чи не найсмачнішу з усіх ягід.

— Чотири роки тому ми посади­ли лохину, — згадує пані Руслана. — Культура ця примхлива у догляді, вимагає багато праці і знань. На по­чатках посадили сто кущиків. Грунт у нас «важкий» для цієї рослини: коли пригріває сонце і немає дощів, він кам’яніє, тому місцеві люди нази­вають його «скорупішкою». Але все одно беремося до роботи…

Все почалося із… ковіду, додає наша співрозмовниця. Епідемія ба­гатьох розігнала по домівках. Тож працювали дистанційно і вчилися онлайн. Ніде не ходили — всі бояли­ся вірусів. Було психологічно важко. Але з’явилося більше вільного часу. От ми і взялися навесні першого року ковіду до нової роботи.

Родина Андрушківих на своєму городі викопала під майбутню план­тацію лохини 100-метрову траншею — шириною пів метра, глибиною — 40 см. Закупили також спеціальний кислий торф (лохина любить квас­не!), додали до нього хвойної під­стилки, яку назбирали в лісі, пере­мішали, зробили гряду і посадили придбані кущики десяти сортів — і вони прийнялися. Як правильно го­тувати грунтову суміш, дізнавалися з Інтернету.

Першого року молоді аграрії на­віть не сподівалися на урожай. За підказкою в Youtube, не стали чекати ягід, а спеціально обривали цвіт, щоб посаджені кущики швидше пішли в ріст, не виснажувалися. Наступного року цвіту було більше. Щоправда, дався взнаки брак досвіду — мабуть, неправильно підживили, тому трохи пошкодили корінці рослин. Але зго­дом лохина відновилася…

— На третій рік догляду за лохиною ми отримали відносно нормальний урожай, — згадує Руслана. — Зібрали приблизно 20−30 кг ягід. Окремі ку­щики деяких сортів не зародили. А у четвертому сезоні ми отримали вже повноцінний урожай з усіх кущиків — кілограмів двісті.

За цей час молоді фермери ба­гато чого навчилися, але у деяких питаннях продовжують вдосконалю­ватися. Скажімо, дуже важко визна­чати кислотність ґрунту — а від цього залежить догляд за ним. Мають для аналізів спеціальний прилад, проте він не завжди точний. Мабуть, дове­деться придбати більш якісний апа­рат.

Доглядати лохину Руслані та Ан­дрієві допомагає бабуся. Робота не з легких: рослини хочуть не тільки кис­лого середовища, а й постійного по­ливу (обов'язково потрібен крапель­ний полив влітку). А ще — весняного та осіннього підживлення мінераль­ними добривами, які не залужують землю.

Люди охоче купують вирощену молодими господарями лохину, цю родичку чорниці. Кажуть, що вона найкорисніша з усіх ягід.

— Лохина має великий запас віта­мінів, мінералів, — запевнила автора цих рядків господиня. — Вона дуже смачна, добре впливає на зір. Діти із задоволенням смакують — їдять її як соняшникове насіння. Батьки, котрі хочуть, щоб їхні нащадки були здо­ровими, купують тільки цю ягоду! Ми і самі із задоволенням споживаємо лохину! Начиняємо нею вареники, із залишків дрібних плодів готуємо ва­рення. Багато заморожуємо цих ягід — у такому вигляді вони більш цінні, ніж перероблені. З них можна виго­товляти йогурти, печиво, нею при­крашають торти. Збирання лохини важкувате — люди хочуть ягід спілих, солодких, тому треба придивлятися, щоб вони були дозрілими, не роже­вими…

Попри те, що напрацюватися біля лохини треба багато, Андрушківи не шкодують, що взялися вирощувати цю культуру. Недавно досадили ще майже сто кущів. Почали вирощува­ти лохину у спеціальних 100-літрових мішках-контейнерах, які не руйну­ються під впливом дощів і сонячного проміння навіть протягом кількох ро­ків. Це полегшило працю — не треба рити траншеї.

До речі, плодоносить лохина за­лежно від сорту, яких є три: ранній, середній, пізній. Починають збирати її із кінця червня, завершують у ве­ресні.

Цій родині примхлива у догляді лохина допомагає фінансово по­чуватися більш-менш стабільно. Господарі кажуть: «Поки ще є сили — працюємо!»