«Театр ніколи не дає відповіді, він ставить лише запитання…»

Новий театральний сезон Львівський академічний театр «Воскресіння» відкрив прем'єрою вистави «Вар'ят і монашка» за п'єсою польського художника, фотографа, письменника, філософа, теоретика мистецтва Станіслава Ігнатія Віткевича (псевдонім — Віткацій або Віткаци), який наклав на себе руки у вересні 1939 року, дізнавшись, що радянський союз напав на Польщу. Режисура і сценографія Алли Федоришиної.

На стіні вглибині сцени проєктувалися деякі малюнки Віткація, що підсилювало враження від дійства. А дійство захоплює з перших секунд, адже відбувається в психлікарні, де тримають і намагаються лікувати (насправді - повільно вбивають) колись відомого поета Мечислава Вальпурга. Два лікарі-антагоністи Бурдигель і Грюн (який є прихильником вчення Фройда) мало чим своєю поведінкою відрізняються від пацієнта. Ну бо тільки божевільному може спасти на думку ідея підселити в палату до поета монахиню Ганну, аби та його лікувала. Що з того вийшло, здогадатися не важко: вони покохали одне одного.

Діалоги Вальпурга і Ганни — це розмова абсолютно адекватних людей, які колись чимало пережили. Спостерігаючи за перебігом подій на сцені, розумієш, що це — модель нашого божевільного світу.

Цікавий музичний супровід — пісні сучасних гуртів, а на завершення звучить популярний хіт Клавдії Петрівни «Імператори».

Про те, чому саме цю п'єсу було обрано до постановки, розповіла режисерка Алла Федоришина: «На мою думку, це дуже важлива тема, яка нас всіх хвилює: суспільство-машина, що знищує сутність людини, без базових свобод людина не може існувати, а тим більше поет, у якого слово набуває особливого сенсу. А божевільня — це образ суспільства, в якому ми всі вар’яти, як написано в автора. На жаль, людство не робить висновків з історії. П'єса написана майже сто років тому, але актуальна зараз, як ніколи. Вона мені видалася дуже цікавою, тому що це стиль абсурдистів, автор писав цю п'єсу на грані фашистського і комуністичного режимів, які він не сприймав. Я дуже люблю п'єси, в яких немає конкретного сюжету, де просто розігрують стосунки. Тут є певна філософія. І театр ніколи не дає відповіді, він ставить запитання, а глядачі думають і вирішують, що вони там побачили…».