Помідори збирає відрами!

Не став винятком і нинішній сезон. Традиційно потішили помідори, з якими господиня не роз­лучається близько трьох десятиліть. Нинішньої весни вона висадила ранні сорти Новачок та Прима­донна, а також пізні - Марокканець, Рожевий Принц, Серцеподібні, Дебарао.

Їх Галина Василівна вирощує з розсади. 15 берез­ня висіває насіння в наповнені ґрунтосумішшю касети. Щойно паростки зміцніють, пікірує у встановлену біля хати стару дверну коробку, що виконує роль парничка. А 25 травня, коли мине загроза повернення нічних за­морозків, «переселяє» рослини на город. Біля кожної встановлює дерев’яні тички, до яких підв'язує тендітні стебельця. Тоді не страшний навіть сильний вітер.

Надалі томати доводиться просапувати, полива­ти, підживлювати, пасинкувати. Особливо багато сил забирає боротьба з фітофторою. Пані Галина не ви­користовує жодних хімічних засобів. Двічі на тиждень скроплювала своїх улюбленців препаратом із наша­тирного спирту, молока та йоду.

За самовіддану працю дбайлива жінка отримує хо­рошу віддачу. За один раз збирала близько 10 відер якісних плодів. А впродовж сезону їх було 30−40!

Не менше уваги приділяє ентузіастка баклажанам, які теж плекає з розсади. Аби згодом їм не загрожу­вали колорадські жуки, перед висаджуванням на ді­лянку протягом 30 хвилин витримує корінці у розчині препарату Престиж. Це допомагає. Відтак не дово­дилося скроплювати хімзасобами чи обгороджувати кущики захисними сітками.

Поряд росте солодкий пе­рець. Оскільки згадані пасльо­нові вразливі до холодів, то спо­чатку ґаздиня висаджує їх під натягнуте по дугах агроволок­но. Удень, коли пригріє сонце, укриття знімає, щоб не допус­тити парникового ефекту.

Схожий підхід і до огірків, на­сіння яких досвідчена дачниця висіває 9−10 травня в імпрові­зовану тепличку. Тоді навесні вдається захистити сходи від понижених нічних температур. Як наслідок, нинішнього літа теж було достатньо хрумких зе­ленців.

Водночас є у героїні нашої розповіді столові буряки, морк­ва, тягнеться по тичках ква­соля, наливає качани солодка кукурудза, до холодів червоніє з-під листя ремонтантна суни­ця. А зібрані цибуля та великий італійський часник — уже в ко­морі… Тож вирощеної продук­ції вистачає не лише собі, а й сім'ям доньок Лілії та Світлани. Ще ж частину городини забира­ють сусіди, друзі.

Запорука високого врожаю — правильний догляд. Піджив­лює господиня привезеним із сусіднього села Конопни­ці курячим послідом, а також компостом, котрий отримує з виполотих бур’янів. Під час ве­гетації підливає рядки збродже­ним трав’яним «квасом», котрий готує у 100-літровій діжці. За­вдяки цьому рослини швидко міцніють, набувають темно-зе­леного забарвлення.

Є на цьому доглянутому обі­йсті і плодові дерева. Зокрема, привертають увагу груші, яблуні сорту Слава переможцю. Обрі­зувати їх допомагає родич, що наприкінці зими приїжджає з Тернопільщини погостювати.

Також ростуть тут персики, вишні. Потішив запашними пло­дами нектарин. Зрештою, зна­йшлося місце навіть лавровому деревцю, який забезпечує при­правою до борщу.

Ще ж невтомна жінка дуже любить квіти. На доглянутих клумбах навесні цвітуть тюль­пани, потім — лілії, до холодів палахкотять різнобарв'ям гла­діолуси, майори, чорнобривці, жоржини.

Звісно, все це хазяйство вимагає чималих зусиль. Під­собляють матері доньки, котрі приїжджають зі Львова на ви­хідні. Хорошим помічником став правнук Юліан.

Але бракує міцних чоловічих рук. Бо вже понад два роки за­хищають Україну зять Михайло та внук Юрій. Галина Василівна дуже переживає за них і з не­терпінням очікує закінчення ві­йни, аби воїни якнайшвидше повернулися додому.