Передплата 2024 «Добра кухня»

Шлюби укладають астрологи, а молодятами керує свекруха

Бізнес-тренерка Людмила Калабуха поділилася враженнями від подорожі до Індії

Дотик до білої людини, вважають в Індії, прирівнюється до дотику Бога. Селфі з нею приносить щастя та здоров’я. Фото з особистого архіву Людмили Калабухи.
Дотик до білої людини, вважають в Індії, прирівнюється до дотику Бога. Селфі з нею приносить щастя та здоров’я. Фото з особистого архіву Людмили Калабухи.

Бізнес-тренерка та письменниця Людмила Калабуха повернулася з подорожі Індією. У розмові з журналісткою «ВЗ» пані Людмила розповіла про те, як у цій далекій країні ставляться до жінки, як укладаються шлюби і чому в Індії майже немає розлучень. Як з’ясувалося, наїстися досхочу вишуканої їжі у фешенебельному ресторані можна за 350 гривень на наші гроші…

— Пані Людмило, зараз мало хто подорожує аж так далеко. Що вас покликало в Індію?

— Я стійко трималася з 24.02.2022 року. Відчайдуш­но шукала відповіді на запитан­ня: як жити, за що триматися, де взяти сенси, чим ще можу до­помогти Україні, може, роблю зовсім не те, що треба? І мені прийшла відповідь. Точніше, за­прошення через випадково по­бачене оголошення про подо­рож в Індію. І вже за кілька днів почалося моє зцілення навпро­ти легендарного Тадж-Махалу. Це — одне з найвеличніших чу­дес світу — мавзолей у пам’ять про кохану дружину шаха Джа­хана, збудований у XVII столітті.

— Що вас найбільше врази­ло в Індії?

— Мене вразила інформація, що на батьківщині Камасутри у XXI столітті шлюби укладаються завдяки астрологам. Родинний астролог вираховує критерії, яким має відповідати друга по­ловинка й, згідно з ними, батьки влаштовують 95 відсотків шлю­бів. Попри романтичні фільми Боллівуду, сценарій казки про Попелюшку в Індії неможливий. Весілля (стартують від 1000 гос­тей) повністю оплачує родина нареченої та ще дає за неї при­дане. Рівень заробітків майбут­нього чоловіка має відповідати тому, як зараз живе наречена. Тому шлюби досі укладаються між представниками однієї кас­ти та родинами з однаковими статками, а в анкеті вказується детальна інформація про осві­ту, посаду, місце роботи, суму на банківському рахунку, наявність/відсутність кредитів не тільки са­мого нареченого, а й його бать­ка, матері, братів та сестер. Інко­ли просять медичну довідку.

— А хто займається пошу­ком кандидатів і як відбува­ється «конкурс»?

— Уся родина на чолі з астро­логом та знайомими знайомих, щойно молода людина перети­нає рубіж 20 плюс. Коли знайдено потрібного кандидата, а анкета із фото пройшла первин­ний відбір, батьки дівчини зу­стрічаються з батьками нарече­ного. Без молодих. Коли дійдуть згоди, знайомляться моло­ді. Причому лише у присутнос­ті батьків з обох сторін. Наш гід Шубі 23 рази брав участь у тако­му кастингу: 20 разів відмовляв дівчатам, а вони три рази від­мовляли йому.

— А як робиться відмова?

— Усе дипломатично. Піс­ля зустрічі молодих батьки на­реченої цікавляться, чи можна замовляти в астролога визна­чення сприятливого часу для весілля? Якщо наречена не піді­йшла, батьки молодого відпові­дають: «Ми вам передзвонимо». Це сигнал родичам організову­вати наступну співбесіду. Не­має випадків, коли дівчині будь-якої зовнішності, статків чи віку не знаходили чоловіка. Кількість розлучень низька — приблизно 18 відсотків від укладених шлю­бів. Нашого Шубі бабця постій­но закидає анкетами наречених (він нам показував — деякі ви­глядають як кінозірки!). Вже й астролог призначив найкращий час для його одруження — лютий 2025-го. Але є одне табу: якщо дійшли згоди з обох сторін, секс до весілля (мінімум пів року) ні-ні-ні!

— А яка доля розлученої жінки чи удови? Можуть по­вторно вийти заміж?

— Століттями в Індії практи­кували саті - добровільне само­спалення удови під час кремації померлого чоловіка. Така пове­дінка вважалася вищим ступе­нем відданості. Жінки, які цього не робили, вважалися прокля­тими. Вдів не брали знову за­між, виганяли зі села, щоб не притягували нещастя. Згідно з конституцією 1949 року, піс­ля здобуття незалежності в Індії примус до саті оголосили зло­чином. Удів більше не спалюють живцем. У містах можуть знову вдову заміж взяти, якщо ці жін­ки мають гроші, освіту та робо­ту. А головне — характер все це здобути та обстояти. Якою за­можною чи, навпаки, бідною не була б родина, жінка йде жити у родину чоловіка, де всім ке­рує свекруха. Індійські таблоїди смакують, до прикладу, склад­ні стосунки зірки кінематографа Айшварії Рай — ні, не з її чолові­ком, а зі свекрухою. Заробивши мільйонні статки, актриса зі сві­товим ім'ям живе з батьками чо­ловіка. Тут прийнято всім жити разом — по кілька поколінь. Све­круха контролює всі гроші та ко­штовності у родині. Тому треба ще перед весіллям домовитися, що цінності, отримані як прида­не, та подарунки чоловіка моло­да дружина зберігає у своїй бан­ківській скриньці і ключ від неї свекрусі не віддає. Якщо родина чоловіка на це не погоджуєть­ся, весілля можуть скасувати. Якщо наперед не проговори­ти й не зафіксувати ці домовле­ності, то після розлучення чи, не дай Боже, смерті чоловіка жінка залишається без засобів до іс­нування із нульовими шансами знову створити сім'ю.

— А як ставляться до іно­земців?

— Куди б я не йшла, підхо­дять індійці і просять селфі зі мною. Спочатку думала, що я така гарна, а виявилося, що де­які вперше бачать наживо білу людину. Фото з нею, ба більше, її дотик прирівнюється до доти­ку Бога й приносить щастя та здоров’я. Деякі білі туристки бе­руть за селфі із ними 100 рупій (50 грн), але я нікому не відмов­ляла. От так я працювала Богом усю мандрівку — напрацьовува­ла собі хорошу карму.

— Індійські жінки працю­ють?

— Тут більшість жінок — домо­господині. Працюють або за­можні з вершків суспільства (са­мореалізовуються), або дуже бідні, яких не може забезпечи­ти чоловік. Всюди, навіть про­давцями в магазинах білизни, працюють чоловіки. Жінці, та й чоловіку також, щоб знайти хо­рошу роботу, треба мати осві­ту. Проблема Індії - перенасе­лення. Офіційно тут живе 1,5 мільярда осіб (обігнали Китай), а неофіційно понад 2 мільярди. Класи у державних школах по 70 учнів. Це ж якою вмотивова­ною має бути дитина, щоб до­бре вчитися в таких умовах. Але саме освіта є соціальним ліф­том, за допомогою якого навіть президентом Індії став пред­ставник касти «недоторканих», сирота, молодший син з 8-ми дітей у сім'ї, якого свого часу не пускали навіть у маршрут­ку! Якщо освіти жінка не отри­мала, її чоловік пияк або ледар, максимум, ким може влашту­ватися, — прибирати по 7 квар­тир щодня за 100 доларів на місяць. Часто такі помічниці жи­вуть у сім'ях, в яких працюють. Новобудови здаються відразу з окремою кімнатою для служ­ниці. Добра робота — тут все! А ще — репутація у роботодавця та у колективі. Цей факт є певним захистом прав жінок. Кривдить чоловік? Жінка делегує своїх ро­дичів чоловічої статі (родини ве­ликі, навіть у сироти знайдуться дядько чи кузен) розповісти ке­рівництву про «подвиги» благо­вірного. Іноді просто на робо­ті й б’ють йому морду. Наш гід розповідав, що сам з родича­ми так «виховував» чоловіка се­стри, який пив і підіймав на неї руку. Відтак пити став менше, а бити припинив.

— Які ціни в Індії?

— Поїсти у дорогому ресто­рані, замовивши найвишуканіші страви з меню, — 350 грн! Ман­го — 50 грн/кг. Якісний одяг — від 500 грн за одиницю. Аюрведич­ний чи тибетський масаж — від 700 грн. Моя подруга винайма­ла бунгало на березі океану за 250 грн на добу. Що особливо вражає - ціни надруковані від­разу на упаковці. І де б це не продавали — в 5-зірковому готе­лі чи в найбіднішому кварталі - ціна не змінюється. Якщо хтось захоче зробити націнку, ризикує отримати штраф чи взагалі по­збутися бізнесу.

— А як щодо домашніх улюбленців, кого тримають індійці вдома?

— Модно тримати собак. Вони вегетаріанці, як і їхні господарі. На вулиці функції собак викону­ють корови. Першу вуличну ко­рову, що на висохлому газоні посеред шосе їла колючки, ми побачили біля аеропорту. Коро­ва — священна тварина. От чому їх не їдять. Коли народжуєть­ся теличка, її залишають на мо­локо. А з бичка який толк? Дар­моїд. Годувати корів — це плюс у карму. Підставляють рогаті го­лови під руку, щоб їх гладили. І помирають своєю смертю. Ко­тів взагалі не видно. Популяцію котиків майже знищили мавпи! Як тільки якась киця з’являється на вулиці, вони на неї нападають стадом і розривають на шмат­ки. Щодо мавп, то туристів по­переджають: «Не показуйте їм зуби — через це можуть напас­ти. Якщо просять, не давайте їм нічого і не показуйте, що у вас є щось зі собою. За одною, наче з-під землі, з’являються десят­ки інших, порятунку нема».

— Якщо немає котів, як в Ін­дії справи із гризунами?

— Миша також священна тва­рина. На ній їздить бог-слон Га­неша — спеціаліст з усунення перешкод. Як бог-слон їздить верхи на миші? Не питайте — це Індія. Що роблять індуси, яким релігія забороняє вбивати тва­рин? Ставлять мишоловки у ви­гляді картонки з напіврідким силіконом. На покладене туди печиво приходить миша і при­клеюється назавжди. От її ще живу разом з картонкою та пе­чивом викидають на смітник. А далі - справа її карми. У селах мишаче питання вирішують дикі коти.

— Під час подорожі ви від­відали ще й резиденцію ду­ховного лідера Далай Лами у вигнанні. Яке враження на вас справив так званий Індій­ський Тибет?

— Від війни, фізичного зни­щення, заборони мови та релі­гії після примусового приєднан­ня Тибету до Китаю у 1959 році духовний лідер буддизму Да­лай Лама XIV, а за ним понад 80 тисяч тибетців, покинули бать­ківщину і знайшли новий дім на півночі Індії. Мені було важливо дізнатися, як живуть ці пересе­ленці? Вразила тибетська дис­котека. Уявіть, раз на тиждень під портретом Далай Лами ти­бетці-переселенці збирають­ся і танцюють народні танці. Ро­блять це так щиро, що пішли танцювати і ми. З кожним новим колом тибетських кругових тан­ців, відомих на весь світ як тан­ці радості, я відчувала, що стаю сильнішою. У резиденції Далай Лами ми здійснили ритуальний обхід святинь, брали участь як в колективних молитвах у хра­мі, так і у службах, які монахи та лами провели спеціально для нас. Де б ми не були, всюди мо­лилися за мир в Україні. Та свя­ті люди нас наставляли — чітко формулюйте запит і моліться не просто за мир, а за мир на умо­вах України після її перемоги. І тепер, куди б я не потрапила, — в індуїстський храм чи тибет­ський, у мечеть, у синагогу, кос­тел чи церкву, молюся за мир на умовах України після її перемо­ги.

Схожі новини