На полотні і в камені

Імена Володимира Немири і його дружини Катерини без перебільшення відомі в усьому світі. Та й вони встигли поїздити по цьому світу і навіть 10 років пожити в Сполучених Штатах Америки. Але для них, як і для багатьох, нема милішого краю за рідну Україну. І у пана Володимира, і у пані Катерини було безліч персональних виставок, їх роботи прикрашають інтер'єри поціновувачів мистецтва у багатьох країнах світу, але вперше їхні виставки, хоча й відкрилися на різних локаціях, але майже одночасно і доповнюють одна одну.

Нещодавно у залах Музею етнографії та художнього промислу у Львові відкрили виставку художніх робіт Володимира Немири.

«Ідея виставки Володимира Немири зародилася давно. Ще до пандемії і великої війни ми планували її робити і був готовий цикл робіт для неї, — каже Андрій Колотай, завідувач сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу. — Багато обставин завадили нам це зробити, але потім, коли життя почало відроджуватися і створюватися різні проєкти, виникла потреба в роботах не те що пов’язаних з війною, а таких, які спонукали б до роздумів. Виставка робіт Володимира Немири „Вірую“ відповідає цій концепції. У нас представлено 22 роботи художника. Виставка триватиме два місяці. У майбутньому я б хотів зробити ще виставки картин пана Володимира, скажімо, дуже цікавий Шевченківський цикл чи роботи, присвячені Лесі Українці. Але роботи Володимира Немири настільки популярні, що вони розлетілися по світу».

Сам Володимир Немира на відкритті своєї виставки сказав, що був би зараз на сході України поруч з нашими захисниками, якби був молодший.
А через два дні у Домі Франка відбулося відкриття виставки робіт Катерини Немири під назвою «Коли являється любов». І, мабуть, невипадково у назвах виставок Володимира і Катерини Немир є два найважливіші людські почуття — любов і віра.

«У цей напружений час у людей загострилося відчуття жити цієї миті, проживати її і насичуватися тим, що Бог дав, — сказала на відкритті своєї виставки Катерина Немира. — Зараз на вулицях багато людей у військовій формі, а також людей без руки чи без ноги. І я подумала: це не лише завдяки їм, а всупереч тому злу, з яким ми боремось, наші театри наповнюються новими ідеями, новими виставами, новими творчими знахідками, наші книжкові полиці наповнюються книгами дуже значимими, наші виставкові зали зазвучали по новому. Наша сьогоднішня виставка складається з трьох частин: перша в залі, де ми знаходимося, і де на екрані показують слайд шоу моїх робіт, яких немає тут. Друга — в сусідній залі і третя — у дворі музею. Я вдячна своєму чоловікові Володимиру за те, що він мене завжди підтримує. Вдячна також моїм дітям Мар’яні і Сашкові, які допомогли зробити цю експозицію».

«Роботи Катерини Немири надзвичайно щирі й теплі, в них багато любові, — сказав Андрій Колотай. — Я подумав, коли буде спільна виставка подружжя Немир, треба зробити якусь книгу або альбом, бо ваші роботи є дуже важливі і потрібно, щоб вони залишилися в історії».

«Кожну роботу Катерини Немири хочеться обійняти, — зазначила кандидат мистецтвознавства Олена Кіс-Федорук. — В них стільки тепла і внутрішнього наповнення! Пані Катерина працює і в камені, і в шамоті, і в склі - і всюди вона відмінна і багатогранна».

Коли я підійшла по коментар до Володимира Немири, він сказав: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав. Зараз це роблять хлопці і дівчата на фронті. А я до Катерини прийшов маленьким хлопчиком у розумінні мистецтва. Бог мені дав дар, але вона його в мені розвинула, не ламаючи моїх думок, не перешкоджаючи. Катерина — як діжка з порохом: вибух — і вона робить кераміку, вибух — і стає політиком, письменником, націоналістом, педагогом… Бог дав їй ту енергію на кожному етапі життя…»