Ведмеді люблять не лише мед, а й дармові пляцки
Ніщо людське клишоногим не чуже. Так, перефразувавши відомий вислів, можна сказати про апеннінського ведмедя, який живе поблизу італійського містечка Роккаразо, що за 135 км на схід від Рима
Майже дві тисячі жителів цього поселення донедавна відчували дискомфорт — бо їх постійно… об'їдали. Робив це ведмідь, який мешкав у сусідньому лісі. Півбіди, що вночі він гримав сміттєвими баками, вишукуючи там рештки їжі. Але цей непрошений гість ще й шукав собі десерт. Якось забрався у місцеву пекарню і схрумав геть усе приготовлене для продажу біското — мигдальне бісквітне печиво, двічі запечене, довгастої форми, сухе, хрустке, яке перед другою випічкою занурюють у вино Vin Santo. В Італії ці смаколики люблять так само, як у Галичині - пляцок «П'яна вишня».
Проблему, здавалося б, вирішили: дали ведмедеві снодійного, помістили хулігана у клітку і гелікоптером відвезли у гори, за 160 км від Роккарозо. Та ба! Менш як за тиждень волохатий ласун повернувся в уподобане містечко. Знову нишпорив по смітниках і шукав біското…
Вихід знайшли простий: баки з відходами почали замикати на замки. Міцніші засуви почепили і на пекарнях. Розрахунок простий: ану раптом ведмідь, не знайшовши улюблених наїдків, розчарується у роккарозійцях — і піде від них геть, у свої гори.
Таке уважне, трепетне ставлення до цього виду італійської фауни має пояснення: апеннінського ведмедя занесено у Червону книгу як рідкісний екземпляр. У дикій природі таких особин набереться не більше ніж шість десятків.
У зв’язку з цим у нас виникла ідея. А чому б жителям Роккарозо не зробити широкий гуманітарний жест: час від часу пекти біското для свого ненаситного сусіда і доставляти йому ці запашні посилки на якусь лісову поляну?
