У родинах бобрів панує «матріархат»

У «Живому куточку» ми не раз писали про те, що останніми роками у Галичині різко збільшилася кількість бобрів. З‘явилися навіть там, де їх ніколи не бачили — скажімо, у Карпатах. Але ніколи не міг подумати, що ця тваринка стане моїм сусідом…

Мамина хата — за яки­хось сто метрів від по­тічка, який через сім кі­лометрів впадає у Золоту Липу. Років із сорок тому в цьому по­тічку водилися ондатри, є ви­дри, одного разу з міської зві­роферми втекли і прибрели до нас нутрії. А тепер ось, видно, настав час бобрів.

Про їхню появу повідомив мені знайомий лісник. На одній із закинутих дач є такий же за­кинутий, зарослий чагарниками мініставочок. Саме там означи­ли свою присутність бобри.

Своїми гострими зубами спиляли і кинули у воду череш­ню, на іншому дереві теж зали­шили сліди своїх зубів. Про те, що у ставочку, крім чапель і ди­ких качок, з‘явився ще один но­восел, дали знати і собаки, які кілька годин гавкали на березі. Нікого там не спіймали, бо той, хто їх потурбував, уміє добре плавати і у свою нору залазить з води… До слова, у цих норах за­вжди тепло, навіть у великі мо­рози.

Що ж, треба звикати до нових постояльців. Бобри — дуже ве­ликі роботяги, будівничі. За яки­хось п‘ять хвилин здатні повали­ти дерево з діаметром стовбура сім сантиметрів. А менш як за пів доби «спиляють» дерево за­втовшки 40 см. Учені досліди­ли, що за своє життя цей гризун здатен підточити не менш ніж сотню дерев і збудувати 50 гре­бель. 10-метрову загату одна боброва родина спроможна спорудити всього за тиждень! Ці греблі тягнуться іноді на со­тні метрів. Унікальне досягнен­ня бобри продемонстрували в американському штаті Нью-Гемпшир, збудувавши греблю протяжністю аж 1,2 км. Її видно з космосу.

Робочий «інструмент» бобрів — гострі зуби. Щомісяця відрос­тають на пів сантиметра, тож щоб не мати «проблем росту», бобри сточують їх, гризучи де­ревину. Гілки поваленого дерева використовують для будівництва і як корм. Їдять кору, бруньки, гі­лочки. Серед дерев віддають пе­ревагу вербі, осиці, березі, віль­сі, клену, а також очерету. Не проти погризти яблуню, вишню. Всі ці дерева ростуть на терито­рії, яка прилягає до хати моєї ма­тері, тож кормову базу бобрам забезпечено…

І ще декілька цікавинок, пов’язаних із цими звірками. В Україні водиться не менш ніж 50 тисяч бобрів. При в‘їзді у Бібрку на Львівщині встанов­лено пам‘ятник тваринці, на­зва якої дала назву цьому місту. Із бобрами пов‘язана і етимо­логія назви села Боберки у ко­лишньому Турківському районі. Зображення бобрів є на гер­бах і грошових купюрах бага­тьох західноєвропейських міст. Спортсменів окремих команд називають «бобрами». Показо­во, що всіма справами у бобро­вій «хаті» заправляє самка, вона — «командир» у сім‘ї.