«На те він і „віночок“, щоб вплітати у нього таланти України»

Того суботнього ранку, коли курортний Моршин приймав талановитих дітей і молодь з Львівщини, Буковини, Франківщини та Києва, навіть Всевишній подбав, аби дітям було тепло і затишно. У місті вигравало сонечко, а у місцевому Будинку культури, що затишком і дизайном не поступається столичному, діти і молодь від трьох до 30 років у вишиванках і народних строях змагалися у різних жанрах мистецтва — театральному, цирковому, хореографічному, вокальному, хоровому, декоративно-ужитковому, а також в інструментальній музиці. Загалом на фестивалі було 110 учасників — 30 творчих колективів і солісти. Кожен учасник, незалежно від місця, яке виборов, отримав пам’ятну медаль.

Як уже писав «ВЗ», органі­затори «Етнічного віночка» — Азербайджанський куль­турний центр, яким керує на­родний артист України Гурбан Аббасов, і співачка та акторка Наталія Кудряшова, — ще кіль­ка років тому вирішили малень­кі курортні міста перетворити на культурні центри України.

«У світі є добра традиція: ку­рортні міста стають культурни­ми центрами завдяки фести­валям і конкурсам, — розповіла журналістці „ВЗ“ Наталія Кудря­шова. — Нам ця ідея подоба­ється, і ми її втілюємо у різних містах України. У Трускавці, до прикладу, наша команда про­водить щороку Конкурс азер­байджано-української дружби, спрямований на професійних співаків. У Миргороді до Дня міста ми зібрали на фести­валь „Миргород — місто миру“ представників понад 30 етніч­них груп, які представляли свої культури. А у Моршині вирішили втілити дитячий формат. Саме діти нестимуть нашу культуру в наступних поколіннях, тому їхнє правильне естетичне виховання дуже важливе».

За словами Гурбана Аббасо­ва, твори, які виконували діти і молодь, мали звучати україн­ською мовою. «Виховання твор­чої молоді й дорослих на україн­ському мистецтві - ось головне завдання фестивалю „Етнічний віночок“, — сказав пан Гурбан. — Артистам, чи маленьким, чи вже дорослим, важливо виступати. В Україні - війна, а для артистів не так уже й багато майданчи­ків для виступів, тому нашим за­вданням було підтримати тала­новиту молодь. Артисти мають виступати і розвиватися, щоб напрацювати сценічну практи­ку. А для глядача наш „віночок“ — додаткове свято української піс­ні, танцю, театру».

Фестиваль «Етнічний віно­чок» передбачав нагороди кра­щим із кращих. Було вручено 5 Гран-прі у різних категоріях, а також по три призові місця у кожній з них. Володарі Гран-прі отримали путівки на відпочинок у моршинський готель «Оберіг», а також путівки у фестивальний табір у Болгарії «Разом», у яко­му відпочивають лише україн­ські діти.

— 110 учасників одночасно приїхали у Моршин, а з ними ще батьки, друзі. Чи місцева влада не заперечувала щодо проведення фестивалю, адже зараз негативно став­ляться до великого скупчен­ня людей?

— Тут не просто сприяють проведенню фестивалів, а й підтримують — хто чим може, — каже Наталія Кудряшова. — Мер Моршина Руслан Ільницький — великий борець за здоров’я і культуру населення міста та гостей. Пригадуєте, два роки тому саме Моршин першим в Україні перервав ланцюг захво­рювань на ковід і став «зеленою зоною». Коли ми запропонува­ли провести «Етнічний віночок» у цьому курортному містечку, до справи долучився не лише пан Ільницький, а й начальник управління соціально-гумані­тарної політики Моршинської міськради Тетяна Левкович та заступник директора санато­рію «Моршин-курорт» Мико­ла Мартинів. Він одночасно ке­рує Палацом культури, в якому проводили фестиваль і де нам надали чудовий технічний су­провід. А готель «Оберіг» і смач­но годував учасників, і поселяв. До речі, нещодавно у Морши­ні проводили військовий фести­валь «Коло побратимів».

— «Етнічний віночок» буде­те проводити раз на рік?

— На те він і «віночок», що вплітаємо туди різні регіони. До прикладу, 18 листопада у Киє­ві буде продовження фестива­лю, — каже Гурбан Аббасов. — У ньому візьмуть участь талано­виті діти і молодь з трьох райо­нів — Дарницького, Деснянсько­го та Дніпровського. До слова, «Етнічний віночок» не є комер­ційним проєктом — його підтри­мують міські державні організа­ції. А після нового року це будуть Миргород і Трускавець.

Оскільки наш «Високий За­мок» виступив медіапартнером фестивалю у Моршині, ми від себе також даємо нагороду — обираємо свого переможця на інтерв'ю. Вибір редакції випав на 18-річну Богдану Федишин. Дівчинка від народження незря­ча, але Всевишній нагородив цю дитину унікальним голосом і му­зичним слухом.

— У мене таке ж прізвище, як у відомої співачки, — каже Богдан­ка. — Живу у селі Задвір'ї, що по­близу Львова. Ми з Буська переїхали у це село. Я не лише співаю, а й граю на фортепіано. Вчуся у 1-й музичній школі, у 9-му кла­сі. Вокалу мене вчить Валентина Миколаївна Мілян, а гри на фор­тепіано — Галина Володимирівна. Вона каже на мене: «Піаністка». У Моршині вперше взяла участь в «Етнічному віночку», але я така щаслива, бо стала лауреатом 1 ступеня. А вже у неділю їдемо з мамою і татом до Польщі. Я там буду також співати.

— Це також буде якийсь конкурс?

— Не знаю, як той конкурс на­зивається, але мені приємно, що на мене там чекають поляки. Постійно про мене запитують.

— Богданко, а коли ти впер­ше заспівала?

— Ой, я не знаю (сміється. — Г. Я.). Мені здається, що я за­вжди мріяла стати співачкою. І співала, мабуть, завжди. Знає­те, я так мрію полетіти до Грузії. Я ж там повинна була виступати, але мої плани поламала війна, що почалася в лютому. Квитки і досі лежать вдома. Я так мрію про мир. І моя мама з татом та­кож дуже хочуть, щоб та вся рус­ня здохла і настав мир. Я так хочу далі співати, йти вперед, дарува­ти людям пісню і гарний настрій.

— Богданка — не рідна нам ди­тина, — долучилася до розмо­ви Наталя Севрук — мама ді­вчинки. (Пані Наталя народила трьох своїх дітей і з чоловіком взяли на виховання ще десять. — Г. Я.). — Ми взяли Богданку, коли їй виповнилося 10 років. Тоді вона й пішла у перший клас. У нас дитячий будинок сімейно­го типу, але всі дітки вже вийшли з нього. Залишилися Богданка і ще одна 20-річна дівчина.

— Чому забрали Богданку у такому «дорослому» віці?

— Моя прийомна дитина ле­жала у лікарні на Орлика. І там я вперше побачила Богданку. Така маленька тоді виглядала. Не думала, що такі діти, як Бог­данка, можуть бути без батьків. Відтоді минуло два роки. Сво­їй знайомій допомагала знайти дитину — вона хотіла взяти ді­вчинку на виховання. На тому відео побачила Богданку. Впіз­нала її. Ми з чоловіком Вікто­ром майже три місяці вирішува­ли — брати її чи ні. Не знали, чи зможемо цю дитину підняти, бо жодного разу не стикалися з та­кою проблемою. Таке довге пе­ребування у дитячому будинку, звісно, не пішло їй на користь.

— Богданка народилася не­зрячою?

— Так нам сказали. Батьки відмовилися. Коли ми її забра­ли у 10-річному віці, вона нас постійно просила вмикати їй ко­лискові. І вона співала. Я не про­фесіонал, але відразу відчула, яка це талановита дівчинка. Ми з чоловіком розуміли, що цей талант треба у Богданці розви­вати. І віддали її у музичну шко­лу. Ви чули — у Богданки голос як в оперної співачки. Але, на жаль, ми ніде її виставити не можемо. Всюди відмовляють! У дитини дитячий церебральний параліч, їй важко ходити. Але ми не хоче­мо, щоб її талант пропав.

— Я чую, Богданка вас на­зиває мамою…

— Вона дуже мріяла жити у сім'ї. І співати. Першу мрію її ми втілили, а тепер от оббиваємо пороги, щоб вона могла висту­пати на великій сцені. Знаю, що тяжко навчити незрячу дитину вокалу, але у 1-й школі взялися за її навчання, за що їм безмежно вдячні. Але чи нам вдасться вті­лити ще одну її мрію — про кон­церти на великій сцені, не впев­нена. У нас нема таких грошей…

Організатори фестивалю «Ет­нічний віночок», мабуть, не одній дитині дадуть путівку на велику сцену. У мене також з’явилася мрія — хочу, щоб Богданка Фе­дишин знайшла доброго чарів­ника, який допоможе цій чарів­ній дитині з унікальним голосом стати співачкою.