«Казки у час війни — особлива місія берегти дитинство»

Для малечі 15 вересня у бібліотеці імені Романа Іваничука казкарка Леся Кічура створила неймовірне свято. «Казки проти війни — за щасливе дитинство!» — таке гасло львівська письменниця дала презентації своєї 9-ї за рахунком збірки казок «Час різдвяного дива».

У гості до улюбленої казкарки прийшли цілі родини з міста Лева, були й гості з Ужгорода, Бродів… Пані Леся не лише «повела» своїх шанувальників у великий світ казки, а й влаштувала справжні конкурси не лише для малечі, за що вони отримували подарунки, а й для дорослих, бо ж треба було пригадати і розповісти свою найулюбленішу казку з дитинства. Кава, чай, капучино, тортики і тістечка — усе було на святі. Бо що за свято без частування?

Чому у вересні відбулася презентація нової книжки «Час різдвяного дива», — журналістка «ВЗ» запитала у казкової феї Лесі Кічури?

— Цьогоріч вирішили значно раніше презентувати нову книгу, оскільки торік ми припізнилися, — каже пані Леся. — Це була також різдвяна збірка, що називалася «Час Різдва», яку ми видали наприкінці листопада. Тоді наші всі книги не встигли за кордон. Якщо, до прикладу, до Канади книжки йдуть 3−4 тижні, то ми «прийшли» аж під Новий рік — після Різдва. Це була величезна посилка, яку ми зібрали через спільноту мам у соцмережах. Тому цього разу я хотіла, щоб ця книга випередила трішки інші видання, бо перед самим Різдвом буде така величезна кількість книг, серед яких можна буде загубитися. Тож ми хотіли бути першими, щоб за кордоном знали, що нашу книгу можна замовити для недільних шкіл, а також придбати малюкам у подарунок під ялинку. Щороку надсилаємо книжки до Іспанії - у Мадриді є українська школа, у якій дітки навчаються за нашими казками. Навчання у цій школі розпочинається 20 вересня, тож я хотіла, щоб до початку нового навчального року діти отримали ці казки.

Стосовно нашого свята, яке проводимо сьогодні, було багато запитань від читачів — чи будемо влаштовувати смачну й солодку презентацію для малечі? У перші тижні після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну всі писали нам у соцмережі - чи ми закриємо проєкт «Добрі мамині казки», чи будемо у час війни їздити у школи, чи можна буде доправити книги до тих міст і країн, куди вимушено переїхали мами з дітьми? До сліз була зворушена, коли діти, виїжджаючи з рідного дому, у свою валізочку клали і мої казки. Мені мами надсилали фотографії з підписами: «Наша тривожна валізка — з улюбленим зайчиком і вашою книгою. Дитина сказала, що без цієї книги просто не піде з дому». Для мене це — величний подарунок.

За півтора року цієї повномасштабної війни довелося додрукувати майже чотири наклади різних книг, бо ми не мали що надсилати дітям і з чим до них їздити. Навіть карантин нас випробував усілякими можливими шляхами. А у час війни ми у день мали зустрічі з дітьми у 5-ти різних локаціях Львівщини, які проводили в укриттях.

— Казку не може зупинити ніхто…

— Ми навіть з ліхтариками на головах працювали, коли вимикали світло! Це усе нас настільки загартувало, що довело: казки у час війни — особлива місія берегти дитинство.

— А ви пишете казки про війну?

— Ні. Не пишу. Я не готова говорити про це. Моя місія у цей час — відгородити діток від цього жахіття, яке випало на їхній життєвій дорозі. Я ж намагаюся бути для дітей оберегом з добрими казками. Бо ж у моїх книжках навіть злі герої стають добрими. Як-от Баба Яга (до речі, у новій книзі є продовження цієї історії, про яке дуже просили маленькі читачі - «День народження доброї баби Яги»). Мої казки мають бути згадкою про щасливе дитинство і про те, як ми йдемо до Перемоги. Це будуть спокійні вечори, коли тато-мама, або дідусь-бабуся читають дитині казку, і вона потім згадає: «Пам'ятаєш, ми це читали до війни?». От і моя мрія така, щоб ці казки діти читали ще й після нашої Перемоги!

— Це ваша, пані Лесю, 9-та книжка. А з чого усе почалося?

— На той час, коли я почала писати казки, у мене було двоє діток доволі малого віку. Свою першу казку я написала для сина, коли йому було лише три місяці. Коли народилася друга дитина і я хотіла щось діткам почитати, мені до рук потрапляли казочки, до прикладу, у яких були гарні малюнки, але текст доводилося «переписувати» на ходу. Або був гарний текст, але малюнки — жахливі, які не зацікавлювали дітей. І мені захотілося зробити свій продукт, який би захоплював дітей і малюнками, і цікавими текстами. А ще у моїх книжках є розмальовки, за якими діти проводять багато часу. Цей інтерактив навіть нечитайликів схилив до того, що діти почали читати. Є багато шкіл у Львові, які за моїми казками проводять уроки й позакласне читання.

— Ваша аудиторія — не лише діти, а й старше покоління. Як «Добрі мамині казки» допомагають воїнам?

— Наші казки є прямою можливістю робити донати. Особливо, коли цього потребують люди, яких я знаю, які зараз перебувають на нулі. Саме завдяки читачам, які купують «Добрі мамині казки», маємо змогу долучитися, наприклад, до збору на авто, чи іншу дуже потрібну для наших захисників річ.