«Коли мої казки хвалять діти, хочу творити ще і ще»

Здається, для дітей уже стільки казок створили казкарі, що щось нове й годі придумати. А малеча все чекає і сподівається на диво. А дива коли творяться? Та, звісно, що напередодні Різдва!

Власне, про Різдво і йдеться у новій виставі-казці «Різдво у Львові», прем'єра якої відбулася у Львівському театрі ляльок. Виставу актори-лялькарі створили на основі казки відомої львівської письменниці Лесі Кічури «Різдво у Львові».

Події вистави відбуваються у засніженому Львові, де хлопчик Максимко разом із містичним Левом Левковичем шукають ключі від годинника на Ратуші. Час зупинився, і Різдво під загрозою! У пошуках ключів герої занурюються у підземелля старого міста, долають перешкоди та розуміють, що справжня магія Різдва живе укожному серці.

Особливістю вистави є великий Лев з 11 окремих модулів. Його живлення вимагає участі майже всієї трупи — кожен актор стає частиною цього «живого пазлу». У виставі багато музики, звуко-шумових ефектів та неймовірно гарні авторські костюми.

Діти щасливі, бо протягом вистави стільки світлових та лазерних ефектів, що вже сама атмосфера у залі схожа на казку.

— Це було неймовірно — переступити поріг глядацької зали і зустріти там так багато дітей, — розповіла журналістці «ВЗ» казкарка Леся Кічура. — Окрім того, я знала, що серед глядачів, є учні 2-А класу школи № 22. Лише торік я приходила на казкові читання до їхнього класу і знала, що вони мріють прийти до театру на виставу саме у день прем'єри. Та найбільша несподіванка чекала на школярів вже у самому театрі. Пані Леся не може приховати щасливих емоцій. Каже, що напередодні класний керівник 2-А Мирослава Макар перепитала, чи казкарка буде на прем'єрі, бо діти мріють з нею зустрітися.

— Знаєте, коли бачиш оченята наших діток, хочеться творити ще і ще, — каже Леся Кічура. — Наші діти — найкращі. У мене справді щасливий день. І не лише тому, що здійснилася моя мрія поставити виставу на сцені лялькового театру. Коли другокласники виходили із глядацької зали, один хлопчик вигукнув: «Я навіть собі уявити не можу, як то все Леся Кічура могла написати?».

Уявляєте, мене похвалили діти! Усю виставу я почувалася також дитиною, коли спостерігала за акторами, за зміною світла. Дослуховувалася до шумів — брязкіт, дзенькіт, хрумкіт, цокання годинника… А мить, коли на сцені падає сніг — це для мене суцільне диво… І велике щастя!