«Солодкі патрони», що «пахнуть домом»

Студенти економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка знають Олександру Юрченко як свого викладача, доцента кафедри обліку й аудиту. А воїни, захисники нашої країни, називають цю миловидну жінку Солодкою феєю (таке ім'я захисники України присвоїли пані Олександрі ще 2016 року. — Г. Я.).

Щотижня Солодка фея передає воїнам смачню­щу випічку, яку хлопці й дівчата давно назвали «Солод­кими патронами». Тому тепер на кожній коробці з уже порізаним на шматки кексом стоїть бренд Олександри Юрченко «Солодкі патрони від Солодкої феї». А на прапорі, що пройшов усією лі­нією фронту з підписами вдяч­ності від наших хлопців, який передали пані Олександрі з пе­редової, є навіть фраза зі зро­зумілим натяком: «Солодких па­тронів» забагато не буває".

Шість років пані Олександру називали друзі між собою Со­лодкою феєю, а 2023-го «Со­лодка фея» — офіційний позив­ний галицької волонтерки.

— Наприкінці 2021 року моя сім'я розуміла, що невдовзі на­стане тяжкий час для України, — зітхає Олександра Юрчен­ко. — Мій чоловік, ветеран АТО, готував мене і переконував, що тривожна валізка має бути зі­брана, бо ворог — підступний і дуже жорстокий, усе може по­чатися з ракетних обстрілів. У моїй маленькій валізі були до­кументи, кошти, родзинки, го­ріхи, журавлина і кілька пли­ток шоколаду. 24 лютого, коли це все почалося, ми усі зібра­лися у батьківському домі, щоб вирішити, як далі бути. Чоло­віки просили жіночу полови­ну виїхати у безпечне місце. За тиждень до повномасштабно­го вторгнення ми почули радіс­ну новину — наша старша доне­чка вагітна. Хотіли, щоб бодай вона не здригалася від повітря­них тривог, але донька сказала, що нікуди зі Львова не поїде. «Я буду на своїй землі», — сказала наша Софія.

І вони всі залишилися. Олек­сандрі Юрченко знадобило­ся два дні, щоб оговтатися. А 26 лютого увімкнула духовку. По­чала пекти кекси, солені пиро­ги. Їй телефонували волонтери і знайомі, які вдома приймали ро­дичів і близьких зі сходу: «Може, маєш щось напечене?».

Так, пані Олександра мала напеченого багато, роздавала знайомим, особисто носила по школах, де отримували тимча­совий прихисток згорьовані й збідовані мами з діточками. Від­давала коробки домашньої ви­пічки для хлопців з Тероборони. А за місяць, коли почали возити їжу і одяг на фронт, їй телефону­вали з проханням: «Олександро, чи зможеш довантажити соло­дощами машину на фронт?».

От тоді й вирішила пекти кек­си — щоб довго зберігалися, не мали крему і були смачними. За 9 місяців розробила 22 види кексів — шоколадні, медові, гар­бузові, апельсинові, лимонні, сирні, з сухофруктами, горіха­ми…

— Для мене було важливо, щоб хлопці отримували якіс­ний, енергетично збагачений продукт. За перші два тижні повномасштабного вторгнен­ня я випекла з дому усі запа­си продуктів, що призначають­ся для кондитерських виробів. А за два місяці я «випекла» усі заощадження, які мала наша родина. Тоді вирішила робити пости у соцмережах, показува­ла свою працю і просила, щоб люди допомагали, — медом, горіхами, борошном, какао, сухофруктами. І люди несли — хто що міг… А за пів року допе­клася до того, що «заробила» запалення сухожилля на пра­виці. Був курс лікування, але, попри біль, я і далі продовжу­вала пекти. Уявила тих хлопчи­ків на передовій, той жах, який вони переживають щосекунди, але ж ніхто зброї не складає! От і я не могла скласти своєї «зброї».

— Випічка — серйозне фі­зичне навантаження. Вам хтось допомагає?

— 90 відсотків випічки — праця в одній кухні з одним кухонним комбайном і однією духовкою, якій минуло вісім років і на яку майже молюся. Але мені допо­магає моя мама. Пече печиво за моїм рецептом, яке стало еле­ментом «солодких патронів». Я навчила молодших дітей вари­ти карамель. Діти придумали і створили спеціальну упаков­ку, щоб солдатові було зручно її відкрити й перебити відчуття голоду. Ось така у нас команд­на робота. А ще я варю цитрусо­вий джем, щоб аж ложка стояла. Розливаю у маленькі баночки, щоб військовий міг покласти її собі до кишені.

— Скільки за день чи за тиждень випікаєте таких «со­лодких патронів»?

— Приблизно 30−40 кг за тиж­день. До прикладу, одна ко­робка «солодких патронів» має близько двох кілограмів. На одну поїздку намагаюся спекти від восьми до чотирнадцяти ко­робок. Керівник Волонтерської спільноти учасників та волон­терів АТО Ірина Гаврилів, мама трьох дітей, щотижня їздить на передову, відвідує по чотири і більше бригад. Іноді й вісім. Ви­вчає ситуацію, яка кількість лю­дей у кожній бригаді. І з того ви­ходить, скільки коробок треба дати тій чи іншій бригаді. Хлопці чекають тих коробок, називають мою випічку елітною.

До мене звертаються і бла­годійні організації у Львові, і ма­тері синів, які служать. Випікаю ще й на різні благодійні захо­ди. Це можуть бути і благодійні ярмарки, на яких збирають ко­шти для потреб наших захис­ників. Але за тиждень я випікаю 30 кілограмів цукру, 300 яєць, 30−40 кг борошна… Повірте, я б ніколи стільки не випікала, якби не мала з чого. Хтось привезе мішок борошна, а хтось прине­се дві пачки какао. Не важливо — хто і скільки. Головне, що наші люди це розуміють і долучають­ся до добрих справ.

— Чи вдається хоч трохи висипатися?

— У мене повноцінний сон. Так планую свій день, щоб на сон залишалося 8 годин. Окрім того, я роблю запаси випічки. Нема запиту, а я все одно печу. Знаю, що хтось зателефонує і попросить на фронт. Не відмов­ляю нікому, бо знаю, що там, на передовій, хтось на ці солодощі чекає.

— Чи телефонують хлопці з фронту, щоб подякувати?

— Дуже часто. Кажуть, «ми відчули смак дому». Хлопці за­писують відео, скидають фото. Я навіть створила пост у соцмережах, де скидала уривки тих фраз, які мені надіслали з фронту. Вони мене дуже гріють. І надихають. Іноді телефонують, коли читаю студентам лекцію. Якось увімкнула гучномовець. Бачила очі своїх студентів. А ще до мене приходять діти вій­ськових, які довідалися від сво­їх батьків про мене. І прино­сять продукти. «Ви напекли для бригади, де служить мій тато, — якось сказала дівчинка. — Він скинув нам фото цих смаколи­ків. Спечіть ще для когось, щоб усі наші захисники скуштували ваших «солодких патронів».

І пані Олександра додала, що буде так багато випікати тих «солодких патронів» доти, поки не закінчиться війна. А зупи­ниться лише тоді, коли прийде День нашої Перемоги!